Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Настав час схаменутися...

В українській мові є таке гарне прислів’я — «Без Бога — ні до порога», яке означає, що всі свої думки, турботи, творіння, працю, український народ відтворює і виконує саме з Божою допомогою і надією. А як же наша влада діяла раніше і діє сьогодні , і чи сумлінно виконує вона Божі заповіді?

7 січня цього року після завершення Святкової Літургії у Свято-Успенському соборі Свято-Успенської Почаєвської Лаври, Президент України Віктор Янукович заявив: «Ми, як світські, але віруючі люди, пройшли через багато випробувань у нашому житті. І лише наша православна віра і наша Церква допомагали нам усім, всьому українському народу пройти через ці випробування. І Господь Бог нас учить: лише добрими вчинками можливо досягти покращення життя і будівництва сильної країни. Сьогодні ми повинні бути гідними наших батьків, які нас вчили як жити, любити рідну землю, працювати. І лише спільно, з вірою і любов’ю — об’єднавшись, ми зможемо подолати всі виклики, які піднесла нам доля і пройти випробування, які нам дав Господь Бог на цьому шляху. Я вірю, в першу чергу, в наші власні сили. І такі сили нам дає Господь Бог». Президент побажав усім віруючим жити за Законами Божими.

Необхідно завважити, що у нас стало модним ходити в храми керівникам країни і навіть з дружинами, обніматися і цілуватися з Патріархами — і це щорічно і багато разів нам показують по телевізору. І в нас таких державних мужів, які від­відують церкву все додається, і всі вони нібито дотримуються Законів Божих про справедливість, добро­поря­д­ність і доброчесність по відношенню до свого ближнього. Чому ж тоді за весь період, після проголошення Незалежності України, життя народу стає дедалі гіршим: розвалюються під­приємства, росте безробіття, знелюднюються села. Лише за 20 років населення України зменшилось на 7 мільйонів; ООН прогнозує, що в 2050 році українців буде 25 мільйонів. Чи узгоджуються Закони, створені нашими можновладцями, з Законами Божими? Чому у нас весь час збільшується кіль­кість і статки мільйонерів та мільярдерів, і як по цьому показнику, так і по показнику скорочення чисельності населення, наша країна займає лідируючі місця в Європі і світі? Чи не справджується у нас приказка, що у нашої влади одна рука не знає, що робить інша — одна рука кладе хресне знамено, а інша …

Президент Янукович в Свято-Успенській лаврі заявив, що лише добрими вчинками можна досягти покращення життя. Та чи дослухаються до нього владна еліта?

Давайте ж поглянемо, які вчинки були у нашої влади і чого ми досягли, чого досягла Україна в світі під керівництвом наших керманичів за ці 20 років.

На сьогодні ми дійсно займаємо перші місця в світі — за рівнем серцево-судинних захворювань, розповсюдженню СНІД, захворюванню на рак легенів, кількості чоловіків, які палять, кількості самогубств, самій високій смертності в країні, кількості жертв торгівлі людьми.

Друге місце в світі — за рівнем смертності шахтарів, за розповсюдженням психічних захворювань, за рівнем алкогольної і нікотинової залежності... Друге місце в Європі — за захворюваністюі на рак, третє місце в світі — за рівнем захворюваності ускладненою формою туберкульозу. При цьому другий десяток років в країні офіційно оголошується епідемія туберкульозу. Четверте місце в світі — за вживанням міцних напоїв на душу населення. Четверте місце в Європі — за кількістю звернень в Європейський суд з прав людини. Сьоме місце в світі — за рівнем зарплат начальників. 18 місце в світі — за найбільшій кількості шкідливих викидів в атмосферу. 73 місце — за конкурентоздатністю. 106 місце (серед 180 країн) за ВВП на душу населення, що нижче ніж в таких африканських країнах, як Алжир, Габон, Намібія, Ботсвана і Бенін. В Україні ВВП на душу населення — нижче в 1,7 раз ніж в Білорусії, в 3 рази нижче, ніж в Росії, в 3,5 рази нижче, ніж в Екваторіальній Гвінеї, в 20 раз нижче, ніж в США. Україна займає 135 місце по тривалості життя, 118 місце — по рівню протидії корупції, 143 місце — за рівнем національного доходу на душу населення.

Скажіть, при таких показниках, чи є у наших владоможців моральне право жити краще за власний народ? За такої ганебної ситуації з рівнем життя народу українські олігархи потроюють свої статки, а люди, які намагаються звести кінці з кінцями ще більше потрапляють під прес новозростаючих тарифів, податкових поборів.

17 років тому у нас забрали вклади, нажиті своєю працею, колишні компартійці і новоявлені нувориші захопили державне майно шляхом ваучерної «прихватизації» і у них з’явилась можливість легалізувати злодійські общаки, що вони й зробили.

Сьогодні Президент закликає нас спільно з вірою і любов’ю подолати всі виклики, які піднесла нам доля. Але запитаймо себе, за чиєю вказівкою упродовж 2010 року і сьогодні нам підвищують ціни на воду, газ, електроенергію, опалення, по чиїй волі закривають школи, лікарні, ФАПи на селах, чому планують збільшити пенсійний вік простим робітникам і службовцям, скасовують пільги чорнобильцям, афганцям, дітям війни, за чиєю вказівкою не вводять податок на багатство, не вводять декларації на приховане багатство членів сімей багатіїв. Нам обіцяли прорив в економіці, однак його так і не намічається, зате за минулий рік наші скоробагатьки «прорвали» за кордон і вивезли в офшорні зони близько 29 млрд. доларів. І вже цього року українська земля може поступити в продаж...

Ми бачимо, як всі президенти, урядовці, депутати чинно поводять себе на церковних святах. Цікаво було б знати, чи всі можновладці, що чинно хрестяться в церкві, ходять на сповіді до церковних служителів? І чи приймаючи у них сповідь, церковні служителі задають питання з восьмої Заповіді Закону Божого про те, що церква вважає гріхами по цій Божій заповіді.

 Отже, восьма заповідь Божа — «не кради» і гріхи за цією Заповіддю:

1. Грабежі і розбої.

2. Неподання допомоги ближньому.

3. Використання на свої потреби державних речей.

4. Привласнення собі, чогось неналежного тобі під виглядом баришу від іншої людини без її згоди.

5. Надмірний, дорогий продаж життєвих припасів під час неврожаїв або випадкової біди чи нестатків.

6. Заправляти надмірні ціни за товари, послуги, службу.

7. Казнокрадство, або розкрадання державних грошей або речей, отриманих на зберігання.

8. Невиплата ближньому своєму за його працю, скільки необхідно було платити.

9. Насильне утримання чужої власності.

10. Розкрадання з пожару, повені.

11. Явне, насильне від­німання будь-чого у іншої людини.

12. Подорожання плати.

13. Купівля безсовісним вимаганням.

14. Недбале виконання своєї справи.

15. Приховування знайомого злодія.

16. Підробка документів.

17. Розкіш, марнотратство, хабарництво.

Отже, восьма Заповідь Божа, яка забороняє вказані гріхи, пропонує і приписує протилежну доброчесність — безкорисливість, вірність, справедливість, милосердя до бідних, збереження добробуту інших.

Чи є у наших можно­владців такі чесноти і чи намагаються вони виховувати у себе такі доброчесності? Ні, вони надмірно, ненажерливо проявляють пристрасть до земних благ, збагачуються прямим або побічним щляхом (обман, хитрощі, комбінації), не бажаючи ні з ким ділитись цими земними благами, через відсутність яких основна маса українського народу злидарює. Хто стане стверджувати, що всі ці гріхи не властиві нашій владній верхівці — вона зрослася з цими гріхами, вони стали для влади нормою і поведінкою їхнього життя. Головний принцип їхнього життя і діяльності — «грабуй, поки є можливість«- і всі можновладці, без виключення, упродовж цих двадцяти років живуть за цим принципом і повсякденно ним користуються.

Тема продажності у владній верхівці стала сьогодні досить вчасною і злободенною. Стало звичайним явищем, що політик за десяток років змінює кілька партій — це вони називають «політичним нюхом», а насправді — це звичайне пристосуванство чи продаж­ність. Вони понаписували під себе закони, які дозволяють ледь не на всякий випадок передавати в спадок депутатське крісло. Ми дивимося їхні «собачі бої» в парламенті і на шоу Шустера і Кисельова. І нікому з нас не спаде на думку те, що через декілька годин «вороги» за спільним столом перехилять чарку і будуть обніматися, незалежно від кольору прапорів. Яскраве підтвердження цьому — передача «Світ­ське життя» на каналі 1+1.

Подивіться, як відпочивають депутати: на мобільнику одного із депутатів журналісти сфотографували текст: «.. через недільку готовте команду актрис…».

Мене постійно турбує таке запитання: що у нашої влади легітимного? Біографії — нелегітимні, дипломи в своїй більшості — нелегітимні, звання, нагороди, ордени — нелегітимні, бізнес і нерухомість — нелегітимні, закони, укази, постанови, які вони приймають — не легітимні, всілякі судові (аж до Конституційного Суду) рішення — нелегітимні. Останні вибори у місцеві ради і забезпечення «процесу» начебто незалежними судами викликають сумнів у легітимності нової влади на місцях... Бо, як сказав колись батько всіх народів Сталін — головне не те, хто голосує, а те, хто рахує. Боюся, що ті самі махінації і їх «дахування» ми побачимо і на скорих парламентських виборах. Є лише одна легітимна річ — постійний страх перед поки що сплячим народом...

Влада панічно боїться гласності, намагається ввести закон про захист персональних даних, два роки не вводиться в дію закон про боротьбу з корупцією, із цього закону влада викидає статтю про декларацію видатків членів сімей можновладців, щоб приховати від народу привласнені статки. Депутати навдивовиж дружно, конституційною більші­стю («помаранчеві і сині») продовжили собі терміни каденції. В Верховній Раді стають депутатами синочки, хрещеники, племіннички, куми, які фактично не мають ні освіти, ні досвіду, ні стажу роботи — створюються цілі родинні клани. Думала, що постпомаранчеві позбудуться цього, та де ж! Все те саме.

Неспокою додає і якась українофобська спрямованість усього, що робить нова влада. І без того перенасичений російським телепродуктом низької якості телепростір, стає дедалі більш відстороненим від української реальності. Російськомовні телешоу примітивно скальковані з американських телепроектів, безперервне мусування чуток, пліток про російських акторів, поп-співаків, російськомовний гумор, де українське тенденційно виставляється як щось смішне, недорочне, тупувате. Все це буквально катком гуляє по мізкам наших і без того пригнічених громадянах.

Попираючи Божі заповіді і не боячись Божої кари, вивищують наближених до влади олігархів, сприяють їм у тендерах, і при цьому дотискають малих підприємців, найбільш незалежний і живучий прошарок населення. Хіба не вривається «нова політика реформ» до кожного порога, до кожної оселі, нахабно проводячи за нав’язаною згодою фактично обшук приміщень з метою виявлення дорогих побутових приладів і речей (придбаних як правило десятки років тому і в кредит), щоб відмовити більшості населення в наданні субсидії. Хіба не вривається влада до кожної оселі, коли хоче навіть позбавити українця його житла, через те, що він не сплачує комунальні послуги (новий закон цьому ще більше сприятиме). А чому не сплачує, не хоче чи не може? Чи в змозі за такого зростання цін на всі товари і послуги і за такої мізерної зарплаті та пенсії, розрахуватися за всі послуги? Чому ж поряд з цим влада не приймає ніяких заходів до тих, хто у 2010 р. вивіз в офшорні зони 29 млрд. доларів? Чому не караються банки, які місяцями і роками не віддають депозити? Може варто було прийняти закон про 20 неоподаткованих мінімумів штрафу банку за неповернений депозит, а потім ще по 50 грн штрафу щодня за те саме? Так ні, банки, мабуть, належать цим депутатам, які за такий закон не голосують.

 Отже, поруч з такими діями, враховуючи те, що народ ще не прокинувся від сплячки, влада жорстоко проводить так звані «реформи». Разом з підвищенням пенсійного віку, недоступністю лікування через дорожнечу ліків, галопуючим зростанням цін на комунальні послуги, продукти харчування, газ, електроенергію, навчання, влада паралельно «закручує гайки» до опонентів, залякує, викликає на допити, обмежує свободу слова (знайшли спосіб «впливати» на спонсорів газет), проводить арешти, репресії, одним словом, чітко вимальовується признаки наступаючого авторитаризму. Чи згоден українець на те, що хтось розпоряджатиметься його долею? Думаю, що ми не такі.

Які випробування чекають можновладців і народ на шляху до авторитаризму, пишуть у своїх творах багато письменників і науковців.

Російський письменник С.Лазарєв в своїй книзі «Діагностика карми» пише, що незалежно від особи і волі людини у Всесвіті існує система саморегуляції, суть якої заключається в тому, що «…люба дія людини, хороша чи погана, через енергетичне поле Всесвіту , повертається до неї зворотньо. Бог завжди карає зло і цей механізм проявляється хворобами і нещастями свого здоров’я, здоров’я дітей, онуків і правнуків».

Російський вчений В. Рогожкін в своїй книзі » Еніологія» пише: » …зло в усіх своїх формах і виявленнях завжди буде покаране, воно обов’язково повернеться до того, хто його породив. Тому, той, хто створив зло, сам себе і карає, становиться власним катом. Багато людей звикли прикриватись ім’ям Бога, забувши при цьому проглянути Священне Писання».

Російський письменник А.Лазарєв в книзі «Розшифрована біблія» пише: «…кара значно більше перевищує злочин і вона невідворотня. І згодом так будуть каратися всі царі, які правлять злочинно. Вони проживуть своє життя, а розрахуються за них діти і онуки своїми життями. Ми повинні звикнути до невідворотності покарання Богом і це покарання за порушення нормальних законів неминуче; часто воно приходить на рідню через багато років після смерті постраждалих».

 Ми всі прекрасно пам’ятаємо, що кожна влада, в тому числі і сьогоднішня, приходячи на вибори, головною своєю обіцянкою заявляла боротьбу з бідністю, покращенням життя вже сьогодні, та поки ж чомусь ми рухаємось в зворотному напрямку. Бо першим і головним питанням будь-якої влади повинно стояти основне — справедливий розподіл праці і її адекватна оцінка у вигляді грошового еквіваленту. Поки не буде справжньої заробітної плати, у нас ніякі галузі промисловості по справжньому не будуть запущені і не працюватимуть, бо населенню ні за що купувати вироблену продукцію, а отже і не буде ніякого збільшення робочих місць.

Опанувавши правоохоронні органи і суди, сьогоднішня владна верхівка намагається утримати в своїх руках контроль над українським народом. Виникає заключне питання, як може держава так поводитись зі своїм народом? Ідеологія колоніального поневолення України вступає в чергову, можливо, заключну для країни фазу. В наявності необхідність якісно нової еволюції чи навіть революції. Сили влади, які їй протистоять, великі. Однак перетворення суспільства і світу  рано чи пізно історично невідворотнє. Ні влада, ні народ не повинні забувати приклади великих заворушень в арабських країнах. Поки що наш народ сидить і жде позитиву, байдуже спостерігаючи за тим, як влада «наповнює» бюджет і ростить ВНП. Народ як би дає можливість замислитись сучасним нуворишам про невідворотність відповідальності за заподіяне людям, хоч вони сьогодні і їздять до храмів на іномарках і нахабно кладуть хресні знамена злодійкуватими руками.

Об’єктивний хід історії учить, що суспільство накопичує свої сили і розвивається завжди від гіршої до кращої формації, кожного разу змітаючи зі свого шляху всі надбудови, що гальмують розвиток суспільства.

Сьогодні народу потрібен розум, але він потрібен не тільки народові, але й владній олігархічній верхівці.

Світлана Гейко

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com