Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗАКОН ЯК ТЕСТ

Не буду зайво критикувати недавно прийнятий з явними порушеннями регламенту закон «Про державну мовну політику». Критичних статей опубліковано більш, ніж достатньо, і всі сходяться на думці — це закон про право ігнорувати державну мову. До виникнення цієї ситуації з мовою вільно або невільно причетні майже всі політики впродовж періоду незалежності України і чимало з нас. Очікували із острахом отрока, що розбирає гранату і не вірили в можливість такого вибухового цинізму. Інакше як пояснити відсутність значного числа нардепів-опозиціонерів в день голосування?

Реагувати по-справжньому, як завжди, виявились не готовими. Наївні люди розпачливо діймали українських активістів, мовляв, чому вони не кидають роботу і миттю не їдуть у Київ захищати мову. Стурбована публіка миттю знайшла з поміж себе «відповідальних за мову», щоб винуватити незгірш як «противсіхів», мовляв за іншої влади такого б не було. Це стихійна реакція, бо народові, заклопотаному щоденними справами, важко осягнути власну відповідальність і власну роль громадянина в цій непростій події українського життя. Сукупно ми всі проходимо тест народу, вартого мати свою державу. Кожна невірна чи надто слабка реакція на неприємні для нації події дуже уважно вивчається зацікавленими спостерігачами в Україні і світі, щоб тут же використати проти нас. Ми відчуваємо, як це діє — технологія неухильного приниження з метою відсторонення українського чинника від управління економікою та державою. Ніщо так не обеззброює автохтонний етнос як фальшива ілюзія державності його мови на фоні боротьби за особливі права мови сусідньої держави. Механізм очевидний — ми потроху піддаємося і нас поступово заганяють в резервацію без означеної території, тобто в натовп людей другого сорту.

Ми підсвідомо відчуваємо, що на всі події, які зачіпають життєві інтереси українського етносу, наша масова реакція занадто слабка. Набагато потужнішою повинна бути реакція на закон, який боляче зачіпає життєві інтереси кожного етнічного українця. Протест люто визріває в душі кожного українця, але маса реагує набагато слабше. А маємо порівняно невелике число протестувальників біля Українського дому, невеликі акції перед вікнами обласних державних адміністрацій Заходу. Чому? Вочевидь можливості масового протесту обмежені штучно і про це треба говорити чесно. Більшість працюючих не мають запасу фінансової спроможності, щоб знехтувати роботою і за свій кошт стихійно їхати протестувати у столицю. Громадські організації теж не мають коштів, щоб забезпечувати доставку протестувальників-добровольців. Партії гроші мають, але для своїх активістів, які використовуватимуть нагоду для виборчої агітації.

У партій свій інтерес — вибори передовсім, тому тема мови вже плавно змінюється на ребрендінг «Україна без Кучми» — «Україна без Януковича». Явно поспішна ініціатива Арсенія Яценюка, адже треба концентруватись на мові, не відволікаючись на виборчі фінти і довести справу до кінця. Тоді закон, прийнятий з явними порушеннями і суперечностями з Конституцією, буде скасовано президентом під тиском українців. Якщо ж справа піде в політичне русло, надто брудне перед виборами, справа ризикує бути забалаканою на різних Шустер-шоу. Інформаційна сфера не в наших руках. Соромно слухати дискусію політиків, які намагаються фальшиво тлумачити 10-ту статтю Конституції і навіть не знають коли прийнято старий Закон про мови, не читали його тексту.

Зрештою, партії в час виборів не мають зайвих коштів для підтримки майданних акцій. Майданні акції є дуже коштовними проектами. Чим масовіша акція, тим більша вірогідність залучення до справи іноземного спонсора, інтереси якого можуть виявитися фатально врозріз із національними інтересами. Після Майдану до ідеї типу Майдану-2 треба ставитися дуже обережно. Не маючи потужної громадської організації, українці самостійно не можуть фінансово і організаційно забезпечувати масові всеукраїнські акції, в тому числі мільйонний марш з вимогою кари утискувачам української мови. Ми живемо в інформаційному світі і народна реакція має ефект, якщо дістає підтримку інформаційну або є надзвичайно масовою. Про інформаційну підтримку українцям варто забути, адже ЗМІ переважно в «неукраїнських» руках. Тому факт, що ми об’єк­тивно не можемо забезпечити потрібної масовості, дає сигнал політичним і світовим гравцям — етнічні українці ще не готові утримувати сильні громадські організації для захисту своєї мовної, культурної та духовної самобутності. У відповідь буде агресивне ставлення до нашої держави і влади незалежно від того, хто її очолює.

Ми давно провокуємо світових хижаків сигналами жертви. Якщо національна еліта терміново не почне діяти замість говорити, увесь сильний світ, передовсім сусіди, не втримаються від спокуси «дотиснути українців». Нам говоритимуть про гуманізм і права людини, але зовсім інше вигідно глобальному бізнесові, який відчув запах великого зиску на українських теренах — нічого особистого. Дехто в Європі вже намагається нас жаліти подібно індіанців Північної Америки, не більше. Схоже на те, що хвалений цивілізований світ черговий раз в історії готовий пожертвувати етнічними українцями «заради упередження екстремізму і збереження безпеки ведення бізнесу в регіоні».

Тому на цих виборах народ підсвідомо має запит на політичну силу, здатну осягнути всю серйозність ситуації і запропонувати виграшний план самопорятунку українського етносу в такій формі, щоб він був підтриманий рештою громадянського суспільства. Потрібен план швидкого і сильного, масового реагування української спільноти на події, які працюють проти розвитку і збереження мовної та культурної самобутності українців. Ці конституційні гарантії український етнос, на жаль, може і повинен забезпечити собі винятково сам, залишивши турботу про права меншин державі.

У парламент повинні потрапити інші політики. Ми відповідальні за особовий склад парламенту без огляду на назви партій.

Справжня боротьба з метою системного витіснення українського етнічного чинника в резервацію почнеться аж після виборів. Тому нам важливо, щоб в парламент потрапило переважне число розумних і совісних українців, здатних швидко нейтралізувати небезпечні процеси перетворення України в колонію.

Володимир Ференц
м. Івано-Франківськ
Портал українця

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com