Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КОЗАЦЬКЕ СВЯТО з присмаком жалю

Одним із найшановніших свят у запорозьких козаків було свято Покрова (Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії), яке відзначалося 1 жовтня за старим сти-лем (14 жовтня за новим стилем). Під покровом Богоматері запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі, захищаючи від ворогів свою Батьківщину та православну віру.

У свято Покрова на Січі завжди відбувалися Загальновійськові Ради на яких вирішувалися найважливіші питання життя Війська Запорозького Низового. В усіх Січах була церква на честь Покрова Пресвятої Богородиці, яка вважалася головною в усьому Запорозькому Війську. Тому свято Покрова було храмовим у Запорозькій Січі. Одну третину своєї військової здобичі та інших прибутків запорожці віддавали на січову церкву Покрова, інші церкви і монастирі на паланках Війська Запорозького Низового. Переносячи з якихось причин Січ з одного місця на інше (пошесті, брак води, замала площа, знищення ворогом), запорожці завжди переносили з собою і січову церкву на честь Покрова Божої Матері. На образі Богоматері в січовій церкві понад Пречистою був напис: «Ізбавлю і покрию люди моя…», а від запорожців, що змальовані під нею, простягнена вгору стрічка до Божої Матері з написом: «Молим, покрий нас честним Твоїм покровом і ізбави нас от всякого зла». Збираючись в похід на ворогів, козаки відправляли молебень до своєї Покровительки і ревно співали «Під Твою милость». Повернувшись щасливо з походу, поспішали до Неї зі щирою подякою. В їхній бойовій пісні «Нумо, хлопці, до зброї» були слова: «Нам поможе святий Юр ще й Пречиста Мати турка звоювати».

Січова церква відзначалася доброю ризницею, найкоштовнішими церковними обладунками. Царська брама в церкві останньої біля Дніпра, Підпільненської Січі, була зроблена з чистого срібла, ризиковані щирим золотом, книги обкладені масивним сріблом із коштовним камінням. Образи, писані кращими візантійськими та українськими малярами, горіли золотим оздобленням. Розкішне церковне начиння складали також великі срібні позолочені хрести, срібні лампи, п’ятдесят срібних позолочених корон, багато низок перлин, коралів, сотні червінців, вироби з бурштину, гаптовані золотом та сріблом надпрестольні убори.                                  

Жахлива доля спіткала церкву Покрова Пресвятої Богородиці Підпільненської Січі. 23 квітня 1775 року в Петербурзі, на так званій раді, цариця Катерина ІІ видала наказ про знищення назавжди Війська Запорозького Низового та його столиці — Січі. Для цього мало бути використане військо, що брало участь у війні з Туреччиною. Виконувати царську волю доручено генералові Петру Текелію, сербину родом, колишньому австрійському офіцеру, а допомагати йому мав князь Прозоровський. Для виконання цього наказу під руку Текелія надано 66 тисяч війська, у складі якого було тринадцять полків донських козаків. Опріч цього, князь Прозоровський послав близько 20 тисяч вояків у лівобережні запорозькі паланки: Орільську, Самарську, Протовчанську та Кальміуську. Серед ночі 4 червня 1775 року московське військо оточило Січ.

На ранок, з’ясувавши, що сталося, переважна біль­шість січовиків відмовилася коритися москалям і прагнула зброєю захищати свою волю та матір Січ. Запорозьке лицарство готувалося до битви навіть без надії на перемогу, аби не заплямувати козацької слави. Та раптом на майдан вийшов січовий архімандрит Володимир і, тримаючи в руці хреста, став умовляти запорожців не проливати православної крові, а скоритися Божій волі. За неслухняність і кровопролиття він погрожував січовикам Божою карою на тім світі. Ця промова дуже вплинула на них. Запорожці вгамувалися і залишили думку про змагання. Натомість над майданом почулися вигуки: «На Дунай!» Щойно смеркло, всі «дунайці» стали перевозитись на річку Підпільну та ладнатися до втечі. Ті запорожці, що лишались на Січі, ставились до «дунайців» прихильно. Вони дозволили їм узяти з собою не лише малу Військову корогву, кілька перначів і прапорів, зброю, різноманітні припаси та харчі, а навіть віддали  престольний образ  Покрова Пресвятої Богородиці з січової церкви, без якого, на думку козаків, не могла б існувати на Дунаї сама Січ. Вночі втікачі через річку Підпільну дісталися Дніпра і попрямували на Дунай. Зранку 5 червня 1775 року решта січовиків склали зброю та заприсяглася на вірність цариці Катерині ІІ. Ці події засвідчили те, що запорозькі козаки від часів Переяславської угоди 1654 року ніколи не складали присяги московським царям і російським імператорам, тоді як донські козаки це зробили ще 1671 року. Запорожці присягали лише матері Січі та неньці Україні.

Під час знищення Під­пільненської Січі, у руйнуванні січової церкви Покрова Пресвятої Богородиці «відзначились» донські козаки. Вскочивши до неї, дончаки позривали з образів понавішувані на них хрести, золоті й срібні медалі, поцупили різноманітні вироби зі срібла та золота, гроші, коштовне каміння. Коли те розтягли, почали здирати з образів срібні ризи, а коли й того не стало — відірвали срібну царську браму й, побивши і порубавши її на шматки, порозтягали по кишенях.

Кошового отамана Петра Калнишевського, позбавивши майна, заслали до Соловецького монастиря, де він і помер. Така сама доля спіткала Військового суддю Павла Головатого та Військового писаря Івана Глобу. Вони померли в монастирях Тобольська та Туруханська. Ув’язнено також Кальміуського паланкового полковника Петра Велегуру. Подальша доля його невідома.

За два місяці по цих подіях цариця Катерина ІІ вирішила узаконити свій підступний вчинок. 3 серпня 1775 року вона видала маніфест «Про ліквідацію Запорозької Січі». Ним повідомлялося таке: «Ми хотіли через це оголосити всім вірнопідданим нашої імперії, що Запорозька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорозьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь». У чому ж полягали їхні неслухняність і зухвалі вчинки? Виявляється, запорожці боронили свої землі, які здавна їм належали, і забороняли користуватись ними донським козакам. «Нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності, яке з великою мужністю ставиться до нашої служби та порядком і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність» — йшлося далі в маніфесті Катерини ІІ. Ще один «злочин» запорозьких козаків, з погляду цариці, був таким: «Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу».    

До речі, Військо Донське хоч і мало в жовтні єдине своє Загальновійськове свято, але це не було свято на честь Покрова Божої Матері. До 1905 року Військо Донське 17 жовтня святкувало річницю порятунку царської родини в залізничній катастрофі, а надалі, замість цього — день «Тезоименитства Наследника Цесаревича Алексея», який відзначався 5 жовтня.

Тож Покрова — є суто українським козацьким святом.

Ігор Саєнко, місто Луганськ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com