Руйнування примітивізмом

Терміном «культура» прийнято окреслювати духовні та матеріальні надбання окремих народів зокрема і людства вцілому. Основою для світосприйняття і взаємовідносин давно стали Божі Заповіді й традиційні норми побутової поведінки. Національні культури й загальнолюдські вартості формувалися на основі філософського осмислення позитиву і негативу, себто що є добром, а що — ні. Культура завжди закликала до стриманості, протидіяла вульгаризації та примітивному сприйняттю явищ, чуттєво-емоційному реагуванню на події й суспільні процеси. Але наразі парадигма розвитку людства перебуває під серйозною загрозою глобалізації культури. Причому на українському соціокультурному просторі розвивається лише одна сторона глобалізації — примітивізація культурного життя.

Сучасну соціокультурну ситуацію в Україні визначають декілька тенденцій: 1) деідеологізація культури і ліквідація державної монополії на неї; 2) приватизація і комерціалізація; 3) зростання зацікавлення історико-культурною спадщиною (релігією і Церквою зокрема); 4) посилення культурно-комунікативної апатії, інтенсифікація «хатніх» форм культури; 5) посилення уваги та зацікавлення аудіовізуальними, видовищними формами дозвілля (телебачення, відео, мережа Інтернет); 6) значне зниження частоти відвідувань закладів культури і дозвілля — театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек; 7) зростання проявів негативізму: наркоманії, алкоголізму, злочинності, корупції, здирництва, рейдерства, проституції, поширення порнографії, патологічних нахилів, тощо. 

До числа принципово нових, пов’язаних саме з ХХ ст. явищ, належить виникнення симулюючого культуру феномена «масової культури». Даний термін постав і набув широкого вжитку завдяки американській соціології. Під сучасну пору ніхто не заперечує факт існування масової культури, проте розуміння і ставлення до неї вкрай неоднозначне. Цікавими з цього приводу є думки американського соціолога Б. Розенберга: «Чим є масова культура? Мерзенністю, нешкідливим заспокійливим засобом, або ж Благословенням Божим? Це — питання гострих дискусій, в яких ніхто не хоче поступатися... Навіть тепер, коли більшість з нас втомилася від полеміки, справа вирішення і визначеності тупцює на місці».

Явище «масової культури» є частиною більш загальної концепції «масового суспільства». Особливості нинішнього буття людства пов’язані з виникненням массового виробництва і масового споживання. Бурхливе зростання населення, особливо міського, збіль­шення середнього терміну життя, змінили саму структуру раніше роз’єднаного суспільства, а розвиток засобів масової комунікації призвів, уперше в історії, до його об’єднання в єдине ціле. Нинішня «масова культура» є популярною серед морально здеградованої і духовно обкраденої верстви, оскільки упродовж довгого часу в Україні свідомо і цілеспрямовано занедбувалися здобутки українців у багатьох царинах суспільного життя.

«Масова культура» є комерційно успішною, а її елементи знаходяться навіть у кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової комунікації, розвагах, спорті і літературі. На противагу витвореній упродовж тисячоліть духовності, масова культура не передбачає філософського осмислення й стримування емоцій. Ці обставини нерідко стають згубними як для конкретних громадян, так і держав й національних спільнот. На думку філософа Ортеги-і-Гасета, «масова культура» складалась як засіб підтримки соціально заданої ілюзорної віри в досконалість вартостей. Тим самим «масова культура» має на меті відволікти людину від розуміння реальних суті та змісту суспільних процесів. Вона повинна створювати стан заспокоєності, втримувати від самостійного осмислення власного життя і навколишнього світу, підміняти власні переконання індивіда готовими стандартами.

Сукупність псевдоідей про світ створила псевдокультуру, і прийняла на себе функцію «фабрики мрій». На місце проблеми культури висувається проблема політичної влади, втримання у покорі «безформнних мас». Така псевдокультура наче навмисно вигадана для українських владоможців з метою поступової примітивізації населення — зведення сукупності рефлексів до кількох базових: отримати 1500 грн зарплати, випити дешевої горілки, закусити псевдоковбасою, «врубить телек» і пореготати над мультіком типу «Ну, пагаді».

Постання «масової культури» нерідко намагаються пояснити нерозумінням загалу «культури елітарної». Насправді, ця теза не відповідає дійсності. Хоровий спів, пошана гідності ближніх, повага старших, небайдужість до проблем оточуючих, замилування природніми явищами або витворами народних майстрів були часткою щоденного побуту багатьох поколінь всього народу. Вирішальною межею у визначенні масової культури є «ринкові відносини», які трактують окремі царини людського життя (зокрема мистецтво, науку, релігію) предметами споживання, підпорядкованими економічним міркуванням. Саме в цьому пункті масова культура назавжди розходиться з духовністю. Справжні художники зайняті внутрішнім процесом своєї роботи, а художника з царини масового мистецтва оцінюють за «продуктивністю», реакцією глядачів і, як підсумок, за прибутком або збитком. Оцінка масового мистецтва не пов’язана з його естетичним значенням, оскільки йдеться лише про ступінь впливу на аудиторію. Вивчення результатів впливу потребує значних коштів, а знання ринку є обов’язковим для її виробників. Характерною ознакою даного явища є циклічність: якщо що-небудь має успіх — відразу постає серія аналогів. До кола явищ що складають масову культуру належить частина популярно-розважальних жанрів (детективно-поліцейських, пригодницьких, мелодраматичних та комедійних романів, естрадної музики, коміксів і т.п.), яка відмічена печаттю шаблону та стереотипів, і є розрахованою на споживче, а не самостійне, творче сприйняття. Крім того, до нього належить значна частина продукції засобів масової комунікації. Масова культура миттєво використовує всі технічні новинки. Справжнім зачинателем естетики масової культури був Голівуд. Незмірно розширила можливості маскультури з`ява телебачення та відео, завдячуючи яким неймовірної популярності набули так звані «мильні опери» — нескінченні телевізійні серіали, які на українських просторах уже давно асоціюються лише з низькопробною російською продукцією. Коли б не включив ТБ, бачиш одне і те ж: мерехтять російські триколори на столах суворих російських прокурорів, «чесних мєнтов», які борються з гідрою не менш симпатичної злочинності; російські наземні, підводні, наводні, підземні, космічні спецназівці матерять і «мочать» стандартну лінійку ворогів. Інколи вигулькують примітивні і дурноваті «хахли», які без нормального керівництва ніна що не здатні.

Негативним чинником пов’язаним з масовою культурою, є зниження віку охоплених впливом засобів масової пропаганди, аж до підлітків і дітей. Могутнім каналом такого впливу стала комп’ютерна гра. Впадає у вічі різниця у змісті вітчизняних та американських і японських мультиплікаційних фільмів. Віртуальні сюжети формують у дитячій свідомості реальну модель поведінки та сприйняття навколишнього світу. Телеефір України переповнений мультиплікаційними стрічками в яких спотворюються добро і зло, пропагується відкрита зневага до батьків, рекламуються патології, стирання статевих меж, пропагандується окультизм, зневажається суспільна мораль. Найбільше негативного впливу на дитячу психіку демонструють у мультфільмах «Покемони», «Маша і ведмідь», «Аніме», «Сімпсони», «Гріффіни», «Футурама», «Південий Парк».

Згідно висновків низки аналітиків, у рамках масової культури розгортається американська культурна експансія в масштабах всього світу.

В Україні «масова культура» асоціюється з російською продукцією, якій наші керманичі просто подарували наш бездонний ринок і тепер спостерігають за керованим з-за кордону процесом переорієнтації українців на чужі цінності.

Олесь Вахній