Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Світло Христової віри святих Володимира і Ольги

Українська Православна Церква, древній і сакральний Київ пишаються і радіють духовною  причетністю до величного  християнського подвигу святих рівноапостольних великих князів Володимира і Ольги. Дні їхньої пам’яті — особливе свято для киян і християн усього світу.  На високих кручах Дніпра лунають молитви, у небеса злітають  духовні церковні піснеспіви дивовижного релігійного свята, яке соборною літургією об’єднують землю і небеса, час і вічність. 

З іменами святого рівноапостольного великого князя Володимира (день пам’яті — 28 липня) і святої великої княгині Ольги (день пам’яті — 24 липня) пов’язані питання Благої Вісті Христової, православної віри, просвітництва та модернізації буття українського народу. Ці святі —  дорогоцінні перлини церковної історії,  видатні державні діячі, дипломати, просвітителі народу і, за словом відомого українського громадського діяча, вченого, професора Галини Сагач, «святі архітектори Дому Пресвятої Трійці на нашій землі».

Не випадково у день пам’яті святого князя Володимира  Церква співає: «Сьогодні янголи Божі радіють  урочисто на небесах заради пам’яті твоєї святої, ти-бо спас багато людей із диявольської неволі і всю землю нашу просвітив». «Матір’ю всіх міст по правді стався у державі твоїй Київ, бо в ньому Христос з Отцем і Духом вперше прославлений був  твоєю праматір’ю Ольгою та тобою”….

З упевненістю можна сказати, що святий Володимир та свята Ольга були представниками істинної духовної еліти  християнської цивілізації Святої Русі. Православна Церква розмірковує над духовною спадщиною, яку нам залишили ці великі святі, творить вічні цінності, представляє їх своєму народові для духовного оздоровлення та оновлення  суспільства, спонукаючи православних християн до активної духовної та соціальної дії.

Великий патріотизм рівноапостольного князя Володимира виявився у постійному піклуванні про державні інтереси, освіту, медицину та соціальну політику. Святий Володимир будував лікарні, притулки для людей похилого віку, звільнював рабів, викуповував боржників та невільників, дбав про хворих і бідних, для яких влаштовував трапези у себе вдома. Митрополит Київський  Іларіон писав про князя: «Радуйся, учителю наш і наставник благовір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся».

Із прийняттям святою княгинею Ольгою православної віри в життя українського народу увійшли сила, благодать та енергія святого Хреста Господнього. В 955 році у Царгороді княгиня прийняла хрещення і почула напутнє слово Феофілакта, патріарха Царградського: «Благословенна ти в жонах руських, бо полишила тьму і возлюбила Світло. Славити тебе будуть сини руські до останнього роду!». Вона отримала ім’я святої Олени, матері імператора Костянтина, яка знайшла у IV столітті в Єрусалимі Животворящий Хрест Господній. Саме з його частини було вирізано й зроблено менший хрест, яким Вселенський Патріарх благословив новоохрещену княгиню Ольгу. На хресті був такий напис: «Оновся, Руська земля, Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня». З Хрестом Господнім на нашу землю прийшли християнська жертовна любов, прагнення до подвигу, звитяга та духовна мужність.

 Мудрість, творча самовідданість, жертовність, пасіонарність притаманні особистостям святого князя Володимира та святої княгині Ольги. Вони і сьогодні закликають усіх християн до глибокого осмислення власної віри, культури та ментальності. Православна віра у порівнянні з західними християнськими цінностями та етикою іудаїзму, які намагалися нав’язати князю Володимиру, несе унікальну духовну свободу, радість Богоспілкування та незнищенну волелюбність українського народу. Поняття духовності, Богопізнання у Православ’ї відрізняються від поняття духовності у західному християнстві та в іудаїзмі.

Бог у Православ’ї — це не володарювання букви закону, як в іудаїзмі, це не чиста філософська абстракція, це не юридичний закон Римської імперії, де питання ієрархічної церковної влади стоять вище питань соборності, людської свободи та гідності. Бог у Православ’ї — дихання свободи, спілкування у любові, турбота Творця про велич, славу та гідність  людського буття. Саме у цьому контексті доречно загадати роздуми Всесвятішого Вселенського Патріарха Варфоломія: «Безсумнівно, західна цивілізація є відповідальною за філософські погляди та практичні шляхи розвитку, що негативно вплинули на нашу свідомість та поведінку. Саме вона невтомно пропагувала інтелектуалізм у вузькому та вихолощеному сенсі слова, що руйнує всяку збалансовану духовність».

Українському Православ’ю властиві почуття Божої всеприсутності, внутрішньої свободи, інтуїтивізму. Богословська думка Української Церкви невід’ємна від сердечного поривання у світ невідомого, таємного, радісного та великого, що збагачує внутрішній світ людини. Формалізм, «буква закону», схоластика, вихолощені обрядові поняття — другорядні для православного християнина у порівнянні з питаннями особистісного творчого пошуку Творця, зустрічі з Богом та радістю Євангельського Одкровення.

Шляхом  вивчення власної історії, через розуміння основ православної віри, особливостей життя Української Православної Церкви наш народ шукає й знаходить себе, пізнає своє «серце», «волю», «розум» як основу майбутнього розвитку рідної Держави.

Знаходячись біля Престолу Всевишнього, святий князь Володимир та свята княгиня Ольга залишили нам нетлінні скарби православної віри, Божого розуму та мудрості. Наш народ  знову й знову мусить відкривати для себе  християнський подвиг святих Церкви Христової та їх безцінну духовну спадщину.

Підготовлено духовно-просвітницьким Центром імені Святих Апостолів

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com