Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Чемпіони серед нас

Чи самі ми робимо свій вибір, чи все ж вибір знаходить нас! Мабуть, відповіддю буде те, що якщо молода людина зробить так, як диктують життєві обставини, вчасно прислуховуючись до свого серця, вона ніколи не пожалкує про свій вибір. Таким прикладом є колишній студент і гордість Міжрегіональної Академії управління персоналом Віктор Кикоть, який нещодавно закінчив Інститут права МАУП за спеціалізацією «міжнародне комерційне право».

— Нещодавно Ви закінчили навчання в МАУП, скажіть, що Вам найбільше запам’яталось із студентського життя?

— Найяскравішим було відвідування пар, а саме — процес навчання. Через те, що постійно потрібно було тренуватися, інколи не вистачало часу на підготовку, тому частенько доводилось  імпровізувати, готуючись за перерву чи вже на самій парі. Під час навчання було трохи лячно, а тепер згадуєш з посмішкою.

— Хто з викладачів Академії залишив у Вашій  пам’яті яскравий слід?

— Усі викладачі зробили вагомий внесок у мій особистий і професійний розвиток. Виокремити когось дуже складно. Найбільше запам’яталася доцент Світлана Петрівна Кондракова, але усі викладачі заслуговують на повагу та шану.

— Які Ваші плани на майбутнє? Чи збираєтеся Ви працювати за фахом?

— Усе моє життя пов’язане зі спортом. Тому у моїх майбутніх планах — це займатися  спортом професійно та піднятися на олімпійський п’єдестал. До Олімпійських ігор залишилось півтора роки, тому зосереджусь на тренуваннях, а там видно буде.

— Скажіть, що для Вас є спорт? Хтось допоміг Вам обрати цей шлях, чи це був Ваш власний вибір?

— Мабуть, все ж таки не я обрав спорт, а спорт обрав мене. Це сталося ще у ранньому дитинстві, коли ми разом з рідним братом влаштовували ігрові змагання «хто сильніший». От саме з того моменту і виховувався бійцівський характер. Потім мій двоюрідний брат, який займався дзюдо, показував нам різні прийоми, які мені дуже сподобалися. Після цього я загорівся бажанням займатися такою ж справою. Але батьки переконували мене, що я ще замалий для такого виду спорту, тому я відвідував різні інші гуртки — малювання, ліплення з глини. А у п’ятому класі, коли до нас у школу прийшов мій перший тренер Володимир Васильович Кочерга, я зрозумів, що моє бажання займатися боротьбою ще горить у моїй душі. Зараз Володимир Васильович — директор полтавської спортивної школи та активно займається розвитком цього виду спорту. Своєму тренеру я дуже вдячний за те, що виховав і заклав міцний фундамент для подальшої роботи і досягнень.

— Хто підтримує Вас у вашій  справі?

— Завжди поруч зі мною батьки та друзі. Вони вірять у мене і підтримують у важку і щасливу годину. Дуже вдячний за підтримку своїм тренерам Володимиру Васильовичу Кочерзі  та Юрію Анатолійовичу Буракову. Особлива подяка — заступнику Голови Наглядової ради МАУП Ростиславу Георгійовичу Щокіну. Керівництво Академії завжди підтримує мене морально, а це надихає та стимулює.  Я відчуваю себе частиною великої студентської сім’ї, відчуваю, що зі мною люди, які хвилюються за мене та дійсно бажають найкращого.

— Як стимулює Вас бажання перемоги? І чи розумієте Ви, що спорт змушує відмовлятися від багатьох речей?

— Це бажання виховує в мені терпіння, рішучість, наполегливості. Ці якості допоможуть як  у спорті, так і в повсякденному житті.

Я чудово розумію, що для того, щоб  досягти вершин у спорті, завжди доводиться від чогось відмовлятися. Головне — налаштуватися на цей нелегкий шлях і сумлінно готуватися до  змагань. Якщо один раз вибрав ціль — то крокуй до неї з впевненістю та світлою вірою у свою перемогу.

— Яке твоє найбільше спортивне досягнення?

— Поки що моє найбільше досягнення — це бронзова медаль, яку я отримав на Чемпіонаті Світу з вільної боротьби у 2006 році. На даний момент, третє місце є моєю гордістю і найкращим результатом, але однозначно не останнім досягненням у спортивній кар’єрі.  Також були неодноразові перемоги у Міжнародних Чемпіонатах на території України та за її межами. На Чемпіонаті СНД я посів третє місце. Вважаю це достойним результатом. Три роки поспіль був членом збірної команди. Зараз вважаюсь кандидатом у Збірну України з вільної боротьби.

— У твоєму житті було навчання, був і  є спорт, а що ще дає стимул для посмішки і хорошого настрою?

— Я дуже вдячний своїй коханій дівчині за любов і підтримку. Кохання — це теж  хороший стимул досягти висот і подарувати казку щастя найдорогоціннішій людині, забезпечити впевнене завтра та стабільне майбутнє. Це і стимулює крокувати вперед, долати вершини та здобувати нагороди.

— Чи змінило Вас як людину почуття кохання, що воно дало Вам?

— Так, звичайно. Я став більш відкритою та відповідальною людиною. Кохання розкрило в мені внутрішній потенціал. Я впевнений, що заради кохання варто жити!

— Яку пораду Ви дали б молодим людям, які тільки обирають свій життєвий шлях?

Я хочу порадити їм, щоб вони дійсно правильно обрали свій шлях, прислуховуючись до свого серця. Роздоріжжя — це не причина для паніки, це лише ще одна можливість вибору вашого майбутнього життя! Тож не пропустіть такого шансу зробити крок назустріч власному щастю, посівши гідне місце у цьому світі! Та пам’ятайте, що за цим стоїть тяжка робота та саморозвиток. А також бажаю знайти себе та свою половинку, з якою можна створити сім’ю і радіти цьому життю.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com