Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Історія дає шанс

Багато було гетьманів в Україні і не кожен з них ще і досі займає своє належне місце в історії нашої держави, історії, яку досіль пишуть і переписують, історії українського народу, де особливе місце посідає козацтво — його гордість, його сила і протягом багатьох століть — єдина його опора.

Уярмлені польськими і литовськими феодалами, селяни Київщини, Уманщини, Черкащини тікали від своїх гнобителів, і як вільні люди, тобто — козаки, поселялися на просторих степах у пониззі Дніпра, утворивши тут згодом своє товариство — Запорізьку Січ. Запорожці відбивали напади татар, брали участь у всіх виступах проти гніту шляхти.

Найвищим органом на Запоріжжі була Січова Рада, що скликалася для вирішення найважливіших питань. На ній старшим козацтва обирався кошовий або гетьман.

Спочатку, коли ще не була вироблена структура козацького війська, ватажка називали «козацьким гетьманом», «гетьманом запорізьких козаків». На відміну від запорозьких козаків, які обирали свого гетьмана, король одноосібно ставив над реєстровими козаками свого гетьмана.

Були часи, коли в Україні правили два гетьмани запорозьких козаків і реєстрових, місцеперебуванням яких була центральна Україна. Першим гетьманом реєстрового козацтва був Богдан Ружинський. На відміну від Ружинського, Петро Конашевич Сагайдачний був одночасно гетьманом запорозького і реєстрового козацтва. А вже Богдан Хмельницький започатковував назву «гетьман України».

Після Богдана Хмельницького одна частина України опинилася під володінням російського царя, а друга — польського короля. Території по обидва боки Дніпра отримали назви Лівобережної і Правобережної України. На кожній з цих територій обиралися і відповідно затверджувалися царем і королем гетьмани України.

З гетьманами України пов’язана історія становлення незалежності нашої держави, боротьба українського народу за свій суверенітет та багато інших історичних подій. Розпочався другий період державницького існування України, Козацько-гетьманської держави.

Усвідомленню козацтвом свого історичного значення і місця в суспільно-політичному житті на українських землях сприяло велике козацьке повстання проти шляхетської Польщі 1591 р. на чолі з гетьманом реєстрового козацтва Христофором Косинським, а також селянське повстання 1594 р. на чолі з полковником Северином Наливайком.

По суті, це були війни, які відкрили цілу епоху збройної національної визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування, проти приниження української гідності зарозумілими зайдами (знали одне: «пся крев» і «на палю”). Це були війни, в яких формувалися ідея національної свободи народу.

Ці виступи козацько-селянських повстанців протягом усього XVI століття проклали шлях до масштабної  боротьби, яку очолив у 1648 році Богдан Хмельницький. Повстання змітає польсько-шляхетське панування в Україні і відроджує українську державність у вигляді козацько-гетьманської республіки. Гетьманство Богдана Хмельницького складає цілу епоху не лише в історії Польщі і України, але і Східної Європи. Воно зумовило злам у суспільно-полі­тичному житті України, її державному будівництві.

Першим юридичним визнанням цієї держави була Зборівська угода від 8 серпня 1649 р. Саме тоді пансько-шляхетська Польща визнала право українців управляти своєю державою. Було визнано право українців на 40-тисячну армію, на свій адміністративний порядок, на виборну систему формування адміністрації. Ця система ґрунтувалась на засадах демократичного обрання урядовців — цивільних і військових — на всіх рівнях, знизу доверху, від війта до гетьмана.

А вже через 5 років — у 1654 р. московська монархія, уклавши у Переяславі угоду з гетьманським урядом, юридично підтвердила факт історичного існування Української гетьманської держави з її самобутнім адміністративним управлінням, правами, системою виборності і яка зберегла свій конфедеративний статус у Російській імперії і до кінця XVIII ст.

Гетьманська держава Б.Хмельницького будувалась на принципах соборності і єдності усіх земель і всіх верств населення, які об’єднувались ідеєю творення власної держави. Особливість його полягала в тому, що в ній не існувало кріпосного права, не було гніту релігійного чи національного. Селяни і козаки дістали особисту свободу і землю, яка передавалася у спадщину. Це було унікальне досягнення України, якого не мала тоді жодна країна Європи. Українська козацька держава внаслідок тих соціально-економічних перемін вийшла на вищий щабель соціально-економічного і демократичного прогресу з усіма перевагами віль­ного фермерського землеволодіння над поміщицько-кріпосницьким.

Новим здобутком була і політична система організації влади — при збереженні виборних засад і при формуванні війська на принципах добровільності, а не примусового набору. В містах і містечках панував принцип самоврядування і виборності управління.

Козацтво витворює нову українську еліту, яка стає провідником українського народу і захисником його проти наступу чужоземних держав, зокрема Польщі. Туреччини.

Необхідно зауважити, що хоч якими руйнівними не були ті часи для України, державотворча діяльність тут не затихла. Згадаймо знаменитий Гадяцький трактат, укладений з Польщею І.Виговським у вересні 1658 р., за яким Україна під назвою «Великого князівства Руського» нарівні з Поль­ським королівством і Великим князівством Литовським мала увійти на федеративних засадах до Речі Посполитої. Боротьбу правобережного гетьмана Петра Дорошенка, Семена Палія за утвердження єдиної незалежної України, цього прагнув і Мазепа. Прагнув до цього і гетьман на еміграції Пилип Орлик, що народився 1672 року під Вільно у с. Косуті Ошмянського повіту. Замолоду мешкав в Україні. Вихованець Києво-Могилянської академії. Він був прибічником І. Мазепи. Після Полтавської битви відійшов разом з ним у Бендери, де 1710 року був проголошений гетьманом і зразу ж визнаний за легітимого очільника України шведським королем та турецьким султаном.

Гетьманом Пилипом Орликом на ґрунті вільнолюбства, утвердження незалежності українського козацтва була прийнята перша народна демократична Конституція України, складені «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська» (5.04.1710 р.) і якій у цьому році виповнюється рівно 300 років. Це була перша народна демократична Конституція України, 16 статей якої передбачали встановлення суверенітету і визнання кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності складових чинників правового суспільства. Ним були вироблені незнані ще у Європі демократичні засади суспільного життя.

1711 p. Орлик уклав союз з Карлом XII і Кримом. У цьому ж році разом з кримськими татарами здійснює похід на Правобережну Україну, однак змушений був відступити перед військовими силами Петра І. Вирішальний бій відбувся над річкою Прутом у липні 1711 р. Оточений турками цар змушений був підписати Прутський договір, за яким Петро І зрікся посягань на Правобережну Україну.

З 1714 р. Орлик перебував у Швеції, Польщі, Англії, Ватикані, Франції, намагаючись заручитися їхньою підтримкою у поході проти царської Росії і підняти українську справу на міжнародний рівень. Однак ці заходи успіху не мали ще і тому, що така Україна з її чисельними школами, братствами, колегіями, друкарнями і т.д. була чужорідним тілом і для Московського царства і для європейських монархій. Через те московські царі нищили права, розпалювали ворожнечу серед української старшини, перекуповували їх на свій бік, посадами, подарунками, званнями. Коли І.Мазепа спробував вирватися із цих лабет нищення, він був оголошений «зрадником» і в цьому званні перебував до 1992 р. Незалежницьке мислення Мазепи уже упродовж трьох століть піддається анафемі і російськими істориками, і російською церквою.

Імператриця Катерина ІІ у 60-80 pp. XVIII ст. ліквідувала гетьманський уряд, зруйнувала і остаточно знищила Запорізьку Січ і указом від 3 травня 1783 р. запровадила знову кріпосне право.

Тодішня провідна полі­тична сила гетьманської держави — українська шляхта на перший план поставила власні соціальні забаганки і зреклась патріотичних національно-державницьких інтересів. Імперський російський уряд надавав українським панам пільги, високі посади, звання: урівняв їх з російськими дворянами і запровадив в їх інтересах кріпацтво. Українська освічена верства сипонула в державні установи імперії, почала віддавати своїх дітей до російських навчальних закладів.

Українська національна еліта перестала бути національною, патріотичною, вона вливала свій розум, свою кров та інтелект в керівні імперські верстви і підпирала самодержавство та монархію.

Зрада української національної еліти, яка продавалася за шмат «гнилої ковбаси» стала причиною загибелі козацької держави, яка проіснувала майже 150 років.

То чому ж нас наша славна історія і досі не навчила як Батьківщину-Україну любити і в першу чергу наших бувших і нинішніх її керманичів. Чому і досі український народ у важких потугах переживає своє четверте державницьке воскресіння, і який є одним із наймогутніших народів на Європейському континенті.

Так, нас довго ділили на Схід і Захід, і чужі, і свої. Але прийшов час збирати каміння, час рішучих дій. Адже саме ця обставина, що визначила і визначає історичну долю українців, перебування українців на розпуттях двох цивілізацій — Сходу і Заходу, між двох мечів, має і повинна змусити всіх нас повернутися лицем саме до нашої української державницької історичної спадщини, взяти всі її кращі традиції і надбання наших великих пращурів і врешті-решт назавжди покінчити з тими загрозами і викликами, що штучно створені в Україні.

Зробити тут Європу з урахуванням своїх реалій і кращого світового досвіду.

Адже наші сусіди поляки вже не тільки у Євросоюзі, але і на першому місці за приростом національного валового доходу. Мало того 3-4 листопада ц.р. вони проводять міжнародну наукову конференцію, присвячену Конституції П. Орлика. Як кажуть — коментарі зайві. Саме тому нас чекають гори важкої праці. І без усвідомлення суспільством, керівництвом держави найважливіших помилок минулого і утвердження розуміння нових шляхів державного будівництва на засадах демократії і права нам не вийти до світових доріг сучасної цивілізації.

Василь Слободяник

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com