КРИЗА ЖАНРУ

Нинішні політики знову «заводять» нам стару затерту «платівку», намагаючись у такий спосіб «розвести» якомога більше довірливого люду. З одного боку — міфологічне зростання  ВВП, яке, розумієте, на хліб не намастиш. Насправді це ВВП залежить від пару-трійки вдалих контрактів наших олігархів з продажу великих партій напівфабрикатів зі сталі. Чи запровадження другої державної мови: наче російська мова відразу «покращить життя Сходу і Півдня». З іншого боку — знову починають стару пісню про скасування недоторканості, або прийняття якогось такого закону про відкликання депутатів, що одразу змінить їхню природу й вони одразу перестануть красти і почнуть працювати на благо народу. Словом, спостерігаємо  набір обридлих утопізмів на тлі нев’янучого донкіхотства у вигляді «боротьби з корупцією», яку у нашій країні, мабуть, без введення іноземних армій і запровадження цілодобового комендантського часу подолати навряд чи реально.

Отак і проходить передвиборча  боротьба тих, хто контролює фінансові потоки і тих, хто хоче до них доступитися. Все це прикривається давно протрухлою риторикою турботи про народ, відстоювання його інтересів... Знову косяками пішли сезонно-передвиборчі борці за наше благополуччя, яким начебто самим від нас нічого не треба, натомість вони одержимі безкорисливою метою «покращення життя простого народу».

Загалом, все це наштовхує на думку про кризу жанру ідеологічної передвиборчої риторики. Цікаво, чи одна більш-менш потужна політична сила виявиться спроможною запропонувати щось креативне, принципово нове?  Можливо, хоч мажоритарники, які обтяжені особистою відповідальністю перед людьми, зроблять щось реальне?