Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Великий план заходу

Події в Лівії прикували увагу всього світу. На даний момент вже закінчена ліквідація колишньої державної системи, під керівництвом Кадаффі. Що буде після сказати складно. Усі експерти, журналісти, політики і аналітики намагаються дати свій прогноз з цього питання. І уже проглядаються обриси великого плану переформатування регіону. Хто його автори лишається лише здогадуватися.

Насправді необхідно оцінити те, що вже відбулося за зовнішніми ознаками, і виявити істинні причини того, що зараз відбувається у цій північноафриканській країні. І вже виходячи з виявлених чинників спробувати зробити прогноз на майбутнє.

Аналізуючи інформацію в ЗМІ, у тому числі і аналітичну, здається, що ніхто не звертає уваги на низку фактів, які лежать на поверхні. А якщо навіть і згадують про них, то не надають їм значення і не розглядають усю картину в цілому. Відомі причини вторгнення НАТО в Лівію є лише наслідками глибших планів Вашингтона і деяких країн Європи. Встановлення контролю над лівійською нафтою, знищення Кадаффі, запровадження «демократичного порядку» є у кращому випадку проміжними цілями. І вони не є засадничими причинами Лівійської війни.

Факт перший. Склад угруповання НАТО, що здій­снює підтримку лівійських повстанців. Точніше — державна приналежність кораблів і військ угруповання.  Найбільше і найпотужніше угруповання сил і засобів виділили США: 42 тактичних винищувачі F — 15C Блок 50, F -15Е і F -16Е, які базувалися на військово-повітряних базах Суда-Бей (Кріт) і Сиганела (Сицилія). Ударна авіація також була представлена штурмовиками AV -8В «Харрієр II», які діяли з палуби універсального десантного корабля «Кирсардж» і баз Суда-бей і Авіано (північ Італії). Три стратегічні бомбардувальники В-2 завдали ударів по Лівії, прибувши з континентальної частини США. Також до складу американського авіаційного угропування входили літаки радіоелектронної боротьби RC — 135, EC — 130Y, EC — 130J, EA — 18G, літаки електронної розвідки ЕР-3Е, літаки базової патрульної авіації Р- 3 «Оріон» і літаки-заправники КС-135Р і КС-10А. Останні базувалися на базах Рота (Іспанія), Суда-Бей і Мідденхолл (Великобританія). ВМС США були представлені атомним ракетним підводним човном «Флоріда» типу «Огайо», переобладнуваною в носій крилатих ракет (КР) «Томагавк», двома атомними підводними човнами (АПЛ) типу «Лос Анджелес», двома ракетними есмінцями типу «Арлі Берк», кораблем управління «Маунт Уітні», УДК «Кірсардж», транспортом-доком типу «Остін». Усі американські бойові кораблі є носіями КР «Томагавк».

До складу британського угрупування увійшли винищувачі-бомбардувальники GR.4 «Торнадо» (20), новітні винищувачі «Еврофайтер Тайфун» (10), літаки ДРЛО і У типу E — 3D і «Сентінел» R.1, літаки-розвідники типу «Ниморд» R.1 і літаки-заправники VC — 10. Британські літаки діяли з різних авіабаз на території Сполученого Королівства і бази Акротири на Кіпрі. У Середземному морі знаходилася британська АПЛ «Тріумф» типу «Трафальгар», оснащена КР «Томахок» і два фрегати.

Франція виділила для військової операції проти Лівії свої новітні винищувачі «Рафаль» (8), а також винищувачі «Міраж» 2000-5 (2) і «Міраж» 2000D (2), літак ДРЛО і У Е- 3F, літак-розвідник С-160 «Трансаль». Їх дії забезпечували шість літаків-заправників С-135FR. Усі французькі літаки діяли з різних авіабаз на своїй території. До берегів Лівії був спрямований авіаносець «Шарль де Голь», на борту якого знаходяться вісім винищувачів «Рафаль» і 12 штурмовиків «Супер Етандер», два літаки ДРЛО і У Е-2С «Хокай», вертольоти ЕС- 275 «Єврокоптер» і SA — 330 «Пума». Корабель прибув в район бойових дій ще 23 березня. Також командування ВМС Франції виділило для участі в лівійській операції два фрегати.

Винищувачі «Тайфун» ВПС Італії були виділені для забезпечення ППО авіабази Сігонела. Для дій в операції проти Лівії призначалися винищувачі-бомбардувальники типу «Торнадо» і літаки РЕБ. Із складу італійських ВМС командування задіювало легкий авіаносець «Джузеппе Гарібальді» з штурмовиками AV-8В «Харриер II» на борту, два есмінці типу «Андре Доріа» і десантний корабель «Сан Джоржио».

Норвегія направила в район бойових дій шість винищувачів F-16, Данія — чотири винищувачі F-16, Катар — чотири винищувачі «Міраж» 2000-5 (їх присутність розглядається натівцями як демонстрація «арабського прапора» в лівійській кампанії).

З перших днів операції «Одіссея. Світанок» керівництво США заявляло, що поступова участь американських сил в лівійській операції зменшуватиметься, а роль і доля союзників — зростати. При цьому ВС США продовжать приблизно на колишньому рівні дії літаків РЕБ, електронної розвідки, літаків-заправників, скорочуючи число літаків, що беруть безпосередню участь в бойових вильотах.

В боях в Тріполі брали участь від 1000 до 2500 французів і англійців, а також певна кількість військовослужбовців з Катару і ОАЭ. Те, що формально ці військові могли бути звільнені із складу своїх національних сил за тиждень до початку десантної операції в Лівії, суті не міняє.

Що звертає на себе увагу? По-перше — НАТО, але далеко не у повному складі. Фактично, тільки окремі країни. Особливо примітна активна участь французів, які з 1966 по 2009 рр. фактично, в НАТО не входили. А повернулися в блок тільки два роки тому.  Мало того, в 1986 р., коли американські ВПС бомбили Лівію з баз у Великобританії, Франція заборонила проліт літаків через свою територію. І американці «робили крюк» над Іспанією. У 1986 р. в Лівії правив той же Кадаффі. Також дивує, на перший погляд, істотна участь Італії. Італія в 2004-му році ще продавала Лівії торпедні катери...  Участь Великобританії не виглядає дивною. Анг­лій­ці вже давно узалежнилися від американських планів. Але у Великобританії також є дуже істотні інтереси в Лівії. А також стане зрозуміле, яке відношення до операції НАТО мають Катар і Об’єд­нані Арабські Емірати.

 При цьому американські війська хоч і не беруть участь в наземній операції, але все одно складають основну частину угрупування НАТО і несуть основне бойове навантаження. Але США, практично, не акцентують в ЗМІ свою визначальну роль в операції. Віддаючи її в інформаційному плані Фран­ції, Великобританії і Італії. І це тоді, коли в США йде криза і будь-яка «маленька звитяжна війна» була б жирним плюсом Обамі в майбутніх йому наступного року виборах. З чого б така щедрість?

 Можна, звичайно, розповідати про те, що Лівія — це колишня колонія Італії, а Франція «традиційно мала в Лівії свої інтереси». Цікаво, а в 1986-му році у Франції не було «своїх традиційних інтересів» в Лівії? Чи, можливо, згадаємо, що США була колись колонією Великобританії? Тобто «обгрунтування» такої активної участі у війні Франції, Італії і Великобританії, нібито без США, виглядає дуже натягнуто і не відповідає навіть елементарній логіці.

 Що ж приховують США, Великобританія, Франція і Італія?

 Факт другий. Нафта, газ, порти, нафтогазопроводи і географічне положення.

Зараз думка громадськості і експертного середовища схиляється до того, що війна в Лівії йде через нафту. І фактично — це так. Але в теж час, це не причина для війни, а усього лише наслідок ще глибших чинників геополітики.

Практично усі знають, що в Лівії є нафта. Мало хто знає, що в Лівії також є великі запаси природного газу і ведеться його розробка і експорт. Але наскільки великі запаси нафти і газу в Лівії? Скільки добувається цих ресурсів? А ще цікаво буде поглянути — скільки природного газу і нафти добувають і споживають Франція, Італія, Великобританія і Німеччина? А найголовніше — у кого?

Декілька моментів з новітньої історії Лівії.

 У 1970 г видобуток нафти і газу в Лівії був націоналізований. Створена Національна нафтова корпорація.

На початку 2011 р. Муаммар Каддафі оголосив про бажання укласти контракти про розробку і постачання нафти з Росією, Китаєм, Індією. З усіх західних країн Каддафі виявив бажання співробітничати тільки з Німеччиною.

У квітні 1992 року Рада Безпеки ООН на вимогу США і Великобританії ввела міжнародні санкції проти Лівії.

У 2003 році, після американського вторгнення в Ірак, Муаммар Каддафі змінив свою політику. Він оголосив про відмову від розробок зброї масового знищення, допустив в країну міжнародних експертів і заявив про бажання врегулювати питання про компенсації жертвам терактів, попри заявлену непричетність Лівії до них. У січні 2004 року Лівія погодилася виплатити $170 млн родичам жертв теракту над Нігером.

Спеціально створений Міжнародний фонд добродійних асоціацій, який очолює один з синів Каддафі, врегулював питання про компенсації для жертв повітряних терактів. У серпні 2004 року черга нарешті дійшла до потерпілих при вибуху в Західному Берліні. Лівія погодилася виплатити грошову компенсацію жертвам вибуху на дискотеці La Belle 5 квітня 1986 року. Загальна сума компенсацій складає $35 млн (€28,4 млн.). В той же час Лівія відмовилася виплачувати компенсацію сім’ям загиблих і поранених американців. Більше того, Лівія зажадала від США виплатити компенсації лівійцям, які постраждали  при авіаударі по Тріполі і Бенгазі.

У жовтні 2004 року з Лівії були повністю зняті міжнародні санкції.

Одночасно почато експлуатацію підводного 520-км. газопроводу Greenstream між Лівією і Італією, по якому щорічно з країни експортується по 8 млрд куб. м природного газу. В цей же час президент США Дж. Буш дозволяв американським нафтовим компаніям проводити роботи в Лівії. Проте, роботи обмежилися геологорозвідкою.

Дефіцит нафти у європейських країн, що воюють з Каддафі, на сьогодні колосальний. Навіть за ни­нішнього зниженого видобутку Лівійська нафта покриває 41% їх дефіциту. Окрім цього, за результатами геологорозвідки нафтових компаній США запаси нафти в Лівії були збільшені минулого року майже на 20 відсотків, до 54 000 млн. баррелів. Ці дані ще не скрізь вказані в нових публічних довідкових базах даних. Є вірогідність того, що в період з 2004 по 2009 рр. американські геологорозвідники знайшли щось набагато цін­ніше. Швидше за все — велетенські запаси нафти і газу. Проте, це — таємниця.

За рахунок чого Західні держави покривали недостачу нафти? Звичайно, чималу частину нафти купували в країнах ОПЕК (Лівія, до речі, при Каддафі не була членом ОПЕК). Але велику частину нафти Франція  та Італія купували у Росії. Експорт нафти з Росії  в 2010 р. склав 1 408 млн. барр. Всього експорт нафти в усі країни світу нині складає 1 572 млн. барр. на рік. З них майже половина — це експорт у Францію і Італію. Якщо ж Франція, Італія і Великобританія збільшать видобуток нафти в Лівії, побудують нові нафтопроводи і збільшать пропускну спроможність нафтоналивних портів-терміналів в Рас-Лануфі і в Марса-Бреге, то можуть забезпечити лівійською нафтою і інші країни Західної Європи. У Марселі знаходиться найбільший в Європі нафтовий термінал. Звідки нафтопроводи тягнуться по усій Західній Європі. Таким чином, за 3-5 років, отримавши контроль над Лівійською нафтою, Західні держави створюють альтернативу російським постачанням нафти в Європу. До того ж, від Лівії до Франції невелика відстань. Отже транспортування танкерами буде дуже дешевим. До речі, ПНР (Перехідна Національна Рада) Лівії вже оголосила, що розриває попередні контракти на нафто- і газодобування з Росією, Китаєм і Бразилією і укладає аналогічні з Францією, Великобританією і Італією. І це ще не узявши під контроль усю країну і взагалі не будучи легітимним урядом держави.

При цьому, навряд чи Франція, Італія і Великобританія конфліктуватимуть з країнами ОПЕК. Участь збройних сил Катару і ОАЭ, особливо в наземній операції, є гарантією дотримання інтересів ОПЕК з боку вищеперелічених європейських країн. Тобто закупівлі нафти в ОПЕК триватимуть.

 Не менш сумною для Росії виглядає тепер перспектива експорту природного газу в Європу.

Порівняльна таблиця здобичі, споживання і запасів природного газу країн-учасниць війни

 Увесь експорт Російського природного газу склав в 2010 г 177 млрд. м3. З них в Європу — 107 млрд. м3.

Основними партнерами «Газпрому» в Європі є:

Gaz de France (Франція) — контракт укладено до 2031 р.;

E.On Ruhrgas (Німеччина) — до 2035 р.;

OMV (Австрія) — до 2027 р.;

Eni (Італія) — до 2035 р.;

RVE Transgaz (Чехія) — до2036 р.

 ПрицьомуRVE Transgaz купиввсього4 млрдм3, аOMV — ненабагатобільше. Тобто знову-таки — близько половини газу, що експортується Росією, купують Франція і Італія. Мало того, починаючи з 2009-го року Італійський уряд фактично саботує укладення договору щодо будівництва «Південного потоку», який повинен був «закінчуватися» якраз в Італії.

Зрозуміло, на даний момент Франція і Італія не покриють свою недостачу в газі за рахунок лівійського газу. Але, Лівія, по-перше, має такі запаси газу, що навіть при збільшенні видобутку у декілька разів Франція і Італія можуть покривати власні потреби не один десяток років та ще й забезпечувати газом інші країни Європи. По-друге, по дну Середземного моря вже прокладено газогін з Лівії в Італію. На те, щоб добудувати нові газопроводи, піде всього декілька років. Тим паче, що між Лівією і Італією знаходиться «найвужче» місце Середземного моря.

Таким чином, упродовж найближчих років Франція і Італія отримають повну енергетичну незалежність від Росії. А разом з Великобританією цілком можуть створити інфраструктуру видобутку і транспортування газу і нафти з Лівії в такому масштабі, щоб забезпечити ними інші країни Європи і зменшити експорт енергоносіїв з Росії у декілька разів.

Судячи по ролі США в цій війні — керують процесом саме звідти. Для чого ж США пожертвувало Лівією на користь деяких своїх європейських партнерів? Досить згадати не таке далеке минуле, коли змова США з ОПЕК понизила ціну на нафту до 7 $ за баррель. У результаті це стало крахом для економіки тоді ще СРСР, який був орієнтований на експорт нафти. В середині 90-х нафта знову впала до 11 $ за баррель, що спричинило дефолт Росії 98-го. Але, до цього часу Західна Європа була вже прив’язана до постачань нафти і газу з Росії. Що дозволило Росії вийти з кризи. У Західної Європи просто не було альтернативних джерел енергоносіїв на той момент.

Тепер же, через 3-5 років, коли буде збільшено видобуток у Лівії і створена транспортна інфраструктура, значна частина Західної Європи матиме свої джерела газу і нафти. Що дозволить США, Великобританії, Франції, Італії і країнам ОПЕК (куди, зрозуміло, тепер увійде і Лівія) домовитися про низьку ціну на нафту і на газ. Чи просто відмовитися від контрактів з Росією. Причому, не на один рік. Лівійські запаси це дозволять.

І це буде економічний крах Росії, статки громадян якої залежать від експорту нафти і газу.

При цьому наявність «альтернативних» Ірану, Венесуели або кого-небудь ще для Росії не грають ніякої ролі. Уся російська інфраструктура видобутку і транспортування енергоносіїв розрахована на експорт в Західну Європу. У Росії немає жодного значного порту-терміналу, який дозволив би обробляти необхідну для експорту кількість нафти. І, навіть, побудова нових нафто- і газогонів в Китай не врятує економіку, оскільки ціни впадуть для всіх. І Китай не купуватиме нафту по 100$, якщо зможе зробити це по 10$.

Фактично, перемога НАТО в Лівії вибила з рук російських правителів інструмент енергетичного тиску на Західну Європу.

 При цьому, дана операцію США планували як мінімум з 2009 року.

У 2004 р. за ініціативою США з Лівії знімаються санкції. У цьому ж році, причому ще до зняття санкцій, в Лівію прямують геологорозвідувальні експедиції американських компаній. І знайшли вони, судячи з усього, не лише додаткові 20% запасів нафти.

У 2009 р. Франція знову вступає в НАТО повноправним членом.

У тому ж році Італія, яка до цього була одним з ініціаторів будівництва «Південного потоку» і основним потенційним споживачем газу з цієї магістралі починає саботувати укладення контракту на його будівництво.

На самому початку 2011-го починається «Арабський ренесанс». Причому — дуже вибірково. У країнах Аравійського півострова ніякої демократії немає в принципі. Але США на це начхати. Ці країни — союзники США. Заворушення в Йемені також не звертають на себе уваги «світової громадськості». Сирія, де рахунок загиблих вже давно йде на тисячі і де країна вже увійшла в стадію гуманітарної катастрофи, теж не сильно цікавить Захід. А ось Лівія...

Спочатку йде «охоплення флангів» — Туніс і Єгипет. Алжір традиційно слідує в руслі політики Франції. Потім починаються заворушення в Лівії.

Нині за прикладом Іраку будуть узяті під контроль нафто- і газовидуботок, а також транспортна інфраструктура і порти-термінали. Далі за відпрацьованою схемою...

Схоже, в Росії не змогли прорахувати реальних наслідків ліквідації уряду Каддафі.

За матеріалами hvylya.org

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com