ХОЧУТЬ КОНТРОЛЮВАТИ ГРОМАДЯН

За даними соціологів, з початку 2012 року найпопулярнішою послугою в Інтернеті серед українців стали соціальні мережі. Із загальної Інтернет-аудиторії, яка в Україні становить майже 15 млн. осіб (38% дорослого населення), 52% (7,6 млн.) користувачів регулярно відвідують Facebook, «Вконтакте» та «Одноклассники». Лише в мережі Facebook кількість користувачів перевищила 2 млн. осіб, і це при тому, що в січні 2011 року кількість постійних користувачів Facebook становила близько 1 млн. осіб.

Вочевидь, підтримати популярність соціальних мереж вирішив і прем’єр-міністр М.Азаров, котрий порадив усім міністрам і главам обласних адміністрацій спілкуватися з громадянами через Інтернет. За словами прем’єра, за допомогою Facebook він отримує значний масив інформації, який використовує при ухваленні рішень.

 Утім, з іншого боку, таке зростання популярності соціальних мереж та, відповідно, можливостей їх впливу непокоїть владу, котра вже порушила низку кримінальних справ за порушення, скоєні в Інтернеті. Зокрема, за словами голови прес-служби МВС першу кримінальну справу порушено через публікації в соціальних мережах, що стосувалися недобросовісної економічної конкуренції. Іншу справу відкрито через порушення права на конфіденційність у публікаціях персональних даних. Загалом лише за останні кілька  місяців було ліквідовано понад 10 українських сайтів, що пропонували незаконні послуги.

Прикметно, що на початку червня поточного року Міністр внутрішніх справ В.Захарченко звернувся до Кабінету Міністрів з ініціативою «відрегулювати» можливість доступу до інформації в Інтернет. Це означає реальний ризик того, що намагання влади під благими намірами контролювати Інтернет є лише першим кроком. Наступним може стати наступ на свободу слова в електронних ЗМІ, включаючи соціальні мережі.

 Отже, Україну захопила хвиля популярності соціальних мереж. Навіть політичні «динозаври» не залишилися осторонь. Однак мало хто замислюються про можливі наслідки користування соціальними мережами.

По-перше, спілкуючись, користувачі здебільшого помилково вважають, що сторінки в соціальних мережах – це приватні платформи, доступ до яких мають лише запрошені друзі. Насправді ж спілкування у соціальних мережах чимось схоже на бесіду в залюдненому барі, причому усе, вами сказане, залишається написаним на стіні і доступне усім охочим.

По-друге, існує поширений стереотип, що злочин, скоєний в Інтернеті, начебто не настільки реальний, як злочин, скоєний у житті. Та навряд чи хтось заперечить, що педофіли, які пропонують секс неповнолітнім, заслуговують на реальне покарання, незалежно від того, відбувається це на вулиці чи в Інтернет-форумі.

Утім, є запитання, яке й досі не має відповіді: як ми усі вважаємо за потрібне контролювати злочини, ско­єні в Інтернеті? Що робити, якщо громадянин Франції чинить злочин проти української жінки, перебуваючи у відпустці в Ізраїлі та користуючись ноутбуком, що працює на базі сервера, зареєстрованого у США? Які закони і правоохоронні органи якої країни мають забезпечити справедливість у цьому разі? Конфлікт між питаннями захисту авторських прав і міжнародного шахрайства потребує якогось одного, єдиного підходу до законодавства, до повноважень правоохоронних органів та політики, покликаної врегульовувати означені проблеми. Поки що ці питання кожна країна намагається вирішувати самотужки.

Українська влада почала наступ на незаконні веб-сайти, зокрема ті, що звинувачуються у пропаганді та поширенні проституції. Такі дії викликали обурення громадськості, яка виступає за свободу слова. Чи означає це, що люди захищають злочинців? Звісно, ні. Це означає лише недовіру до влади і до будь-яких її дій, котрі у перспективі можуть означати зазіхання на права громадян. Оце вже справді серйозна проблема. І саме її влада повинна вирішувати насамперед.

Фонд «Спочатку Люди»