Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Голодомори як спосіб винищення українського народу.

По-перше, хочу наголосити, що йдеться не про один голодомор, а про три: 1921 - 1923, 1932 - 1933, 1946 – 1947 р.р. По-друге, не можна розкрити справжні причини голодоморів у їх відриві від ширшого суспільного тла, на якому вони відбувалися.

Спосіб винищення людей голодомором було винайдено давно, ще до нової ери у Єгипті фараоновим візиром (прем’єр-міністром юдеєм Йосипом).

Російські більшовики 1920 року за допомогою царських офіцерів, які влилися до Червоної Армії, в основному розбили Українську народну республіку та її молоду ще слабку армію. Проте за шість років війни ідея незалежності України значно поширилася в народі, і тепер Україна чинила шалений опір окупантам уже не регулярною армію, а величезною кількістю збройних загонів.

1921 року на Наддніпрянщині діяло кілька сотень великих загонів. Народний збройний опір дедалі посилювався. І тоді керівники більшовицької Росії – Ленін і Троїцький – вирішили скористатися досвідом Йосипа єгипетського і приборкати Україну за допомогою голоду. Їм допомагали українські лакузи. ЦК КП(б)У на виконання директив Москви з викачування хліба з України в липні 1921 року зобов’язав місцеву владу «докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі й виконання нарядів Наркомпроду навіть на шкоду задоволення місцевих потреб». Щоб не було жодних сумнівів щодо пріоритетів московського уряду, голова ВУЦВК Г. Петровський у телеграмі керівникам Чернігівської губернії заявив: «Надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії… Москви і Пітера, зокрема, в останні місяці до нового врожаю зобов’язують Радянську Україну прийти на допомогу, врізуючи до останнього власні потреби» (О. Веселова та ін., Голодомори в Україні, вид-во М.Коць, Київ-Нью-Йорк, 2000 р., с. 11).

Останнє – це могила.

Центральний Комітет допомоги голодним на VІІ Всеукраїнському з’їзді Рад (грудень 1922 р.) повідомляв: «Тільки в Миколаївській губернії з січня до жовтня 1922 р. померло 37,3 тис. голодних». «Проте, скільки голодуючих було в Україні, невідомо: за офіційними даними, їх налічувалося близько 1,9 млн людей на початку року» (збірник документів і матеріалів «Голод 1921 - 1923 років в Україні», Наукова думка, Київ, 1993, с. 17).

Це типовий геноциду українського народу.

Знаєте, хто його коїв?

Головою Миколаївського губвиконкому був Шелехес, секретарем – Геллер.   

Таким чином, 1921 року в Україні було вперше запроваджено терор голодом. І тепер цей метод геноциду здійснювали не тільки продовольчі загони, які на підставі урядових постанов забирали в людей харчі, - це був масштабний державний бандитизм із застосуванням регулярних червоних військ.

У донесенні командувача Київським військовою округою Йони Якіра до Раднаркому УСРС з 25.12.1921 року з гордістю повідомлялося про успішне проведення «продмобілізації» військових частин на боротьбу проти збройного опору населення продзагонам: мобілізовано до Волинської губернії 800 багнетів, Подільської – крім багнетів, кінний корпус до 24 ескадронів, Київської – понад 2,5 тис. багнетів, до Кременчуцької – 200 багнетів. Командувач гарантував «подальше сприяння продзагонам до «остаточного вилучення зерна» (О.Веселова та ін. Там само, с.31).

Отже, це була справжня війна окупантів проти українського народу. І мета її одна – підкорити Україну більшовицькій Москві  з її вождями-авантюристами. Гімн «Інтернаціонал» Ежена Потьє, червоний кривавий прапор, п’ятикутна масонська зірка і гасло «Дайош  мировую революцію!» - ось чад, навіяний міжнародними авантюристами московській імперській свідомості. Задля великої облуди було винищено мільйони українців 1921 - 1923 років.

Додатковий доказ спланованого вбивства українців голодом -  експорт хліба з України московськими комуністами у 1921 і 1922 роках. Ця антилюдська політика змушувала народ братися за зброю. Війна повстанських загонів проти більшовиків тривала до 1925 року. Повстанські загони поповнювалися за рахунок селянського населення, яке не бажало комуни. Тоді окупанти поділили селян на куркулів, підкуркульників і незаможних. Куркулів оголосили ворогами соціалістичного ладу, контрреволюціонерами і почали винищувати (наголосимо: знищували людей не за особисту вину,  а за належність до певної суспільної верстви).

Наступ на Україну тривав.

30.12.1927 р. до Харкова приїхав секретар ЦК ВКП (б) Молотов, який вимагав від Політбюро ЦК КП(б)У форсувати темпи хлібозаготівель. Україні визначили хлібозаготівельний план у 265 млн пудів. Це означало, що в селян потрібно забрати весь хліб.

Продрозверстку 1928 року доповнили новими репресивними заходами, і боротьба за хліб знову стала боротьбою за соціалізм. НЕП замінила нова система визиску, що викликало в селян переполох і опір. З весни 1928 року почалося недоїдання,  а за ним і селянські заворушення.  Тим часом більшовики почали наступ на Українську автокефальну православну  церкву: вилучали срібне й золоте начиння, кошти, знімали хрести і дзвони, перетворювали церкви в комори, репресували десятки тисяч священиків.

Московських вождів непокоїла волелюбність та ініціативність українських селян, тож вони вирішили для зручності викачування хліба п’ять мільйонів одноосібних селянських господарств загнати в кілька десятків тисяч колгоспів.

Колективізація – це створення державного сектору економіки, це знищення споконвічної української хліборобської культури.

Сталін на ХІУ з’їзді у червні 1930 року навчав свої грабіжницькі орди: «Ви можете арештувати і вислати десятки і сотні тисяч куркулів».

1931 року з урожаю в 17,6 млн тонн з України вивезли 7 млн тонн. В одноосібників силоміць забрали 1,6 млн тонн, тобто 76,2 % валового збору. Така арифметика голодомору.

Терористичний закон 7.08.1932 року легалізував розстріли та запроторення до концтаборів смерті селян за «крадіжку» вирощеного ними зерна. Запровадили паспортну систему міського населення, тим самим позбавивши селян змоги шукати порятунку від смерті в містах.

1932 року було продано за кордон 10 700 тис. центнерів українського зерна,  1933-го – 10 840 тис. центнерів зерна.

Терористичний режим організував військову блокаду на кордонах Росії і  Білорусії з Україною. На залізничному транспорті встановили суворий контроль, не даючи можливості українцям виїхати з України. За методикою Йосипа Єгипетського, спочатку забрали  в селян хліб, а потім організували «Торгсини» (крамниці для торгівлі з іноземцями), в яких селяни обмінювали своє ритуальне золото за хліб.

Села перетворювали в руїни. Націю четвертували,  упродовж 1932 - 1933 рр. убивши голодом до 10 млн українських селян. А потім - Друга світова війна. Наказ Берії і Жукова №007/42 від 22.06 1944 року «По народному комиссариату внутрених дел Союза и народному комиссариату обороны Союза ССР» про виселення всіх українців з України у віддалені куточки Радянського Союзу. Однак вивезти всіх до Сибіру не вдалося - завадила Українська Повстанська Армія та змінилися міжнародні плани диктатора.

І тоді сатанинський режим організовує у 1946 - 1947 рр. новий, третій у ХХ сторіччі, голодомор.

Головним інструментом здійснення політики центру був партійно-державний апарат. Через нього здійснювалася тотальна викачка хліба з України.

Сталін – диктатор СРСР і ненависник України – був головним режисером і диригентом у здійсненні голодомору. Він діяв через своїх безпосередніх соратників і однодумців Маленкова, Молотова, Жданова та ін.

План заготівлі зерна встановлювали, виходячи не з вирощеного,  а з того, що можна вибити з народу в державні засіки. Урожай 1946 року становив 325 млн пудів. Це – недорід на 180 млн пудів. Однак Москва вимагала не зменшувати поставку хліба. У численних постановах ЦК КП(б)У невиконання планів зерно- заготівлі вона оголосила злочином перед партією і державою.

Штат Міністерства заготівель СРСР 1946 р. було збільшено з 5 тис. до 11,5 тис. осіб. Чисельність працівників апарату заготівель 1946 р. становила близько 400 тис. осіб. З районів у села прислали спеціальних уповноважених, які контролювали здачу хліба. 1946 року весь урожай у селян забрали і їх залишили без нічого (О.Веселова «Голодомори в Україні». - В-во М.Коць, Київ-Нью-Йорк, 2000, с.157 - 161).

За невиконання плану зернозаготівлі карали. Так, у Чернігівській області 1946 року змінили  728 голів колгоспів, до того ж у 659 господарствах - раз, у 66 - двічі, у  3 - тричі.

Кожного 16-го голову колгоспу України ув’язнено. За 1946 – перший квартал 1947 рр. засудили 1 312 голів колгоспів, з них на три роки ув’язнення 513 осіб, на п’ять  - 219, на десять – 112, до розстрілу -  2 особи.

Ще приклади. Голову колгоспу «16 років РККА» Брусилівського району Житомирщини Мандрику арештували за те, що скосив і намолотив 16 кг жита й розподілив серед колгоспників.

У довідці керуючого українською конторою Південзахідзерно Зарічняка від 18 серпня 1946 року причину голодних смертей пояснено тим, що за розпорядженням міністра заготівель пшеницю позачергово відвантажувала з Херсонської області до Москви і Ленінграда,  а з Кіровоградської – до Курської і Тамбовської областей РРФСР (ЦДАГО України – Ф.І., оп 23, спр. 35 - 50. – Арк. 5).

27 липня 1946 року заступник уповноваженого Міністерства заготівель СРСР по УРСР А.Золотар повідомив М.Хрущову про відвантаження станом на 25 липня до Смоленської області 340 тонн зерна з Херсонщини і 270 тонн з Кіровоградщини,  а також про вказівку обом областям збільшити поставки (ЦДАГО України – Ф.2, оп. 7 спр. 3 096. – Арк. 5).

У довідці інструктора сільгоспвідділу ЦК КП(б)У Дубчака, датованій 8 серпня 1946 року, зазначалося про відвантаження зі Смоленська 3 тисяч тонн зерна (ЦДАГО України – Ф.1, оп.23, спр. 3550. – Арк. 4).

Попри те, що Кіровоградська, Кам’янець-Подільська, Чернігівська, Київська, Вінницька, Одеська, Херсонська, Житомирська й Тернопільська області не могли виконати план хлібопоставок для Ленінграда, на них чинився шалений тиск.  Того самого, 1946 року, незважаючи на голод, що доводив людей до людоїдства, Москва й надалі експортувала зерно з України. Так, до Франції 1946 року вивезено 500 тис. тонн зерна. За 1946 - 1947 рр. до Польщі вивезли понад 700 тис. тонн, до Чехословаччини - 600 тис. тонн. Значну кількість зерна відправили до Албанії, Болгарії, Румунії, Угорщини.

Для вивезення картоплі й овочів з України до Москви і Ленінграда створили оперативну групу під керівництвом заступника голови Київського облвиконкому.

У селі Стависька Козелецького району Чернігівської області громадянки Гайдамака Марфа і Гавриленко Ірина нарізали на колгоспному полі 35,5 кг колосків жита, за що були засуджені на шість років позбавлення волі кожна.

У с. Коломийцівка Лосинівського району Чернігівської області громадянин Годун нарізав у колгоспі ім. Тельмана 7 кг колосків жита. Засуджений на вісім років позбавлення волі.

Жінка колишнього румунського жандарма Леско в Чернянському районі Одеської області за крадіжку 3 кг колосків засуджено до восьми років позбавлення волі.

Для активізації викачки хліба Сталін спрямував до України Кагановича, який з 3 березня 1947 року став секретарем ЦК КП(б)У і геноцид народу ще більше посилився.

Міністр Держбезпеки УРСР Савченко у березні 1947 року в ЦК КП(б)У доповідав Кагановичу: «В МГБ УССР в последнее время поступили новые сведения о девяти случаях употребления в пищу человеческих трупов, из них в Измаильской области – 7, Запорожской – 1 и Черновицкой – 1».

Окупаційна комуністична влада не просто цинічно ставилася до населення України - вона навмисно його знищувала.

Як зазначають учені О. Веселова та ін. автори збірника «Голод в Україні 1946–1947 рр.» (Вид-ва М.Коць, Київ–Нью-Йорк, 1996 р.) у передмові «Пік голоду припав на зиму 1946 та весну й літо 1947 року», цей голод поглинув понад мільйон українців.

Російські політики доби імперії Романових і комуністичної доби вважали Україну головним своїм складником, без якого Великоросія не може бути великою імперією. Друга світова війна дала Росії можливість посунути свої західні кордони далеко на захід. Ця смуга середньоєвропейських країн могла перетворитися в трамплін для нападу на Західну Європу або таким не стати – залежно від внутрішнього політичного становища Союзу. А в середині Союзу стабільність найбільше залежала від приборкання України. І її приборкували: в західних областях провадили жорстоку війну проти організації українських націоналістів та Української повстанської армії (до 1956 року), а в усіх інших областях організували впродовж 1946 –1947 рр. голодомор, аби суттєво зменшити кількість українців та залюднити українські землі етнічно чужорідним людом.

Це не що інше як геноцид. Українська нація його витримала, хоча й зазнала великих втрат. Чотирнадцятирічні в умовах самостійності коливання між Сходом і Заходом, між різними векторами майбутнього розвитку України – це наслідок жорстокої імперської політики, геноциду і, зокрема, трьох голодоморів ХХ  століття.

Батьки, які їли своїх дітей, діти, які їли своїх батьків, ніколи цього не забудуть. Вони так глибоко травмовані психічно, що поняття нормального життя у них посунулося аж туди, де лежить окраєць хліба або глибока могила. Поняття честі, гідності, національної радості у них опущені до рівня туманної абстракції, а думки про голод та як йому запобігти, не по кидають їх. Лише демократичні свободи, державна незалежність і почуття безпеки народить покоління українців, вільних від наслідків комуністичного рабства та гідних своєї великої землі і своїх звитяжних пращурів.

 

Народний депутат України
Левко Лук’яненко

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com