СКУПОВУЄТЕ ОБЛЕНЕРГО — ПЛАТІТЬ ЗА СТОВПИ Й ДРОТИ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ

Підконтрольні олігархам енергетичні структури вважають, що вони фінансують пересічних споживачів електроенергії. Мовляв, населення оплачує лише 30% вартості електроенергії, а різницю 28 мільярдів грн. компенсують олігархічні структури. По-моєму, якраз все з точністю до навпаки — населення фінансує малоефективну й енергозатратну (більш ніж удвічі порівняно з розвиненими європейськими країнами) вітчизняну економіку, найбільші підприємства якої вже перейшли у приватну власність.

Нині олігархи ганяються за обленергами, наче віртуальні гравці у монополії — за пакетами акцій. Питання ж власності на землю, розташовану під ЛЕП — стовпами й дротами на вулицях населених пунктів — залишаються неврегульованим й вирішуються, як доведеться. Начебто зараз енергокомпанії орендують її у місцевої влади, а що далі буде — складно прогнозувати. Допоки ж серйозних суперечок з цього приводу не виникало, але цілком ймовірно, що невдовзі прорве…

У селах, де люди всі одне одного знають, це особливо не проявляється. Натомість у містах з великою густотою населення часто-густо якийсь контролер енергонагляду (чи газової контори) уявляє себе мало не пупом землі, ставлячись до споживачів наче до «бідних родичів» на його території. Годі вже й говорити про енергетичне начальство містечкового рівня.

В одному з міст Київської області сталася така історія. Колишньому меру міста місцеві електрики «відрізали» в будинку світло. Причому, помилково — за заборгованість… сусіда. Відтак, знаній у місті людині довелося йти у енергоконтору, разом з «простими смертними» вистоювати в черзі, щоб довести свою правоту й домогтися підключення помилково знеструмлених дротів. Словом, в електромережі поглумилися, що називається, по повній програмі з досить непересічного споживача. Причому, настільки зачепили його самолюбство, що він дочекався наступних виборів — знову повернувся в політику і в крісло міського голови. Відтак, принагідно провчив «прометеїв містечкового масштабу», проте зробив це по-своєму, непоказово.

Такий випадок стався з людиною старої формації.  А міг же він (чи хтось інший на його місці) вчинити інакше. Піти на принцип — затратити на даний час чималі гроші та встановити вітряк чи сонячні батареї для автономного електроживлення будинку. Потім з-за паркану «тицяти дулі» електрикам та ще й, наприклад, затіяти судову тяжбу за незаконне відключення.

Автономне електропостачання шляхом використання відновлювальних джерел енергії для пересічного (та, власне, й не пересічного) житловолодіння у технічному плані — вже давно не проблема. Просто «гра варта свічок», коли йдеться не тільки про незалежну зовні електрифікацію, а й опалення в зимовий період.

Масове впровадження АОС призведе до того, що через рік-другий всілякі представники електромереж та газових контор самі підуть по людях напрошуватися зі своїм сервісом: «Підключення — одна гривня, лічильник безкоштовно, схема гнучких тарифів…».

Адже самодостатній (у буквальному енергетичному розумінні) власник будинку може вийти з двору й сказати: «А що це тут за стовпи стоять, дроти якісь під небезпечною напругою над головою висять… Навіщо мені таке «щастя”?!  Забирайте, чиє воно, щоб я тут цього не бачив!». 

Бо ж одна справа, коли вся енергетика була у нас народною. Держава живила народ дешевою електроенергією, маючи монопольне право розставляти стовпи з дротами там, де вважала за потрібне. Зовсім інша виходить ситуація, коли це приватизувала якась комерційна структура, яка заробляє на цьому гроші (причому, чималі) та ще й нахабно заявляє, що їй тепер винні всі пересічні споживачі електрики. Відтак, і в народу прокидається комерційна хватка, яка підказує прагматичне рішення у дусі вовчого капіталізму — поставити обленерго перед фактом: платіть за оренду землі під стовпами й дротами за вигідними нам (територіальним громадам чи фізичним особам) комерційним тарифом, або ж «змотуйте вудочки» й доставляйте свою електроенергію хоч акумуляторами на машинах. Цілком можливо, що скоро десь так і станеться. Але ж у такому разі зруйнується вся природна монополія великих енергокомпаній — доставляти заряджені акумулятори зможуть (і неодмінно візьмуться у разі комерційної вигоди) всілякі середні й дрібні фірми та окремі приватні підприємці. 

Потайки розповідають, що вже дехто з найбільш метикуватих посадовців негласно наловчився «доїти» приватні обленерго. Схема  підпільних оборудок така. Наприклад, в якомусь Н-ську міська влада натякає місцевому структурному підрозділу обленерго у такому плані — мовляв, знаходитеся зі своїми стовпами й дротами на нашій території, то потрібно віддячити місту. Внаслідок чого енергетики починають ворушитися — проводять ремонт електромереж, встановлюють чи оновлюють вуличне освітлення, облаштовують прибудинкове освітлення під’їздів тощо. Браво рапортують про виконання і отримують подяку від влади — всі радісно аплодують у світлі нових лампочок. Це все видима частина «айсберга». Як розумієте, найцікавіше — це підводна його частина. Суть такої угоди між місцевою владою і міською (районною) структурою того чи іншого «енерго» полягає у тому, що обладнання, лампи, стовпи,  дроти, ізоляцію і т. д., використані для згаданого покращення життя, енергетики закуповують не там, де вигідніше у фінансовому плані, а там, де вкажуть зацікавлені керманичі місцевої влади. Тобто — у їхніх братів, кумів, друзів, які в курсі схем і розмірів відкатів. Тож, чи не пора приватні енергопостачальні компанії привчити — не таємно ділитися з міським керівництвом, а офіційно поповнювати місцеві бюджети за те, що вони використовують землі громади з комерційною метою?!

Олександр НАКАЗНЕНКО