Дві чоловічі стратегії

Тема психологічних типів широка і неоднозначна. Яку складну систему не придумай, завжди знайдеться маса контраргументів і виняткових випадків. І тим не менше, певна користь від типізації є — вона дає можливість краще охопити ціле, згрупувавши приватне за кількома ключовими категоріями. Головне, — пам’ятати, що будь-яка подібна схема — це умовність.

За всієї начебто розмаїтості, існують тільки дві яскраво виражені стратегії, якими користуються чоловіки у стосунках з жінками. Нюанси і акценти можуть відрізнятися, в силу індивідуального життєвого досвіду, але загальна колія завжди легко простежується.

У художній літературі, театрі і кіно, тема «чоловіків і коханців» чудово ілюструється всілякими варіаціями любовних трикутників. Але там, де автори творів основну увагу приділяють грі почуттів та іронії долі, можна помітити, що одружені чоловіки та коханці відрізняються один від одного не тільки ситуативно, а й душевно. Фактично, мова йде про протилежні типи чоловічої особистості.

Звертаю вашу увагу, що тут і далі, під «одруженими чоловіками» та «коханцями» не мається на увазі офіційний або фактичний статус чоловіка у відношенні до конкретної жінки. Ми говоримо лише про стратегію, якої дотримується чоловік у стосунках з усіма своїми жінками. Також, важливо, що стратегія не є результатом свідомого вибору, а необхідно випливає з психологічного типу чоловіка.

Отже, всіх чоловіків, за рідкісним винятком, якому ще буде приділено увагу, можна розділити на два типи — «одружені чоловіки» і «коханці». Перші, у стосунках з жінками, роблять наголос на серйозні довготривалі стосунки, інші — на легкий флірт, пристрасть і авантюризм.

Якщо ви маєте уявлення про інтровертів і екстравертів, то можна сказати, що стратегію «одруженого чоловіка» реалізують інтроверти, а стратегію «коханця» — екстраверти. У деяких специфічних ситуаціях, чоловіки екстраверти опиняються в ролі «одруженого чоловіка» (мова не про статус!), А інтроверти — в ролі «коханця», але це трапляється тільки у відносному значенні. Точно так само, як з двох інтровертів, один може виявитися більше, а інший менш інтровертованим.

Кожен з цих типів має власні характерні риси, свої сильні і слабкі сторони, а серед жінок — свою «цільову аудиторію». І треба розуміти, що, на противагу власного типу, дуже важливо мати уявлення про інший полюс, оскільки нормальні здорові відносини вимагають віді­гравання обох ролей. Без цього, стосунки стають однобокими і швидко вироджуються.

А тепер, власне, перейдемо до опису типів.

 

Чоловік — «коханець»

Класичний тип чоловіка-коханця — це Дон Жуан або його анекдотичний побратим — поручик Ржевський. Яскравий екстраверт-ловелас, підкорювач жіночих сердець і «дамский угодник». Азартний мисливець, якого захоплює власне процес.

У стосунках з жінками він прагне зайняти активну позицію, легко виявляє ініціативу і здатний прямо сказати, чого хоче. Він нахабний саме в тій формі, яка приваблює жінок і дозволяє їм перекласти відповідальність за інтригу на чоловіка.

Самозакоханий, він шукає у нових своїх знайомствах можливості похизуватися. Його більше цікавить сам факт перемоги над жінкою, а не стосунки з нею. Будь його воля — моногамію б давно скасували в законодавчому порядку.

Авантюрист в доброму та поганому сенсі. Завжди готовий на пригоди, які доходять, іноді, до чистого божевілля. Агресивний, часом, до жорстокості по відношенню до жінки, і брутально сексуальний.

Він легко може запаморочити голову жінці, зацікавити і захопити її. Для нього це природно і просто. Але разом з усією своєю сексуальною привабливістю він абсолютно не здатний сформувати у жінки відчуття спокою та визначеності. Жінка з ним завжди відчуває себе в небезпеці, тому що ясно відчуває, що цей чоловік ніколи не перестане бути мисливцем.

Від жінки йому потрібна згода і підтвердження власної значимості. Тому він весь час лізе сходами «крутизни», завойовуючи дедалі більше яскравих і привабливих жінок. А якщо не вдається розвиватися якісно, тоді на перший план виходить кількість — нехай жінки і не найшикарніші, зате їх багато. Таким чином чоловік-коханець зміцнює свою розхитану самооцінку, підміняючи нормальний баланс зарозумілості, числом своїх сексуальних перемог («Гординя»).

Але жінкам чоловіки-коханці все ж подобаються, і навіть знаючи їх вітряний характер, вони продовжують піддаватися їх чарам, в невиразній надії захомутати їх і приручити.

Поруч з «коханцем» жінка   краще відчуває свою сексуальну привабливість і тішить своє жіноче самолюбство. Перший раз, коли чоловік активно її добивається, другий — коли він її кидає, і вона відчуває себе вправі звинуватити усю чоловічу стать в тому цілковитому невиліковному сволотизмі.

Стосунки з чоловіком-коханцем — це завжди взаємний відіграш гордині. Формально, тут може не бути сексуальних стосунків в буквальному сенсі. Але секс при цьому все одно знаходиться десь поруч.

 

Чоловік — «одружений чоловік»

Типовий «одружений чоловік» — це домашній, слухняний чоловік. Тихий, спокійний інтроверт, який вибрав спокій з однією жінкою, замість пригод з багатьма. У любовному трикутнику, він завжди виявляється жертвою зради.

У стосунках з жінками він, часом, до смішного серйозний. У кожній жінці він бачить потенційну дружину, а тому з перших же хвилин оточує її нав’язливою турботою і постійно шукає її схвалення і підтвердження її почуттів до нього.

В силу своєї зайвої серйозності, він зовсім не вміє фліртувати, не відчуває жіночого настрою і не бачить жіночого кокетства. Тому, у стосунках він виявляється в пасивній позиції, очікуючи від жінки перших кроків або, хоча б, ясних вказівок про те, що робити далі.

«Одружений чоловік» завжди намагається бути джентльменом і вважає піднесене ставлення до жінки своєю головною чеснотою. Він вміє упадати коло жінок і завойовує їх своїм терпінням і постійністю. Замість пристрасті та інтриги, він пропонує жінці кохання до гробу і перспективу одруження.

Але, при всьому при тому, хоче отримати від жінки того ж самого, що й «коханець» — душевного самозадоволення. Але тільки замість сексуальної перемоги над жінкою, йому важливіше завоювати її кохання, заради якого він готовий навіть сам опинитися переможеним. Тобто, і тут стосунки з жінкою стають засобом вгамувати певну душевну біль і невлаштованість.

У стосунках чоловік — одружений чоловік — ніжний, ласкавий і романтичний. Він оточує жінку всебічною турботою і готовий виконувати будь-яку її примху, аби отримати підтвердження її любові. Він готовий підкорятися бажанням жінки, на шкоду своїм власним. Він передбачений і керований, а тому створює у жінки відчуття надійності і захищеності. І коли жінка хоче звити своє гніздо, вона шукає саме такого типу стосунків.

Натомість, «одружений чоловік» хоче отримати кохання та всебічне прийняття жінки (виражає «марнославство», тішить свою гординю). По суті, в жінці він шукає ласкаву матір, яка створить у нього те саме відчуття, яке йому так подобалося в дитинстві. Свою чоловічу волю він легко змінює на шанс перекласти тягар відповідальності на плечі жінки і позбутися від почуття власної неповноцінності.

Ну, а в кращому своєму прояві, легко породжуючи в жінки відчуття стабільності і визначеності, він відкриває для неї дорогу до материнства. Люблячий, турботливий, домашній чоловік — що ще потрібно жінці, коли мова заходить про створення сім’ї?

 

Чоловік — сам по собі

Як було сказано на початку, чоловік не вибирає, ким йому бути — «одруженим чоловіком» чи «коханцем». Як правило, до моменту статевого дозрівання, коли хлопчик починає робити перші кроки у стосунках з дівчатами, вибір основної стратегії вже визначений. Інтроверти починають грати в лицарів-захисників, екстраверти — в нахабних вульгарних типів.

Тут, як і в інших подібних випадках, тип поведінки виражений тим яскравіше, чим менш врівноважена психіка. Можна сказати, що донжуанство і лицарство — це дві крайності одного і того ж осо­бистісного неврозу, який проявляється у стосунках з жінками.

Дисбаланс самооцінки (самовдоволення, пиха) + екстраверсія = «коханець».

Дисбаланс самооцінки (самовдоволення, пиха) + інтроверсія = «одружений чоловік».

Чим сильніший дисбаланс, тим глибше грузне чоловік в тій чи іншій стратегії і тим більше груба і однобока його поведінка. І, навпаки, чим більш збалансована психіка, тим вільніший чоловік у виборі моделі поведінки.

Проте, ніколи не буде такої ситуації, щоб чоловік став для жінки, одночасно, і «одруженим чоловіком», і «коханцем». Адже, яскраве донжуанство і самовіддане лицарство — це симптоми невпевненості в собі. Поки чоловік не впевнений у собі, він жорстко прив’язаний до своєї основної стратегії, а коли самооцінка урівноважена, він уже просто не потребує того, щоб розігрувати з себе героя-коханця або лицаря на білому коні.

Розв`язавши внутрішню проблему, чоловік виходить за рамки описаної схеми і стає «ні тим, ні іншим» — просто чоловіком. І, можна сказати, що це та межа, за якою для нього, нарешті, стають можливі нормальні здорові стосунки з жінкою, засновані не на втісі і самоствердженні, а на взаємній повазі і всебічному прийнятті.

 

На десерт — «Чого хоче жінка?»

Всі чоловіки чули і брали участь в пересудах про суперечливість жіночого характеру. Запропонована типологія чудовим чином ілюструє цю тезу. Справа в тому, що кожна жінка від кожного чоловіка чекає, що він для неї стане одночасно і «чоловіком», і «коханцем». Винятки тут теж є, але вони так само рідкісні і знаходяться в тій самій сфері, що й чоловіки зі збалансованою самооцінкою.

Жінки, в силу своєї проблемної самооцінки, змушені шукати підтвердження власної цінності через стосунки з чоловіком. І в цьому сенсі їх набагато краще влаштовують чоловіки-коханці. Але інша сторона жіночої душі, вимагає стабільності, надійності та передбачуваності, як основи для створення сім’ї та продовження роду. І тут полюс змінюється на протилежний — для такого типу відносин потрібен чоловік — «одружений чоловік».

Тому на практиці дуже легко підгледіти ситуацію, коли жінка заводить стосунки з «коханцем», тішить своє самолюбство, розквітає у своїй сексуальній привабливості, а потім, коли перша пристрасть згасає, починає спроби переробити чоловіка — з «коханця» перетворити його в «одруженого чоловіка». І, звичайно, все закінчується важким взаємним розчаруванням. «Коханець» хоче зберегти свободу і залишатися «коханцем», а жінка, не може змиритися з почуттям невизначеності, бо це знову б’є по її самооцінці. Відносини руйнуються.

Або можливий зворотний варіант, коли жінка знаходить собі турботливого «одруженого чоловіка», але з часом втомлюється від його обходження і починає шукати собі коханця, тому що підлеглий їй «чоловік», за власним устроєм, не здатний задовольнити жіночу гординю. Жінка намагається вимагати від «чоловіка» сили і незалежності, але, звичайно, це ні до чого не призводить, і жінка в буквальному сенсі йде на сторону, або кидає одного чоловіка, в надії зустріти іншого, який все-таки зможе бути для неї і тим, і іншим.

 

Який же вихід із цього результату?

Їх приблизно півтора. Перший — обом партнерам виправити свою самооцінку і перестати шукати у стосунках самоствердження і розраду. Коли чоловік не прив’язаний до конкретної ролі, а жінка не потребує вирішення своїх проблем за рахунок чоловіка, відносини стають зовсім іншими — простими, ясними і чесними, без жодної взаємної залежності. Зробити це складно, але можна, і воно того варте.

Ще один вихід — дозволити один одному свободу у стосунках. Чоловікові дозволити ходити на полювання, жінці — дозволити завести «коханця». Але цей варіант не тягне на самостійний вихід із ситуації, оскільки знову ж вимагає з обох сторін подолання невпевненості в собі і відмови від монопольних прав один на одного. 

Олег САТОВ, психолог.
За матеріалами «Аратти»