Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПЕКЛО НАД ДОЛИНОЮ ЗААЛЕ

Нам дуже хочеться, щоб статтю прочитав полтавчанин Григорій Стець, в’язень №37714 німецького концентраційного табору. Його розповідь — то документ, бо багато подробиць нацистського режиму ще й сьогодні залишаються відомими тільки в загальних рисах. Німці у своїй більшості мало знали про концентраційні табори смерті, створені  співвіт­чизниками. До речі, туди першими потрапили саме німці, супротивники нацистів.

Мені часто доводилося писати заяви про видачу компенсаційної допомоги людям, які під час війни опинилися в Німеччині. З українцями поводження було завжди поганим. І 16-річна українка на ткацькій фабриці, і в’язень підземного табору смерті фактично не мали шансів повернутися додому. І про це повинні пам’ятати ті, хто просторікує: «От якби німці нас все-таки завоювали!«

Я був у відрядженні в Австрії, коли прийшов наказ відвідати фірму в Німеччині з метою закупівлі промислового обладнання. Вирішив поїхати поїздом, який перетинає гори по долинах річок. Колії прокладені то на крутих схилах гір, то біля самої води. Ще на австрій­ській території потяг почав їхати підозріло повільно. Я подивився у вікно, і через крони дерев побачив глибоко внизу річку з зеленуватою водою й наче іграшковий корабель на ній. Чомусь подумалося, що без наших невільників ця дорога не будувалася.

За вікнами краєвиди були надзвичайно красивими, особливо в долині Заале. Поїзд повільно рухався під високою горою, коли раптом почувся звук реактивного двигуна і пасажири загомоніли: «Мессер!»

Літак повернувся і почав маневрувати над мальовничою долиною. Це був справжнісінький Ме-262, перший серійний реактивний винищувач часів війни. Я запитав у огрядного герра, де тут взявся справжній «мессер». Той показав на гору і сказав: «Вальперсберг!» В надрах цієї гори будувався авіаційний завод для випуску Ме-262 та інших реактивних літаків. Дуже швидко я вже багато знав про цю гору.

З першого погляду може навіть здатися, що нашому землякові пощастило. Він потрапив у гори біля тихого містечка Кала, перший запис про яке датований 876 р. В 1843 р. тут почали виготовляти вироби з порцеляни, кварцовий пісок для якого добували в надрах гори Вальперсберг, що височить над околицями. В ній виникла ціла система тунелів.

В битвах під Сталінградом, на Кубані та на Курській дузі німецькі «Люфтваффе» зазнали величезних втрат в льотчиках і літаках. Союзники завдали дуже потужних бомбових ударів по літакобудівних заводах. У липні й серпні 1943 року з’єднання англо-американських бомбардувальників  здійснили 43 нальоти на 14 різних заводів і скинули 5092 тонни бомб. Ефект був значним. Наприклад, до нальотів заводи в липні випустили 725 винищувачів Ме-109. У вересні випуск скоротився до 536 літаків, а в грудні — до 357. Німцям необхідно було різко збільшити випуск винищувачів.

Німецьке командування розробило документ під назвою «Програма «Винищувач». Було вирішено перевести авіаційне виробництво в підземелля. Гауляйтер Тюрінгії Фріц Заукель негайно написав доповідну в Берлін, після чого в тихі містечка лісистого гірського масиву Гарц почали прибувати ешелони з невільниками. Найбільше привозили українців і росіян, але були також італійці й французи.

Невільники розширювали штольні, площа яких під кінець війни склала 15 гектарів. Одночасно почався серійний випуск реактивного винищувача Ме-262. Так виник авіаційний комплекс REIMAHG («Рейхсмаршал Герман Герінг»).

Сьогодні на кладовищі в тихому містечку лежать 650 невільників з Італії. «Унтерменші» на кладовище не потрапляли, бо їх було дуже багато, «від 2800 до 6000». Наш земляк під номером 37714 мав велике щастя і не потрапив в ту дуже трагічну і дуже приблизну статистику.

15 серпня 1944 року над Калою пролетів американський «Лайтнінг», який швидко зник за обрієм. За всю війну на містечко не впала жодна бомба. Незабаром про літак забули, але в штабі 106-й розвідувальної групи 8-го повітряного флоту США про містечко забути не могли. За роботу взялися фахівці з розшифровки аерофотознімків.

Поява «Лайтнінга» над Калою випадковою не була. Трохи раніше біля тихого і доглянутого містечка пілоти бомбардувальників помітили зміни на місцевості. Вони повинні були спостерігати за ворожою територією й доповідати про підозрілі зміни. Саме доповіді пілотів і викликали проліт «Блискавки».

Дешифрувальники помітили цілу низку підозрілих деталей. На околицях з’явилися нові дороги і всі вони вели до схилів гори Вальперсберг, покритої лісом. На вершині гори теж була помітна світла смуга, ширша за нові автомобільні дороги. Смуга не мала продовжень в жодну сторону, тому негайно стала загадкою. На південь від підозрілої смуги височіла  гора Форстберг, також покрита деревами. Серед вершин дерев виднілися численні будівлі.

При детальному вивченні виявили залізничне полотно з декількома невеликими поїздами. Придивилися до знімка й виявили, що на вантажній станції багато ящиків і навантажувальних механізмів. Стало зрозуміло, що від тихого містечка Кали очей краще не відводити.

У штабі 8-го Повітряного флоту США вже давно були стурбовані відсутністю відомостей про місця виробництва крилатих ракет «Фау-1», які із середини червня 1944 року тероризували населення Лондона. Підозра впала на містечко Кала. Було вирішено якийсь час нічим не турбувати сонну німецьку провінцію, щоб потім знову провести аерофотозйомку й проаналізувати зміни.

У той час над гарною долиною Заале кипіла робота. На вокзали Кала та Орламюнде прибували все нові транспорти з невільниками. Їх спочатку розміщали в тимчасових таборах у чудовому лісі й швидко відправляли в підземелля під горою Вальперсберг рити тунелі для цехів авіаційного заводу. Видобуток піску припинився, було не до найтоншої порцеляни. Валили ліс для прокладки нових доріг до семи виходів з підземелля в долини відразу двох річок.

На вершині гори Вальперсберг дерева зрізали, вирівняли нерівності на плато й почали заливати бетон на новій злітно-посадковій смузі. Вона була вдало замаскована під лісову прогалину.

Німці почали налагоджувати випуск Ме-262, для чого насильно відривали своїх спеціалістів від сімей та переводили в підземелля.  28 липня 1944 р. «Літаючі фортеці» та «Ліберейтори» скинули 150 фугасних і 4000 запалювальних бомб на заводський комплекс. Це затримало роботи, але не надовго. Коли американські війська прорвалися в гори Гарца, то знайшли в штольні Вальперсберга декілька готових Ме-262. Німці не змогли підняти їх на вершину гори, бо підйомник був пошкоджений бомбардуванням.

Американці мали дуже добру систему військово-технічної розвідки. Вони першими проривалися до найважливіших авіаційних та ракетних заводів, найбільшими з яких були «Дора-Міттельбау» та «Рейхсмаршал Герман Герінг». Для цього вони захопили території за лінією, на схід від якої повинні були ввійти радянські війська. Так найважливіші розробки німців потрапили в американські руки. 

За угодою між союзниками американцям довелося залишити Гарц. Штольні і «Дори», і Вальперсберга вони залишили фактично порожніми. Сьогодні можна здогадуватись, що вони знайшли не все, бо вже після виводу наших військ з’явились дуже добрі публікації з описами німецьких літаків, які мали були потрапити на озброєння «Люфтваффе» в 1946 році.  Ті винищувачі могли б зробити небо Німеччини чистим від армад бомбардувальників союзників.

За свою кмітливість та гори трупів сповна поплатився, мабуть, тільки гауляйтер Фріц Заукер. Після Нюрнбергського  процесу його повісили. Карати науково-технічних спеціалістів ніхто і не збирався.

Після війни в штольнях Вальперсберга знову почали видобувати пісок для порцеляни. Там були склади та овочесховища. Сьогодні на горі порядкує «Бундесвер». Деякі входи в штольні  забетонували.

Громадськість навколишніх містечок установила меморіальні таблички. Проведені пошукові роботи, але точно встановити число жертв «фабрики смерті» німцям не вдалося і, напевно, не вдасться ніколи. А сучасні німецькі вандали вже розбили гранітні плити. Так вони і залишилися з тріщинами як попередження про небезпеку.

Володимир РЕПАЛО

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com