Як зупинити епідемію аморальності?

Однією із характерних рис нинішнього часу є наявність численних випадків захворювання людей на найнебезпечнішу своїми ускладненнями недугу, яка здатна не лише зруйнувати внутрішній світ хворого, а й, поширюючись, спричинити загальний суспільний розклад. Назва недуги — «аморальність». Масштаби поширення цієї інфекційної хвороби дають підставу для твердження про справжню її пандемію. Відомо: для того, щоби побороти будь-яку епідемію, необхідно знайти і знезаразити  джерело ін­фекції. Тож де слід шукати глибинні причини аморальності, що проявляється в людях у вигляді, зокрема, марнославства, брехні, ігнорування норм поведінки і неповаги до законів держави? Як врятувати українців від цієї ганебної хвороби? Хто має знешкодити джерело інфекції, вилікувати всі  ускладнення, що виникли в результаті епідемії,  і стати на сторожі морального здоров’я суспільства?

Події, що розгортались протягом останніх років у багатьох країнах світу навколо посадовців найвищого рангу (викриття корупційних дій і незаконних оборудок, розголос  секс-скандалів тощо), свідчать про те, що людство має великі проблеми зі своєю моральністю. Особливо гостро ці проблеми постали в нашій країні. За якихось пару десятків років рівень захворюваності на аморальність серед українців сягнув  такого показника, що почали проявлятися ознаки хвороби суспільства в цілому. Безвідповідальність, хабарництво, корупція поступово набувають хронічних форм і починають загрожувати самому існуванню держави.

Тому знані в Україні особи, чесні, високоморальні, патріотичні, з багатим життєвим досвідом люди, зокрема Герой України, академік Іван Дзюба, філософ Мирослав Попович, колишній голова Української греко-католицької церкви, кардинал Любомир Гузар та інші, зустрівшись за круглим столом, закликали всіх громадян України залучитися  до обговорення теми стосовно морального стану українського суспільства. Проведення відповідних круглих столів у кожному регіоні країни та узагальнення результатів обговорень мають стати початком системної роботи із подолання тих негативних суспільних явищ, які спостерігаються  нині.

Нагадаймо, що основними поняттями категорії «мораль» є добро і зло, справедливість і несправедливість, честь і безчестя. Кожен наш крок, кожна дія, кожне слово є втіленням вибору між цими поняттями.

Не є секретом той факт, що багато українців організовують своє життя всупереч окремим загальнолюдським принципам моралі, керуючись твердженнями  на кшталт «так заведено», «це роблять усі», «мушу, бо не маю іншого виходу». Використовуючи ці твердження, люди немов виправдовуються перед собою та іншими тоді, коли підшукують для себе чи свого нащадка місце роботи з «легкими» великими грошима, коли домовляються про зарплатню «в конверті», коли дають хабар (посадовцю, лікарю, викладачеві) або самі отримують незаконну «віддяку», коли говорять неправду з тієї чи іншої причини (треба продати непотріб, зайняти бажану посаду, отримати незаслужену пільгу  і т.п.). Мотивом аморального вчинку здебільше є гроші чи влада.

Звичайно, є і інша категорія людей — людей, котрі моральних принципів, в основному, дотримуються. «В основному» не значить, що завжди. Бо життя примушує і таких, в принципі моральних, членів нашого суспільства інколи переходити ту межу, за якою вчинок, з точки зору моралі, не може оцінюватися позитивно.

Та є окрема група осіб — осіб, котрі відкрито й демонстративно порушують усі норми поведінки в стосунках з іншими людьми. Центром  Всесвіту вони вважають власне «я», тому їх цікавить лише те, що обертається навколо цього центру. Найактивніші з числа представників цієї групи присвячують усе своє життя тому, щоби для обслуговування власних потреб та інтересів у будь-який спосіб залучити чим більшу кількість людей із оточення. Ці потреби і інтереси, як ведеться, мають матеріальний і фізіологічний характер (статки, наїдки, комфорт, секс), потреби ж інших людей фактично ігноруються.

Дуже неприємна прикмета теперішнього часу — відкрита й гучна демонстрація власної аморальності деякими представниками нинішньої так званої правлячої еліти. Нахабно, наче кидаючи виклик всьому світові, вони хизуються своїм безкультур’ям, вадами виховання, обмеженістю власного світогляду і ницістю внутрішнього світу. Брутальні висловлювання і жести, бійки, мільйонні хабарі, безсовісна витрата значної частини державних коштів на власний комфорт та інші прояви своєї аморальної суті стають нормою. Схоже, до такої норми влада намагається призвичаїти «електорат», який повірив їй, бо, голосуючи, бачив у своїх обранцях віддзеркалення власної мрії — мрії про заможність.

Та замість обіцяних «європейських стандартів життя» українці отримали урок моралі. Урок цей показав, як легко людина, втілюючи  мрію про заможність, може перейти межу, що відділяє честь від безчестя, благородство від брутальності, зрештою, людське від тваринного. Показовим для загалу є й те, що втілення такої мети, як ведеться, відбувається за рахунок інших, тому «найвищі стандарти» отримує той, хто перебуває на вершині такої собі піраміди. Нижня ж частина цієї суспільної споруди (власне, народ), забезпечуючи верхівці «гідне життя» і «світові стандарти», ніколи тих стандартів не досягне.

Події останніх років свідчать про те, що ми маємо шукати нову, не пірамідальну, схему життя, зважаючи на те, що світ вступає в нову епоху свого розвитку. В новій епосі за старими схемами нам не вижити, тому маємо змінитися. До змін нашого світосприйняття і, зрештою, життя спонукає очевидний факт: світогляд, мораль та форми державного правління, базовані виключно на матеріальній складовій існування в світі, є для нас неприйнятими, бо не приживаються на нашій землі і лише шкодять українському народові, спотворюють його буття.

Так, концентрація першочергової уваги суспільства на приватній власності сприяла різкому поділу населення на велику групу бідних і невелику заможних людей за відсутності середнього класу. Демократія стала відправною точкою для вкорінення практики маніпулювання думкою народу і поширення політичної облуди,  корупції та багатьох інших негативних явищ. Мавпування ж норм поведінки, характерних для західних суспільств, скалічило світосприйняття багатьох українців. Навіть християнські священики опустилися до рівня бійок (!), ділячи паству, храми та землю. Українське суспільство, намагаючись «йти в ногу» із глобальним світом та переймаючи від нього все підряд без розбору, рано чи пізно мало відчути на собі і те, що відбувається в світі із мораллю. Як зазначає багацько аналітиків, людство давно вже рухається по шляху деморалізації, який, як відомо, веде до деградації.

Саме тому представники справжньої (природної) еліти нашого народу порушили питання про наведення ладу в цій царині нашого життя. Чи візьмуть участь у такому обговоренні представники нинішньої влади? Сумнівно. Та чи потрібна їхня участь? Що вони можуть запропонувати суспільству? Фразу-кліше? Їдкий вислів у бік опозиції? Красномовний жест?

Прояв же великої стурбованості з боку поважних за віком небайдужих українців та їхнє рішення взяти ситуацію із суспільною мораллю під контроль є знаковою подією. Звернення до суспільства осіб, яких народ ототожнює із совістю, духовністю, інтелектом нації, свідчить про те, що для справжньої української еліти прийшов час виходити із «тіні» та «андеграунда» і починати діяти. Настала пора концентрувати розпорошену духовну народну силу — силу Добра для того, щоби розпочати  реальну, конкретну боротьбу зі Злом. Головна зброя в такій боротьбі — моральність.

Гуртування людей навколо справжніх, вічних, цінностей сприятиме кристалізації тієї частини суспільства, яка за своєю природою має займати передові позиції в лавах організаторів життя країни. Лише справжня еліта спроможна об’єднати населення в народ та направити суспільство по надійному і  чистому руслу ріки життя у вічний океан буття Всесвіту.

Як багато тисячоліть тому, коли зусиллями еліти людства було засновано першу державу в світі — державу Аратта, так і нині, на межі епох, має викристалізуватися еліта, спроможна закласти основи нової України — держави зразка ІІІ тисячоліття. Шлях становлення української еліти в новій епосі — довгий і непростий, але  її ядром завжди була і буде група наймудріших, найдосвідченіших, чесних і високоморальних людей.

Нове, як відомо, це — забуте старе, тому вивчення минувшини свого народу — справа вкрай потрібна. Перед українцями давно стоять два нагальних питання: власна концепція історії і нова методологія історичних досліджень. Вирішення цих питань допоможе встановити зв’язок із минулим, тобто поновити неперервність часів і відкрити бачення шляху в майбутнє. Просування з відкритими очима по такому шляху із використанням державотворчого досвіду наших предків та їхніх знань про світобудову означатиме налагодження процесу природного розвитку суспільства. Там же, де править процесами природа, місця хворобі нема, а епідемії — поготів.

Скерувати суспільний розвиток у природне річище спроможна лише природна еліта народу  — духовна і інтелектуальна. Тому першим кроком до наведення ладу в країні має бути створення Ради Старійшин як прообразу найвищого органу управління державою майбутнього. На рішеннях цього органу базуватиметься внутрішня і зовнішня політика держави. Реалізовуватимуть же цю політику відповідні фахівці, насамперед, науковці (другий рівень державного управління). Представники ж бізнесу мають бути лише радниками при другому рівні управління державою. 

 В Раду Старійшин мають входити представники всіх регіонів України. Їх мають делегувати громадські організації. Вочевидь, для початку загальне число делегованих в цей орган осіб на рівні кількох десятків наймудріших і найчесніших людей, буде достатнім (наприклад, 50 осіб, тобто 1 особа від 1 млн. населення). 

На першій загальноукраїнській зустрічі делегованих регіонами старійшин було б доцільним опрацювати три основних питання: 1) стан моральності в регіоні та пропозиції стосовно його поліпшення (коротка доповідь одного представника від кожного регіону); 2) робота над узагальнюючими документами (перший — стратегія культурного і духовного розвитку України, другий — звернення до діючої влади про невідкладні заходи щодо подолання моральної кризи в Україні); 3) організаційні питання.

Другим кроком у справі очищення  суспільства від негативних явищ, спричинених падінням моралі, має бути обговорення всіма українцями одного із узагальнюючих документів першого засідання Ради Старійшин — Стратегії культурного і духовного розвитку України. Після відповідного коригування (внесення доповнень, уточнень, пропозицій) документ має бути направлений Президентові України як вимога українського народу.

Іншого шляху до викорінення того негативу, що, наче спрут, стиснув суспільний організм, у народу України нема. Поки ми самі не візьмемо ситуацію із моральністю під свій контроль, ані Євросоюз, ані МВФ, ані інші міжнародні організації та зарубіжні інвестори нам не допоможуть. Як не допоможуть і «рідні» олігархи, які, власне, на нашій терпимості і бездіяльності будують свій квазібізнес — найогидніший прояв аморальності з боку окремої особи стосовно всього народу.

 Любов Чуб