ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

В умовах постіндустріального поступу сучасного світу головним напрямом конкурентоспроможного становлення національних держав стає випереджаючий розвиток освіти, науки і культури. Наприклад, Японія крокує до впровадження обов’язкової вищої освіти для всього працездатного населення, США пов’язують рівень освіти американців з рівнем національної безпеки, країни Євросоюзу вбачають у розвитку вищої освіти основну передумову збереження високого рівня життя. На шлях постійного підвищення освітньо-культурного рівня всієї нації, а не окремих соціальних верств, стає дедалі більша кількість держав.

         Деякі позитивні зрушення за роки незалежності, зокрема збільшення кількості вищих навчальних закладів та відповідно студентства, відбулися і в нашій Україні. Однак темпи зростання підготовки фахівців з вищої освітою часто штучно уповільнюються, як і темпи підвищення якості вітчизняної освіти. Головна причина цих негативних явищ, на наш погляд, -  невідповідність між демократичним за своїм змістом розвитком освітньої сфери та застарілими державними механізмами її регулювання, що залишилися у спадок від минулої тоталітарної системи.

Це стосується, передусім такого:

1. нинішнє Міністерство освіти та науки досі не стало державним науково-методичним і організаційно-координаційним центром зі створення необхідних умов для безперешкодного  розвитку вітчизняної освіти і науки, навпаки – незрідка виступає гальмом для впровадження демократичних освітянських реформ;
2. підготовка науково-педагогічних кадрів для ВНЗ нині вдвічі відстає від потреби якісного кадрового забезпечення освітньо-виховного процесу, а діюча система Вищої атестаційної комісії (ВАК) вже не спроможна виконувати в повному обсязі покладені на неї функції (звідси чимала кількість «липових» кандидатів та докторів наук);
3. система присвоєння наукових звань доцента і професора через атестаційну колегію Міносвіти також не забезпечує відповідного зростання науково-педагогічних кадрів і часто роздає ці звання чиновникам та іншим особам, які не мають стосунку до освіти і науки;
4. процедура ліцензування й акредитації спеціальностей вищої освіти надто бюрократична, суб’єктивна, а часто й упереджена, що штучно стримує розвиток вітчизняних ВНЗ;
5. небхідно скасувати квотування обсягів прийому студентів з кожної спеціальності, оскільки це вже не питання ліцензування, воно суперечить не тільки міжнародній практиці, а й здоровому глузду;
6. питання акредитації спеціальностей вищої освіти і загалом ВНЗ необхідно вилучити з компетенції Державної акредитаційної комісії (ДАК) при Міносвіти і передати його у відповідні громадські асоціації працедавців, підприємців, промисловців, науковців та ін.;
7. недостатність кредитування молоді для отримання вищої освіти стримує необхідне зростання освітньо-культурного і професійно-кваліфікаційного рівня працездатного населення, що загалом суттєво гальмує розвиток держави;
8. не відбувається необхідної ротації керівних кадрів Міносвіти і державних ВНЗ, що спричиняє застій, а іноді й деградацію в найбільш творчій і найбільш інтелектуальній сфері суспільства;
9. мало що робиться урядом з питання взаємозближення освіти, науки і виробництва, особливо це стосується ВНЗ і державних академій наук, де введені кількатисячні доплати за звання академіків та член-кореспондентів, але вони не співвіднесені з науковим внеском;
10. практично ігнорується ситуація з хабарництвом і корупцією у Міносвіті, ВАК, державних ВНЗ.

Вихід ми бачимо в такому:

• законодавче обмеження бюрократично-гальмуючих функцій Міносвіти, ліквідація ВАК та інших застарілих органів управління освітою і наукою, з одночасним наданням автономії ВНЗ ІV-ІІІ рівнів акредитації з правом самостійного визначення обсягів прийому студентів, присвоєння вчених ступенів і наукових звань;
• введення триступеневої науково-кваліфікаційної системи: бакалавр -  магістр - доктор з певної галузі знань (ступінь доктора наук або «гранд-доктора» присвоювати за велику кількість визначних праць або наукових винаходів);
• скасування пожиттєвих доплат за звання академіків і член-кореспондентів у державних наукових академіях та залучення їхніх співробітників до діяльності ВНЗ;
• проведення жорсткої роботи правоохоронними органами з подолання корупції і хабарництва в освіті, рішучі поширення в ній демократичних процесів, широке впровадження у навчання телевізійних комунікацій та інтернет-технологій.

Просимо дати відповідні доручення внести на підставі викладеного вище необхідні зміни та доповнення до чинного законодавства України у  сфері освіти і науки.

Зі сподіванням  на розуміння

Георгій Щокін,
президент МАУП та МКА,
голова Української
Консервативної партії

Микола Головатий,
голова Конфедерації
недержавних вищих
закладів освіти України