Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Що ми знаємо про Іран?

В МАУП навчається велика група іранських студентів, але досі відділений горами багатомільйонний Іран залишається для нас певною загадкою.

Найдавніші державні утворення  на території нинішнього Ірану прослідковуються ще в 3-му тис. до н. е., коли в долині р. Карун виникла держава Елам. Із IX ст. до н. е. відомі держава Мана в районі оз. Урмія, племінні об’єднання мідян і персів на півночі та заході країни. В 70-х pp. VII ст. до н. е. сюди вторглися   скіфи.   Мідійське   царство  спершу розбило скіфів, а в 616 — 605 pp. до н. е. розгромило Ассирію, підкорило Ману і Урарту. У VI ст. до н. е. утворилася найбільша з держав у давній   історії — держава   Ахеменідів   (558 — 330 pp. до н.е.), її правління закінчилося, коли Александр Македонський завдав поразки царю Дарію III. З 312 р. до н. е. територія країни ввійшла до складу елліністичної держави Селевкідів. Від 246 р. до н. е. Персія була у складі Парфянського царства. За Сасанідів (227 — 649 pp. н. е.) в іранському суспільстві почали складатися феодальні відносини. У 642 — 649 р. Персію завоювали араби. До країни було принесено іслам. Спершу Персія належала до Медінського, потім — до Дамаського халіфатів. На зміну попередньої провідної релігії зороастризму прийшов іслам.

Іранські племена жили і на  теріторії України, про що свідчить грецька поема «Іліада», де згадується про кочовників наших степів, що «живляться кобилячим молоком і живуть в убожестві й правді».

Потім у пізніших письменників маємо вже докладніші звістки про тих степовиків. Були то різні племена іранського роду, як теперішні перси; частина їх селилася в чорноморських і кавказьких степах, а з Азії прибували ще нові, бо звідти почали тиснутись до Туркестану турецькі народи з Північної Азії. Одні з тих степових племен були більш хазяйновиті, сіяли збіжжя і з того живились. Інші були чисті кочівники, що ходили зі своїми стадами худоби, їли м’ясо, молоко кобиляче і сир; жили в кибитках як теперішні калмики або ногайці. Тоді, як греки, розселялись на нашім Чорномор’ї, старшувала над цими племенами орда скитів, і від неї всі ці степові племена звалися теж скитами. 

Зазначимо, у Персії фокусувались численні форми й сили, що виникали на усьому Близькому Сході після ассирійців. Без імперської системи персів, яку вони поширювали на узбережжі Середземного моря, греки не були б такими, якими ми їх знаємо. З часом на персів чекала така сама доля, як і на інших творців імперій. Господарства дрібних землеробів поглинуті великими маєтками вельмож, котрі давно відмовилися від злигод життя. Одним з наслідків було створення Садків — величезних парків для полювання. Саме слово «садок» греки запозичили у персів; образ цього Садка з’єднався з Едемом Першолюдини, «Повернення до природи» перетворилось на ностальгійну ідею, у котрій природа ототожнювалася з втраченим життям племені рівних між собою людей.

Наступним результатом було створення знизу, народними масами, релігії протесту, бо люди хотіли соціальної справедливості в цьому, а не потойбічному світі. З’явився реформатор Заратустра, який перший в світі визнав рівність чоловіка і жінки. Сталося це, можливо, тоді, коли на іранських пастухів робили наскоки кочівники з Центральної Азії. Він закликав своїх співдіячів повірити у єдиного великого й доброго бога Ахурамазду, котрий врятує їх.

Проповідується просте й героїчне життя, що його ідеалом є незалежність з «десятьма кобилами та верблюдом у світі». Етичні істини вимагають «зробити ворога другом, скерувати грішника на шлях істини та просвітити невігласа». Далі, «лише та істота добра, котра не заподіє іншому того, чого сама для себе добром не вважає». Робиться заклик невпинно боротися за хороше життя. «Дай нам світ, що знову вільний. Тому що тепер він — жертва невситимих демонів. Вельмож та жерці душать життя. Проте якщо ми виживемо, то перемога буде за нами». Вірні — «ті, хто щодня приносить світло, хто підтримує Справедливий Лад, хто поривається уперед... Коли ж бо займеться зоря того дня, коли люди звернуть свої погляди до Істини? Коли ж бо почують голос тих, хто сприяв цьому, коли люди виконають їхні веління? Хай це повершиться у належний час. А я докладатиму усіх зусиль, ніби це відбувається вже зараз».

 У 30-й «Ясні» з «Гат» мовиться недвозначно: «Від­крийте слух свій для того, що називається єдиним верховним добром, подумайте неупереджено про два шляхи, один з котрих людина повинна сама собі вибрати, проте пам’ятайте постійно про те, що для добра піддасть нас великій випробі (судний день).

Кульмінація боротьби — велике випробування, або суд. Те, що у єгиптян виявилось як окрема подія, повторювана з кожною смертю, у персів набуває вигляду загальної події, останнього випробування, до котрого тяжіє уся історія. Поза таким розвитком релігійної думки ми не можемо собі уявити ні юдаїзму, ні християнства.

Довкола Заратустри ширилися легенди. Його чудотворно зачали, при його народженні раділа уся природа, владар намагався вбити його, він подався у пустище для роздумів, його поставили перед богом, який дав йому одкровення, а потім його спокушав Пан Зла. Близько 520 р. до Р. X. Дарій визнав монотеїстичний зороастризм і спробував придушити давнє шанування природи. Прихильники старожитності повстали 485 p., але їх придушив Ксеркс, що доклав усіх зусиль до настановлення культу Ахурамазди. Проте спроба запровадження культу подавала мало надій на успіх, і до 404 р. до Р. X. досягнуто компромісу. Реформована віра була повністю поглинута давніми віруваннями, хоча у літургії ім’я пророка збереглося.

Іран є однією з як найдавніших держав в світі. Впродовж століть ця країна виконувала ключову роль на Сході.  Ісламська республіка Іран прагне відроджувати туристичну індустрію і ті види мистецтва країни, які сильно постраждали в результаті 8-річної війни з Іраком.

Іранське середньовічне мистецтво, що склалося на основі стародавніх традицій, пройшло більш ніж тисячолітній шлях розвитку.

Багатюща традиція персидського живопису ні в чому не поступається іта­лійській або нідерландській. Засновником цієї традиції є напівлегендарний містик і художник Ваб, що жив за переказами в 3 столітті н.е. Прихильники Ваб вірили, що його картини створюються за допомогою чудес.

Нині живописне мистецтво Ірану зовсім не завмерло в традиційних рамках, і сучасні абстракціоністські дослідження іранських художників нітрохи не менш цікаві, ніж старовинні мініатюри. Західні віяння лише збагатили, але жодною мірою не підпорядкували одну з сильних образотворчих традицій світу.

В даний час в Ірані більше 7 млн людей пов’язують свою професію з мистецтвом.

Діалог з різними культурами, також є важливою метою Ірану. Тиждень культури Ірану в Україні — великий і ефективний крок на шляху діалогу і взаємодії між культурами.

Виставка проходила в Києві наприкінці 2010 року.

Було репрезентовано роботи відомих іранських художників, фотографів, каліграфістів, музикантів, артистів театру. Серед них мініатюрист — Алі Ашраф Ганбарі, фотограф Абасалт Байат, художник і графік Алі Заім, каліграф Джавад Садегі, музичний ансамбль «Авеста» та ін.

Перекладач Алі Реза Чарусаі пояснює: «Ручні килими носять історичний характер. Кожний орнамент має своє походження. Килим — це творчість нашого народу, який обіймає вагоме місце у культурі Ірану. Килими кожного регіону відрізняються як характером виконання так і за матеріалом та кількістю вузлів. Вузли є турецькі та персидські. Чим тонша робота, тим вона дорожча. Килими виготовляються із чистої вовни, або із вовни і шовку, або просто із шовку. Якщо килими чисто шовкові, то вони коштують дуже дорого, тому що вузли дуже тоненькі і працівники більше затрачають часу на виготовлення килиму. Приблизно витрачається п’ять місяців для того, щоб виткати один квадратний метр килиму.

Килими — це люстерко душі нашого народу. Для виготовлення килимів існують спеціальні інструменти. Кожний іранець хоче покрити підлогу свого будинку красою своєї роботи. Це ремесло розвивалось із покоління в покоління. Кожна квіточка на килимі має своє походження і значення. 

В древні часи килими ткались на замовлення шаха, де обов’язково він хотів, щоб був орнамент його саду і архітектури будинку. 

Килими доісламського періоду більш насичені природою, а ісламського періоду почали носити більш релігійний характер. Дуже люблять іранці ткати килими із орнаментом риби, що символізує життя і рух. Килими із орнаментом квітів  символізують квітучу натуру народу. Колорит килимів залежить від того, де проживають люди. На півночі переважають холодні кольори, а на півдні — яскраві. Кольори відображають темперамент певного регіону. У нас немає сімей у яких немає килимів в домі. І сучасні молодіжні сім’ї прикрашають свій дім мармуровим килимом на підлозі посередині будинку».

Назер Хабібі Тасуджі продовжує розмову: «Я лікар.  В Ірані за фахом я був агроном. Але, коли приїхав в Україну в 2002 році, моя сестра та мама порадили мені реалізувати мрію свого дитинства — стати лікарем. Я запрошений на виставку перекладачем через посольство Іранської ісламської республіки. Мета виставки — розповісти українському народу більше про персидську культуру і щоб українці більше дізналися про нашу цивілізацію. Хочеться, щоб українці знали, що ми любимо і поважаємо їх. І ми знаємо, що українці також трудолюбиві, як і ми. Персидський поет Сафі сказав: «Всі люди, які живуть на землі, схожі на дерево. І, якщо страждає дерево одну годину, то інші дерева також страждають». Ми організували виставу для того, щоб проінформувати український народ про культуру Ірану. Як ви бачите, на фотокартинах ми презентуємо архітектуру і історичні музеї. На одній із фотокартин ви можете бачити башню Мілад, яка займає четверте місце в світі за висотою».

Фотограф із 32-річним стажем Абасалт Байат говорить про те, що його професія як мистецтво: «Це тому, що я ставлюся до мистецтва фотографування як до історичного документа. Історії фотографування 120 років. І 100 років тому назад це мистецтво прийшло в Іран. Це мистецтво можна розглядати як документалізацію речей. Це особливо було відчутно в роки восьмилітньої війни між Іраном та Іраком, де я був журналістом-фотографом. За роки війни зробив 12 тисяч фотографій, які в даний момент зберігаються в музеї війни в Тегерані. Після війни я захопився фотографуванням природи і історичних пам’яток. В природі немає нічого некрасивого, тому що природа створена Богом і вона не може бути некрасивою. Природа залежить від мислення людини. Фотограф повинен вибрати тему, над якою він хоче працювати. Я вибрав природу тому, що я шукав м’якість в природі, я хотів показати талант Бога. ...Війна — це найгірше, що є у світі. В роки війни іранці показали себе як справжні герої. Моя зброя під час війни — це був мій фотоапарат. Таким чином я хотів допомагати своєму народові перемогти ворога і отримати свободу. Я горджуся тим, що я міг фотографувати свої перемоги і свої поразки».

Виставки дають можливість народам співробітничати в культурній сфері. На виставці були присутні і інші іранці.

Махмуд-Реза Аташбар вважає, що: «Особливістю нашої культури є гостинність. Наскільки мені відомо, це характерно і для вашого народу. Ми з повагою ставимося до гостей, які приходять в наш дім, особливо іноземців, які приїздять в нашу країну і поважають нашу культуру». «Ми прагнемо до миру, до правильного та чесного життя, — продовжує розмову Мохаммад Назіфі. — У нас є довгожителі, які живуть 120 років і більше. Це ті люди, які вірили в Бога, робили добро людям. Це люди, які прожили повноцінне життя і виростили дітей, внуків, правнуків. Сім’я відіграє головну роль. Між чоловіком та жінкою повинно бути кохання, повага і взаєморозуміння. Якщо ми створюємо сім’ю, то ми підходимо до цього питання серйозно. Але ми не заперечуємо можливість розлучень. Але це трапляється рідко. Сім’я наша також базується на терплячості. Ми розуміємо, що сім’я — це не просто. Це — проблеми, труднощі, які потрібно переборювати разом. І це нам вдається. А від традиції і культури древньої Персії в сучасному суспільстві залишилося святкування Нового року. — переконує нас Махмуд-Реза.

Чи збереглася рівність між жінкою та чоловіком?

— В нашій країні — по різному. Наприклад, фундаменталісти, які вважають, що не потрібно мати рівних стосунків між чоловіком та жінкою. Але, якщо на практиці сім’я буде застосовувати закон про рівність, то сім’я буде успішною», — пояснює Мохаммад.

Такі грунтовні розмови відбувалися в холі виставки між відвідувачами і організаторами.  Щоб там не казали і не робили геополітики, але таке просте спілкування робить нас, людей планети Земля, ближчими один одному.

Антоніна Артеменко
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com