Людина майбутнього чи жах майбутнього?

На що здатна перетворитися людина, створена за образом і подобою Бога? Наш розум розвивається швидше за наше тіло. Так було завжди — але, як виявилось, не назавжди.

Завдяки протезуванню, косметології, пластичній хірургії, фармацевтиці і генній інженерії ми вже сьогодні можемо змінитися до невпізнання. Якщо так піде і далі, то незабаром табличка з люд­ськими силуетами, встановлена на космічному апараті «Піонер», перестане бути актуальною.

Хотіли б ви вибирати стать, зовнішність і схильності вашої майбутньої дитини? Вам мало десяти пальців на руках, щоб працювати за комп’ютером? Хочеться жити до трьохсот років, дивитися телевізор прямо в мозку і відрощувати загублені кінцівки? Вже сьогодні учені малюють грандіозні картини самоудосконалення, але чи немає тут ризику втратити те, що було завойовано нами за мільйони років життя на Землі — людяність?

Прадавні дослідження людської анатомії, орієнтовані на її вдосконалення, були нерозривно пов’язані з вівісекцією. Грецький анатом Герофіл, онук Арістотеля, прославився відкриттями в усіх галузях медицини, проте енциклопедії не люблять згадувати про те, що за усю свою кар’єру він препарував без наркозу понад 600 полонених!

Згодом світ був приголомшений безумними експериментами нацистів: Йозеф Менгеле намагався змі­нити колір людських очей за допомогою ін’єкцій; зшивав судини близнюків, роблячи їх «сіамськими». Ампутації, замороження, отруєння, декомпресія, трансплантації органів, експерименти по регенерації тканин — усе це було спрямоване не лише на ідеологічні і військові потреби, але і на виведення арійської «надлюдини». Не відставали тут і японці — лікарі сумнозвісного підрозділу «731» пересаджували кінцівки полонених з одного боку тіла на інший.

Поки нацистська євгеніка робила перші кроки, надлюдей виводили методом «селекції». З 1933 року нацистські лікарі стали реєструвати усі спадкові хвороби пацієнтів. Тисячі «неповно­цін­них» були стерилізовані, а у рамках програми «Операція Т4» німецька раса була «очищена» приблизно від 100 000 інвалідів!

Часто лікарі намагалися навчитися покращувати людину, експериментуючи над собою. Наприклад, італійський лікар Санторіо (1561-1636), що сконструював перший механічний механізм «пульсолог», провів чималу частину життя в спеціальному кріслі, вимірюючи вагу своєї їжі, тіла і його відходів. Дослідник хотів довести принципову можливість дихання шкірою. Інший ентузіаст, полковник ВПС США Джон Стапп (1910-1999) повністю змінив наше уявлення про межі людської витривалості: він витримав прискорення в 46g (слід сказати, що пілот «Формули 1» Девід Перлі витримав 178g — але зовсім недобровільно) і всидів в кабіні винищувача без ковпака на швидкості 917 км/год.

Пам’ятаєте фільм «П’ятий елемент”? Після катастрофи тіло Лілу відновлюється в спеціальному апараті з однієї-єдиної кісточки в залізній рукавичці. Схожі операції  робляються вже сьогодні. Група учених (Володимир Миронов, Томас Боланд) використовують модифікований струмний прінтер для пошарового розпилення живих клітин на підкладку із спеціального термогеля, твердого при температурі 32 градуси і рідкого при 20. Після створення потрібної ділянки тканини (досліди проводилися на клітинах яєчників хом’яка) гель охолоджується і витікає. Теоретично це дозволяє створювати тривимірні органічні структури — наприклад, цілі людські органи.

Дедалі частіше говорять про експерименти з мініатюрними чіпами, що імплантуються з певною метою в тіло людини. В багатьох випадках ці електронні пристрої виконують корисну для людини функцію. Стежать за рівнем цукру, контролюють сердцебиття тощо. Але існують побоювання, що вони за злою волею можуть перетворитися на засіб стеження за людьми. VeriChip нібито вже намагається зробити GPS-чіп, завдяки якому ваше місце розташування можна буде визначити мало не в Яндексі — і це далеко не перший крок до кібернетизації людини.

Протезування органів здійснюється понад дві тисячі років. Геродот згадує про якогось Гегесістрата, який зробив собі дерев’яну ногу і служив в персидській армії. У 18-19 ст. з’явилися пружинні протези рук і ніг, а в 1963 році людині було уперше пересаджено штучне серце — мабуть, найскладніший рукотворний орган у світі.

Одне з найефективніших штучних сердець на сьогодні: AbioCor, батарея якого заряджується через шкіру людини.

Фантасти покладають на електромеханічні імплантанти дуже великі надії — ще б пак, адже замість пошуків «еліксиру життя» можна виготовляти потужні, надійні, ремонтопридатні — тобто фактично вічні — протези. Капітан Жан-Люк Пікар (“Зоряний шлях”) носив у своїх грудях штучне серце, імплантоване йому в 2328 році, а у фільмі «Робокоп» (1987) рекламувався «Сімейний Центр Серця», де можна було купити штучні серця компаній Jencen і Yamaha. На жаль, реальна ефективність подібних пристроїв поки що украй невелика. Приміром, саме «довгоживуче» штучне серце працювало всього 602 дні.

Розібравшись із слабкими органами зокрема, треба буде посилити людину в цілому. Імплантувати штучні м’язи і насичувати кістки металом — поки що це фантастика. Екзоскелет — ні. Передусім, він згодиться на полі бою. Агентство перспективних оборонних досліджень DARPA багато років намагається розробити щось на зразок Power Armor з гри Fallout, проте успіхи військових учених поки що дуже незначні. Основна проблема — велика вага подібних пристроїв, їх незграбність, повільність і малий час роботи.

Стеларк — концептуальний артист-популяризатор кібернетики.  М’язи Стеларка стимулюються електрикою — він рухається всупереч своїй волі за командами, що передаються через інтернет.

Бойова силова броня існує тільки на папері, проте цивільні версії екзоскелетів демонструють вражаючі успіхи. Університет міста Тсукуба розробив компактний і порівняно потужний экзоскелет HAL 5, що працює від батареї (кріпиться на попереку) на 100 вольт. Датчики, закріплені на шкірі, прочитують м’язові імпульси і посилають відповідні команди сервомоторам.

Японський екзоскелет HAL 5. Вага — 23 кг, робота без заряджання — 2 години 40 хвилин, вантажопідйомність рук — близько 40 кг, ціна — в районі 50000 доларів.

Щоб остаточно скріпити союз людини і машини, потрібен прямий нейроінтерфейс. У 1999 році учені змогли розшифрувати зорові мозкові імпульси кішки, імплантувавши їй електроди і показуючи тварині фільми. У 2000 році макаки змогли подумки контролювати рух руки робота.

Одна з найдосконаліших «штучних очей» на сьогодні — система «Аргус 2». Цифрова камера, вбудована в окуляри, посилає сигнал по дроту на переносний мікрокомп’ютер. Той обробляє його і повертає в окуляри, передавальні імпульси по безпровідному зв’язку на електроди, імплантовані в сітківку ока. Останні збуджують зоровий нерв і створюють деяку подібність зображення. Його якість поки що невелика (прототип, випробуваний на людині в 2004 році, мав дозвільну здатність усього 16 пікселів), проте для людей, що живуть в темряві, навіть найменший промінь світла — щастя.

Сліпий навігатор і інженер Ла Фордж носив оптичний протез VISOR, розширюючий спектр його зору до інфрачервоного, ультрафіолетового і навіть радіохвильового.

Експерименти на людях проводяться вже більше 30 років. Спершу вони були покликані допомогти незрячим, проте імплантація електродів прямо в мозок виявилася занадто складною і небезпечною. З іншого боку, електроенцефалографи ду­же чутливі до перешкод — навіть найдосконаліші «шоломи для читання думок» не забезпечують 100%-е розпізнавання команд. Магніторезонансне сканування досить ефективне (двоє піддослідних людей змогли грати в комп’ютерний пінг-понг), але така апаратура занадто громіздка. Нині нейроінтерфейси поки що віддалена перспектива.

Фахівці Реабілітаційного Центру Чикаго створили кібер-руки, керовані силою думки: імпульси прочитуються не з мозку, а з нервових закінчень плечових суглобів, пересаджених на грудні м’язи. Унікальність рук полягає в «зворотному зв’язку» з власником (той здатний відчувати натиснення). Перші зразки були встановлені електрику Салівану (обидві руки ампутовано після того, як він схопився за високовольтний дріт) і Мітчелл (втратила руки в результаті аварії). За їхніми словами, вони практично повернулися до нормального життя. Руки дуже легкі (близько 1 кг кожна), але крихкі — електрик уже зламав одну з них, намагаючись завести газонокосарку.

Професор Кевін Уорвік (Англія) прославився на весь світ завдяки тому, що в серединний нерв його руки був імплантований нейрочіп (кремнієвий квадрат з 100 контактами-волосками), здатний прочитувати і генерувати імпульси. Завдяки ньому учений міг управляти механічною рукою. Більше того, Варвик умовив на аналогічну операцію свою дружину і спробував встановити між їх руками видалений зв’язок (щось на зразок феномену телепатичного співпереживання рідній людині). На жаль, прочитування сигналів чіпом виявилося точнішим, ніж його передача — рухати руками один одного на відстані подружжю не вдалося.

Професор Лі Сільвер (університет Прінстона) припускає, що до тих пір, поки наука не доросте до вільних маніпуляцій з ДНК, можна використовувати її аналітичний інструментарій: наприклад, запліднювати велику кількість яйцеклітин, «прочитувати» інформацію про зародки і пропонувати жінці народити ту дитину, яку вона хоче (на перших порах вибір «опцій» буде невеликий — стать, колір очей, волосся і тому подібне). У такого «неприродного відбору» є дуже  етичний аспект — від непотрібних ембріонів доведеться позбавлятися. Втім, щось схоже вже давно здійснюється при штучному заплідненні, яке найчастіше веде до багатоплодової вагітності.

Генна інженерія може бути двох видів: соматична (зміна ДНК певної групи клітин, що страждають від спадкового генетичного захворювання) і «євгенічна» — тобто дія на гени яйцеклітин, сперматозоїдів або зародків. Саме другий спосіб був покладений в основу циклу «Геном» Сергія Лукьяненко, де за допомогою спрямованих мутацій створювалися люди-спеціалісти (пілоти, детективи, гейші).

У реальності усе це дуже ефемерно, адже при впровадженні нових генів в статеві клітини новопридбані суперздібності передаватимуться у спадок. Є вірогідність, що «ігри в бога» не просто змінять вигляд людської раси, але можуть і знищити її.

У далекому майбутньому, якщо вірити Уеллсу, частина людства звиродніє в потворних морлоків. Чи не генетиків звинуватять у цьому?

Як «прилади» для маніпуляцій з ДНК пропонується використовувати віруси. Останні, по суті, є наборами генетичних матеріалів, оточених захисною оболонкою. Вірус вбудовується в геном клітини і відтворює сам себе. Якщо учені навчаться використовувати непатогенні віруси з «зарядом» корисної ДНК, то у нас можуть з’явитися, наприклад, пігулки від раку. Це не фантастика — минулого року фахівці Техаського університету створили експериментальний вірус, що доставляє в клітину протиракові гени. 

Ще один перспективний інструмент модифікації нашого генного коду — штучна хромосома, додана до вже наявних сорока шести. До недавнього часу проводилися досліди з додатковою хромосомою лише у одноклітинних грибів (дріжджів) і бактерій, а в 1997 році була створена штучна людська хромосома — на жаль, стабільна лише упродовж 6 місяців.

Що можна зробити за допомогою «генетичного скальпеля»? Приміром, люди можуть стати живучими, як крокодили. Ці рептилії мешкають у воді, яку важко назвати стерильною, проте рани, отримані ними, рідко піддаються зараженню і дуже швидко затягуються. Імунітет крокодилів настільки сильний, що вбиває більшість стійких до антибіотиків мікроорганізмів (передбачається, що він може впоратися навіть з вірусом імунодефіциту). Не так давно учені виділили з крові цих тварин особливий пептид — «крокодилін». У чистому вигляді для людей він непридатний, проте після певних генетичних модифікацій наш організм зможе синтезувати його «людський» аналог.

Але генетика не лише вирішує багато проблем, але і сама створює їх. Чи маємо ми право передавати свої генетичні риси — наприклад, екстраординарні математичні здібності — у спадок дітям, фактично нав’язуючи їм певний спосіб життя? Що станеться, якщо людина самоусунеться від природного відбору і найсильнішому доведеться виживати серед найсильніших? Як відіб’ється поява надлюдей на світових війнах? Деякі «яструби» Пентагону — наприклад, Пол Вулфовіц — вже сьогодні говорять про генетичну зброю, що вражатиме людей тільки одній національності або навіть фамільної лінії. І, нарешті, — хто прийматиме рішення про задіяння цієї зброї?

Подібні побоювання частенько стають лейтмотивом відповідних фантастичних сюжетів. У фільмі «Гаттака» (1997) панує «генетична аристократія» — суспільство ділиться на повноцінних громадян з пробірки (valids), перед якими відкриті усі двері, і недосконалих «божих дітей», що народилися на світ традиційним шляхом, а тому приречених на жалюгідне існування. У «Острові» (2005) клонів знаменитостей вирощували як «запасний матеріал» для розбирання на органи. У фільмі «Той, що біжить по лезу» (1982) штучні люди — репликанти — перевершували своїх творців в думці, спритності і силі, проте не мали людських емоцій. Вони були обмежені чотирма роками життя, використовувалися в найнебезпечніших роботах на позаземних колоніях і, як наслідок з цього, регулярно піднімали повстання.

Генетично модифіковані суперлюди рідко бувають щасливі. Жанр значення не має — і у фентезі («Відьма» Сапковского), і у фантастиці (спартанці зі всесвіту Halo) їм доводиться пройти через пекло, щоб стати машинами для вбивства.  Клони «Зоряних воєн» стали сліпим знаряддям в руках Імператора, а останній пережив події шостого епізоду, вселившись в одного зі своїх клонів.

Все це лише сьогодні здається сміховиння і фантастикою. Але тисячі вчених по всьому світу в той момент, коли ми читаємо цей матеріал, працюють над тим, щоб утопію зробити реальністю. Ці вчені отримують за свою працю немалі гроші. вони є найкращими представниками свого фаху на планеті. У вас ще є запитання з цього приводу?

Стів Манн, професор університету Торонто, веде життя «кіборга» вже майже 20 років. Його тіло усіяне датчиками і приймачами безпровідного зв’язку. Він дивиться на світ через відеокамеру, встановлену в окулярах. Окрім огляду, це також дозволяє йому працювати в інтернеті і контролювати стан свого тіла. Стів носить з собою портативний комп’ютер і радіоприймач. Усе це часто завдає йому клопоту. Кіборга не пускають до супермаркетів (“тут не можна знімати”), а п’ять років тому Манна буквально «роздягнули» службовці аеропорту. Позбувшись своїх окулярів і датчиків, Стів нібито був дезорієнтований. Йому, звиклому дивитися на світ через відеокамеру, було потрібно інвалідне крісло (хоча, найімовірніше, ці заяви — лише самореклама, оскільки Манн досить часто знімає окуляри). Таких людей скоро буде дедалі більше.

Творів, що описують людину далекого майбутнього, важко злічити навіть по пальцях руки піаніста-мутанта. Деякі фантасти обіцяють нам роботизацію, егоїзм, самодостатність і, як наслідок цього, — занепад. Модернізувавши себе до межі, люди перестануть потребувати суспільства собі подібних. Вони перетворяться на клонів (кіборгів, роботів), позбавлених пристрастей і бажань, які спілкуються один з одним за допомогою електроніки і йдуть з життя добровільно. Комп’ютерна самоізоляція уже нині набирає масового характеру. Зверніть увагу на поведінку своїх дітей.

Суспільство майбутнього буде характеризуватися словами «абсолютна свобода». Людина може зробити з собою усе що завгодно: змінити вигляд (гуманоїдна форма — не межа; один індивід може бути схожий на троля, інший — на птаха), стать, контролювати усі процеси у своєму тілі. Злочинність буде переможена, наркотики легалізовані, штучний інтелект з’єднається з органічним, індивідуальність можна буде записати на фізичний носій, відбудеться стрімка колонізація навколишнього космосу. Людина (біоорганізм) легко пересуватиметься у безповітряному просторі, тіло буде адаптоване до будь-яких негативних зов­нішніх впливів, виробництво автоматизоване і знелюднене, наука розвиватиметься надзвичайно швидко, новинки швидко впроваджуватимуться в життя. Нові види енергії відкриють небачені горизонти для людства. 

Нарешті, найбільш популярний варіант останньої стадії еволюції людини — його перетворення на енергетичну істоту, єдиний надрозум, подібний до бога.

 Що чекає наших правнуків? Техніка або біоніка? iPod в корінному зубі, фотоапарат в сітківці ока, мобільний телефон в мочці вуха і нанороботи в крові? А може, це будуть зябра на шиї, хлорофіл в шкірі і ультразвуковий сонар в черепі?

Але поки що, нам доводиться сподіватися на існуючу техніку. Генетика добре розвинена лише в декількох країнах світу, тоді як передова електроніка виробляється по усій Азії. Модифікації ДНК будуть дуже дорогими — набагато дорожчими за трансплантації і пластичні операції, а тому сфера їх застосування обмежиться лише медициною (у дуже далекій перспективі — армією). Іншими словами, найближчими роками наша еволюція йтиме під знаком «вироблено в Китаї». А, може, це на краще?

 

За матеріалами inomir.ru/universe/evolution/