«ЛІТАЮЧІ ТАРІЛКИ», які виготовили на Землі

Під час Другої Світової війни Німеччина випередила багато країн в розробці нових видів військової тех­ніки. З’явилися реактивні літаки, балістична і крилата ракети. Це добре відомі факти. Мало кому відомо, що в кінці 1944 року на заводі автомобільної фірми «БМВ» поблизу Праги був побудований прототип «літаючої тарілки», дископодібного літака з реактивними двигунами. У цьому немає нічого дивовижного, в США роботи над подібними літаками велися з 1932 року, і цілком реальний, але дуже засекречений літак американців (“літаюча сковорідка»), виконував випробувальні польоти під час війни, а одного разу впав в найбільш непідходящому місці — на людному пляжі. І тут же був сфотографований! Те фото появилося в газетах через 60 років.

Американській та англійській військовим розвідкам стало відомо про радикально новий німецький літак, і спеціальні команди американців буквально висіли на плечах наступаючих військ, розшукуючи цю та інші новинки німецької військової техніки. Німецька «літаюча тарілка» була знищена технічним відділом гестапо разом з кресленнями в лютому 1945 року. Треба відзначити, що «тарілок» у німців було декілька. Фахівців гестапо не знищувало, і незабаром більшість з них опинилися в США, а незначна частина — в СРСР.

Ніхто не заперечує заяву німецького інженера Еппа, який був вивезений в Радянський Союз, де продовжив проектування дисковидного літального апарату «Омега».

У США німецькі фахівці відновили свої роботи. Дисковидні літальні апарати тоді були одним із звичайних напрямів розвитку авіації, подібно до схеми «літаюче крило». Світ почав розколюватися на два табори, і роботи велися в таємниці, особливо по «тарілках». Факт роботи німецьких фахівців в США ретельно приховувався від громадськості. Працювали в Америці і японські фахівці. Вони також були доставлені в Штати нелегально.

Незабаром в пресі почали з’являтися повідомлення про неідентифіковані об’єкти, в тому числі і дисковидні, які часто літали в повітрі. Один пілот зустрів над гірською місцевістю цілу групу «тарілок». Об’єкти у формі дисків іноді фотографували.

У 1947 році було оголошено, що розбилася метеорологічна повітряна куля. Насправді розбилася «тарілка» (“каблучок»)  з чотирма невеликими на зріст полоненими японцями. Громадськості подали історію про інопланетян, яка гуляє світом й дотепер під маркою «Розуелла».

А дійсність була зовсім іншою. Дуже цікава приписка в одному з недавно розсекречених документів з офісу керівника ФБР: «Рекомендується, щоб ми повідомили Авіаційний Корпус про те, що Бюро не вважає, що воно повинне брати участь у всіх цих розслідуваннях, а також відзначити, що велика частина цих повідомлень про диски на перевірку виявилися жартами».

Якийсь містер Клайд Толсон, зробив приписку на документі: «Я вважаю, що ми повинні робити це», і поставив дату 15 липня 1947 року.

Особисто Едгар Гувер написав на доповідній: «Я б робив це, але перш, ніж погодитися на це, ми повинні наполягти на доступі до виявлених дисків. Наприклад, в (Sw або La) Армія захопила і не дозволила нам зробити хоч би поверхневий огляд».

Слід зазначити прозорливість і аналітичний склад розуму шефа ФБР Дайсона Едгара Гувера. Історія показала, що він мав рацію. Саме у липні 1947 року розбився «інопланетний корабель» в Розуеллі. Сьогодні точно відомо, що цей випадок відноситься до «жартів» ракетного барона Вернера фон Брауна. А що означають букви SW і LA — здогадатися поки немає можливості. Може, Сан-Франциско та Лос-Анжелес?

Американське суспільство було настільки спантеличене феноменом НЛО, що ЦРУ також довелося зробити заяву. ЦРУ знало багато і мало що сказати. Втім, заява не здивувала людей, які працюють в авіакосмічній промисловості і з посмішкою читають дуті вигадки недобросовісних журналістів.

Багато стурбованих американців зверталися особисто до керівників спецслужб, і отримували відповіді.

«Шановний містер! Ваш лист, датований 16 липня, ми одержали. До вашого відома, розслідування непізнаних літаючих об’єктів не відноситься і ніколи не відносилося до питань, що входять в юрисдикцію ФБР. Я можу Вас завірити, що на згаданій Вами фотографії не зображений жоден із співробітників Бюро і в круг обов’язків ФБР ніколи не входила опіка жителів інших планет. Прикладаємо декілька буклетів, що стосуються нашої діяльності, читання яких, я сподіваюся, принесе Вам задоволення.

Щиро Ваш Дж. Э. Гувер, директор».

За заявою історика Регіонального Розвідувального Офісу Джеральда Хейнса, який вивчав секретні файли ЦРУ, половина всіх повідомлень про НЛО в 1950-ті роки пов’язана з польотами розвідувальних літаків. Слід нагадати, що саме тоді розроблялися висотні літаки-розвідники, існування яких трималося в таємниці.

Рівно через 50 років, відповідно до американського «Акту про інформацію», було розсекречено декілька проектів створення цілком земних «літаючих тарілок». Прихильники існування «марсіанських кораблів» були осоромлені, оскільки виявилось, що проектів літаків з круглим в плані крилом було зареєстровано і засекречено не менше 45. Жодна людина не почне доводити, що багато з цих проектів були здійснені і літали, і цей факт треба було якось приховати.

ЦРУ довелося зробити свою заяву через те, що під виглядом НЛО в небі Америки могли з’явитися цілком реальні радянські розвідувальні літаки або бомбардувальники і на них ніхто б не звернув належної уваги. Необхідно було заспокоїти широку громадськість і прояснити ситуацію хоч би для диспетчерів повітряного руху.

Підстави для цього були. 19 липня 1952 року на екранах радарів, що сканували простір над Вашингтоном, з’явилися засвітки. Першим об’єкти відмітив оператор авіабази «Ендрюс». Потім вони сталі видимі і на екрані радара «Центру управління повітряним рухом», що відстежує повітряний простір в районі «Національного аеропорту «Вашингтон». Працював і третій радар, але в документах не вказано, якій організації він належав. Випадок дуже ретельно зафіксований в офіційних документах. Інакше і бути не могло, адже навіть реальні «тарілки» літали прямо над «Білим домом».

Спостерігали «диски» і під час війни в Кореї. Відомо, що у війну спостереження за небом є жорстокою необхідністю. Спостерігачі в районі аеродрому на південь від міста Човрон всю ніч 31 травня 1952 року були напоготові. Рано вранці, в 03.45 один з них відмітив дивний об’єкт. Спочатку стало помітним біло-блакитне свічіння, а потім вимальовувався і об’єкт круглої форми.

Роздумувати було ніколи. У небо злетів F-94 «Старфайр» 319-ої ескадрильї винищувачів-перехоплювачів. Пілот визначив, що незнайомець завис на висоті 2500 метрів. Як годиться, винищувач негайно піднявся вище, щоб мати перевагу по висоті. Набравши 4000 метрів, пілот оглядівся, а потім перевів винищувач в пікірування. «Тарілка» у свою чергу, почала швидко набирати висоту і зайняла позицію, щоб висхідне сонце сліпило очі пілотові літака.

Декілька хвилин «диск» і винищувач маневрували, і жодного разу ні тому, ні іншому не вдалося зайняти позицію, вигідну для атаки із задньої півсфери. Погравшись з винищувачем, «тарілка» різко набрала висоту близько 9000 м і на швидкості близько 900 км/г відірвалася від «Старфайра». Її швидкість все збільшувалася. Метке око бойового пілота визначило, що в останню мить спостереження швидкість НЛО перевищувала 1000 км/г. Гнатися за об’єктом не було ніякого сенсу, тому пілот припинив переслідування.

Після інциденту командування почало розслідування. Пілот доповів, що чітко бачив мітку на екрані бортового радара. В той же час було встановлено, що наземні радари НЛО не відстежували. Цей випадок поповнив перелік несподіваних зустрічей НЛО круглої форми з перехоплювачем F-94, якому довелися більше інших мати справу з невідомими «прибульцями». Звичайно, ніхто з військових не вважав, що вони були прибульцями з інших світів.

Спочатку і ЦРУ, і уряду було вигідно, щоб публіка вважала, що в небі над США сновигають кораблі інопланетян. Зусиллями газетярів і кіношників віра в інопланетян набула рис масового божевілля, а цього не можна допустити у високорозвинутому суспільстві.

Отже, в кінці сорокових в небі США літали дослідні дископодібні апарати, а також «літаючі крила». Що ж регулярно пропливало в американському небі в 1950-ті роки? У той час велися роботи по відносному тихохідному висотному літаку U-2 і надшвидкісному А-12, які пізніше стали відомими як літак-шпигун «Чорна леді» і стратегічний розвідник з позначенням SR-71 «Чорний птах».

До свого безславного кінця на південь від Свердловська 1 травня 1960 року літак-шпигун U-2 літав вже протягом п’яти років, з них чотири роки безкарно над СРСР, навіть над Кремлем. Спочатку він не був пофарбований, і його гладенькі алюмінієві поверхні яскраво виблискували на сонці. Для польотів на дуже великій висоті літак мав величезні крила, і йому було важко злітати і сідати навіть при невеликому вітрі. Тому прагнули виконувати випробувальні польоти удосвіта і перед заходом, коли повітря спокійне. Літак злітав і сідав на землю в напівтемряві, але на великій висоті в цей час вже яскраво світило сонце. Літак блищав, і земні спостерігачі   бачили виблискуючу пляму на небі. У сутінках це виглядало зловісно. Все більше людей спостерігали цей феномен, а його успішно прикривали чутками про інопланетян.

Незабаром було запропоновано нанести на поверхню літака спеціальну фарбу, що поглинає випромінювання радара. Фарба була чорного або синювато-чорного кольору, матова. Після фарбування U-2 перестав виблискувати на сонці, і польоти «інопланетян» тут же припинилися, а висотний       літак-шпигун отримав назву «Чорна леді», оскільки її фюзеляж тепер нагадував сигару з такою ж назвою. Треба віддати належне, в Радянському Союзі про інопланетян не думали, а гарячково робили зенітні ракети і винищувачі-перехоплювачі.

Літаки-шпигуни для ЦРУ розробляли декілька фірм. Один з них з позначенням Х-16 став відомий тільки в сімдесяті роки у вигляді фотографії макету. Відомо, що Х-16 був двомоторним, і міг нести в два рази більше розвідувальної апаратури.

Довгий час як «НЛО» літав і висотний розвідник RB-57. У нього також величезні крила, але перероблений з британського бомбардувальника «Канберра» розвідник не міг літати вище 18 км. Люди поважного віку добре пам’ятають, яку безсильну лють викликав розвідник «Канберра» у М.Хрущова! Китайці за рік до інциденту з «Чорною леді» Ф.Пауерса збили під Пекіном цей «НЛО» нашою ракетою зенітного комплексу «Десна», але мовчали, не оголосивши навіть чергового попередження. Взагалі, слід відмітити, що «китайські попередження» часто були зовсім не анекдотичними. Окрім RB-57 китайська система ППО зняла з неба шість літаків-шпигунів U-2. Сьогодні їх уламки зберігаються у військовому музеї, а уламки літака Пауерса частково продали.

Не встигли диспетчери повітряного руху і прості громадяни оправитися від потрясінь з «НЛО», що плавно пропливали в сутінковому небі, як на їх голови звалилася нова «інопланетна» напасть. Випробування високошвидкісного А-12 приховати було важче, тим більше що іноді він проносився по небосхилу з громоподібним звуком. Цей літак мав надпотужні двигуни, і при їх роботі на форсажі за ним тягнувся вогненний шлейф. Спочатку двигуни працювали нестійко, відключалися у польоті, і пілоти запускали їх в повітрі, при цьому спостерігався викид вогненного шлейфу.

Все це бачили як випадкові, так і зовсім невипадкові спостерігачі. Невипадкові складали докладні звіти, сподівалися на заслужені нагороди і підвищення в званні, а випадкові дзвонили і писали в редакції. Випадкових спостерігачів ніхто не заспокоював і їм нічого не пояснювали. Була «холодна війна» — не до сентиментів. Для введення іноземних розвідок в оману проект створення стратегічного висотного розвідника навіть три рази міняв свою назву. Спочатку він називався «Акватоном», потім «Густо», а в кінці отримав ліричну назву «Велика ведмедиця» (“Волова упряжка» по-західному).

На першому етапі А-12 випробовувався із слабкими серійними двигунами, призначеними для іншого літака. Вони не могли розігнати «волову упряжку» до триразової швидкості звуку, але до дворазової — цілком. Могли, але не розігнали. Пілотові Біллу Парку дуже хотілося досягти швидкості польоту 2 Махи. Для цього у льотчиків-випробувачів є перевірений прийом — розігнати літак при пікіруванні, а потім перевести його в горизонтальний політ і пролетіти із заповітною максимальною швидкістю. Біл Парк так і зробив. Щоб не ризикувати дорогою машиною, після нетривалого польоту із швидкістю 2 Махи він перевів свою «волову упряжку» в набір висоти... і, нічого не підозрюючи, відкрив нову сторінку в історії уфології! Хоча політ і відбувався над  пустинною місцевістю, але «уфологи» зареєстрували перший в історії випадок виконання НЛО маневрів з неймовірною швидкістю, недоступною жодному винищувачу-перехоплювачу. І то була чистісінька правда!

Скоро літак досяг триразової швидкості звуку, отримав військове позначення SR-71 і почав літати над територією іноземних держав — в основному поблизу кордонів Радянського Союзу. Населенню Японії, Кореї, Туреччини, Пакистану, Китаю і інших країн незабаром довелося пережити «нашестя міжпланетних кораблів», а керівництву СРСР чухати потилицю і форсувати модернізацію перехоплювачів та зенітних ракет.

Всього американці побудували 50 таких розвідників, з яких 24 розбилися з різних причин, а для протистояння їм СРСР створив гігантський флот з близько 5 тисяч винищувачів-перехоплювачів і створив цілі армії ППО, що виглядало нонсенсом і фактично розвалило економіку СРСР.

Пілот «Чорного птаха», полковник Річард Грехем, що командував 9-м Стратегічним розвідувальним крилом, детально описав його в своїй книзі. «Чорний птах» на форсажі набирав висоту приблизно 10 км і розгонився до швидкості близько 0,95 Маха. За літаком тягнувся далеко видимий вогненний хвіст. Потім пілот переводив машину на зниження, і вона починала різко набирати швидкість, втрачаючи один кілометр висоти за хвилину. Після набору швидкості 2 Махи пілот різко задирав ніс, і літак злітав на величезну висоту. Пілоти виконували цей маневр над багатьма країнами, де теж знаходилися свої спостерігачі-”уфологи».

Дуже цікавим фактом, який підігрівав ажіотаж, була поява в небі зеленого полум’я. Зміна кольору тлумачилася уфологами як застосування на «міжпланетних кораблях» небачених на Землі двигунів. Все виявилося значно простішим. Двигуни «Чорного птаха» спочатку працювали нестійко, що абсолютно закономірно, оскільки на землі неможливо було імітувати умови польоту на величезній висоті з дуже великою швидкістю. Двигуни працювали на гасі, який на землі не хотів спалахувати навіть від відкритого полум’я, тому техніки кидали в нього недопалки, вражаючи рідкісних нетямущих посторонніх. Щоб гас не закипав при нагріві конструкції літака при польоті з великою швидкістю, в нього вводили спеціальні присадки. При згоранні присадки забарвлювали полум’я в різні кольори, найчастіше в зелений. Для швидкого запуску двигуна пробували уприскувати в двигун спеціальну рідину, яка запалювалася з вибухом, і з двигуна викидалася величезна вогненна мітла.

Іноді зупинявся тільки один з двигунів. Від різкої зміни напряму руху пілот сильно ударявся шоломом об скло кабіни. Поки він опам’ятовувався від несподіванки, літак намагався полетіти вбік. Двигуни, що зупинилися у польоті, навчилися запускати швидко. Із землі це виглядало ефектно, оскільки виникав переривистий ламаний вогненний слід різних кольорів.

Через деякий час в нічному небі з’явилися нові «інопланетні кораблі». Почалася ера розробки літаків-невидимок. У небі без зайвого шуму і полум’я ковзали примари    химерної форми, зазвичай матового темно-сірого або синяво-чорного кольору. Час від часу примари з’являлися поблизу аеропортів для перевірки можливості виявлення їх радарами, і попадалися на очі пілотів цивільних літаків. Уфологія продовжувала підживлюватися неспростовними фактами. 

Особливу сторінку в уфології написали дископодібні літальні апарати, «тарілки». Ця сторінка розвитку авіації до сьогоднішнього дня покрита непроникною муттю ретельно продуманих вигадок, домислів, спотворень фактів, звинувачень в галюцинаціях. Після п’ятдесяти років робіт в цій області відомості про реальні проекти, частина з яких, без сумніву, була здійснена в металі і проходила льотні випробування, так і не стали надбанням гласності.

Літаки нових видів розробляли не тільки в США. Не так давно розкрилися нові подробиці про французьку «літаючу тарілку». Вражає те, що для збереження таємниці її конструктора хтось застрелив разом з дружиною прямо біля побудованого макету цілком працездатного «диска». Смерть відомого авіаконструктора і його красуні-дружини обставили як напад депресії, що закінчився так трагічно! 

Дископодібні літальні апарати час від часу потрапляли і потрапляють на очі  стороннім, і люди розповідали і розповідають про них, іноді роблячи цілком пристойні фотографії. Щоб збити з пантелику як публіку, так і іноземні розвідки, в пресу потрапляла велика кількість фальсифікованих фотографій і повідомлень. Коли з’явилася загальнодоступна комп’ютерна техніка, фотографії НЛО були піддані перевірці методами обробки зображень. 90 відсотків фотографій виявилися фальсифікованими.

Звичайно ж, всі ці зусилля вважати марними неможливо, вони продиктовані державними інтересами. Проте, рано чи пізно все стане відомо, і в пресі будуть опубліковані докладні описи сьогодні абсолютно секретних літаків. 

Володимир РЕПАЛО