Де справедливість: ветеранам воєн — все, а жертвам репресій — нічого!

Непокарані злочинці проти людяності — як прямі учасники катувань у комуністичних концтаборах, так і ті, що забезпечували режим терору шляхом «законодавства», — сьогодні намагаються реанімувати засуджену світовим співтовариством комуністичну систему шляхом замовчування злочинів комуністичної партії, обминаючи у безсилій ненависті до незалежності України закони Верховної Ради, яка недвозначно засудила комуністичний терор проти власного народу.

Після 1917 року, в період громадянської війни і наступні десятиріччя на землі України пролилося багато людської крові. Мільйони безвинних людей на під­ставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяль­ність, висловлювання та релігійні переконання. Особливо важкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками у нашій республіці. При судових і позасудових розправах грубо нехтувались норми Конституції,покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства».

Цих висновків цілком достатньо для нового Нюрнберзського процесу, час якого з кожним роком невідворотно наближається, і прелюдією до якого стало Рішення Апеляційного суду м.Києва 14 січня 2010 року:

Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді в Україні в 1932-33 роках.

Кримінальну справу за фактом вчинення Голодомору — геноциду суд розглянув у середу, 13 січня, повідомила прес-служба СБУ.

Суд констатував, що Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар та Мендель Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений карним кодексом України. Але суд закрив кримінальну справу у зв’язку з їхньою смертю. Рішенням суду підтверджені висновки слідчих СБУ про організацію вчинення в 1932-1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення.

КПУ на чолі з П.Симоненком оголошують ці факти звірства їхньої влади «перекрученням» історії, а партійні функціонери у державних структурах докладають ленінсько-сталінських зусиль з метою припинення оприлюднення злочинів проти людства. У безсилій люті вони прикріплюють відбиті голови пам’ятникам катів українського народу Ульянову-Леніну та Сталіну. Серед судомних потуг зберегти хоч решки радянщини постає нікому не потрібне помпезне і дороге святкування 9 травня. Замість того, щоб тихо вшанувати полеглих у цьому страшному протистоянні двох тиранів. 

Серед політичних потуг вже на сьогодні мертвого терористичного режиму від­значаються «мирні» заходи боротьби з недокатованими, недостріляними в’язнями комуністичного ГУЛАГу — колишніми репресованими громадянами України, яких, здавалось би, мусів оберігати Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Проте, політичні трупи в державних структурах влади продовжують спроби «мирної» ліквідації незалежної України.

Ось їхні методи:

на рівні Уряду та КМДА ухвалюються цілком «невинні» рішення про вшанування та фінансову допомогу: «громадським організаціям ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань та дітей війни». Підпис начальника Управління у справах жінок, інвалідів ветеранів війни та праці І.Голубєвої. Це — структура Київської міської державної адміністрації (КМДА), очолюваної  Олександром Поповим. Чи дивно, що жертви комуністичного терору в Україні навіть не згадуються ні в документах Управління, ні в матеріалах та постановах Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України під орудою В. Маслакова. Влада уперто дублює і множить подібні одна до одної структури чиновників, які обтяжують бюджет міста. Бюджетні кошти розподіляються поміж ветеранськими організаціями відповідним чином: все — для комуністичних ветеранів — 1047403 грн, решта Київському відділенню Всеукраїнського об’єднання ветеранів (КМВ ВОВ) — 48 821 грн і для Київської організації Спілки офіцерів України (СОУ) — 34 079 грн, разом — 82900 грн на рік. Щедрою рукою бюджетні кошти посівають серед Героїв Союзу та праці, інтернаціоналістами, ветеранами радянського морського флоту, підводниками, колишніми червоними партизанами та підпільниками, фондами Великої вітчизняної, радянських офіцерів, осередком співробітників спецслужб (!), ветеранами КГБ, малолітніми в’язнями фашизму (німецького, а не нашого), — всі вони отримують фінансову допомогу шляхом поділу одних і тих же ветеранів на нескінченні самостійні об’єднання з окремим фінансуванням, що складає на рік суму майже в півтора мільйона гривень.

Київське міське від­ді­лен­­ня Всеукраїнського об’єд­­нання ветеранів висловлює рішучий протест проти ігнорування Закону Верховної ради про жертви політичних репресій і вимагає включення Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, Товариства дітей репресованих та Об’єднання лемків (українських вигнанців з території Польщі) до міського реєстру громадських організацій для фінансування на 2013 рік.

 О.Гриб