ЄВРЕЙСЬКА ДИКТАТУРА, АБО КОНСПІРАЦІЯ ПРОТИ СВІТУ

"Місто запропонувало детектори для виявлення металів у кожній публічній школі; всі, за винятком кількох, прийняли".

"З 1989 року в місті поставлено по два поліцаї в кожній се­редній школі".

"Обраховано, що в Чикаго 38 000 членів бандитських зграй".

"Зброєю всіх бандитських убивств є вогнепальна".

"Вуличні бандити Західної Сторони продають білого героїну на 50 000 доларів щоденно".

"У серпні чиказька поліція заарештувала членів банди, які захопили 13 помешкань у 29-квартирному комплексі Півден­ної Сторони, витіснивши законних мешканців".

"У Чикаго 1 150 людей з тих, які перебувають під наглядом полі­ції або які випущені під грошові застави, щомісяця заарештовують­ за скоєння нових злочинів".

"Торік 15 377 американців вбито з вогне­пальної зброї".

"Тек-9, штурмова зброя, яка популярна серед вуличних бан­дитів, може стріляти 32 рази за три секунди".

"Один з двох мешканців Америки має вогнепаль­ну зброю".

"У Чикаго 1992 року сталося 118 домашніх убивств".

"У штаті Іллінойс 1992 року 300 000 жінок стали жертвами злочинів, скоєних тими, кого вони зна­ли або з ким вони жили".

"80 відсотків заарештованих у Чикаго мають наркоти­ки в їхньому організмі".

"Щороку в країні заарештовують більш як мільйон людей за наркотики".

" Більш як 3 000 дітей народилося торік у Кук-каунті (район Чикаго) з наркотиками або алкоголем в крові".

Заява мера Чикаго Р.М. Делі (з вище названої брошури):

«Як корінний мешканець цього міста і батько дітей шкільного віку, я особисто поділяю вашу тривогу. Легкий доступ у нашій країні до наркотиків і вогнепальної зброї призводить до злочинів».

«Ми не терпітимемо злочинності в Чикаго. Маємо рятувати наших дітей, маємо повернути назад наші вулиці — квартал за кварталом, дільницю за дільницею».

«Мусимо визнати, що діти і молодь звертаються до бан­дитизму й наркотиків, щоб утекти від світу, де немає їм прихистку».

«Дебати про контроль вогнепальної зброї надто часто фо­кусуються навколо прав особи. Ми мусимо змінити перенести цей акцент на відповідальність особи».

Убивства в Чикаго.

У самому лише Чикаго 1994 року скоєно 930 вбивств. На кожного вбитого з вогнепальної зброї доводиться сім поранених. У Чикаго 1994 року сумна пропорція: 33,4 вбивств на кожні 100 000 мешканців. Ось яка пропорція вбивств на кожні 100 000 мешканців в окремо взятих 24 поліцейських дільницях Чикаго 1994 року:

 Гаррісон, дільниця № 11 (найбільше скупчення чорношкірих і найвища пропорція вбивств): 91 вбивство на 100 тисяч меш­канців, загальна кількість убивств - 84;

 Уентворт, дільниця № 2 — від­повідно 71 і 50;

 Енглвуд, дільниця № 7 — 63 і 50 ;

Схід Чикаго, дільниця № 18  -  9 і 9;

Белмонт, № 19 - 5 і 5;

Джефер-сон-Парк, № 16 — 3 і 6 (найбільше скупчення білих і наймен­ша пропорція вбивств, хоч і сюди доходять чорні вбивці).

Різниця в пропорції вбивств у дільницях Гаррісон і Джеферсон-Парка, як видно з таблиці, разюча.

Занепокоєння громадян

"Настав час перенести фокус нашої ува­ги і дати змогу жити мешканцям цієї країни вільно, без страху. Наше найважливіше завдання — позбутися ручної вог­непальної зброї, щоб ми могли жити у більшій безпеці».

Або: "Моя держава не переймається безпекою своїх громадян... Що таке сво­бода, якщо стільки молодих людей не захище­но? Можливо, колись ситуація стане такою нестерпною, що ми оберемо військову диктатуру? Нам радять, як запобігти небезпеці, однак цьому ніяк не можна запобігти".

"Ми кричимо на весь світ про права людей у світі, насправді ж і американці, і гості Америки мусять тут тур­буватися про свою фізичну безпеку".

"Ми безсилі". "Яким є моральний авторитет США?"

Наступна дискусія журналіста з 81-річним бізнесменом зі штату Огайо С. Вудом про загрозу на вули­цях США нагадує фейлетон. Однак вона відображає серйозність реального становища.

Вуд нагадує про обов’язок ООН надавати військову допомогу тим країнам світу, які її потребують. Тож настав час послати  військо ООН в Америку, аби навести лад на вулицях її міст.

"Знаю, спочатку люди не поставляться серйозно до цієї ідеї, -сказав він. — Та я дуже серйозно. Ради Бо­га, хтось має щось зробити, аби припинити цю бійню на на­ших вулицях!".

На його думку, соціальний підмурівок США не набагато міцніший, ніж у так званих відсталих країнах, куди часто треба посилати війська ООН.

"Можливо, ми ще не дійшли до того, щоб просити допомоги в ООН, але ми вже дуже близь­кі до цього. Ми, які упродовж усієї нашої історії вважалися країною добра, розуму й миролюбності, країною, що цінує життя і гарантує безпеку".

"Так, — сказав Вуд, — спершу пот­рібно було б поставити інтернаціональних вояків на кожному ро­зі вулиць. Вони мають діяти жорстко, без зволікань.  Людям у цій країні урвався терпець, що ними попихають, що їм загрожують дурисвіти і вбивці... Ми без­силі. Якби ми могли керувати ситуацією, то вже взяли б її під свій контроль. Нам потрібна  допомога".

"Відповідно до статистичних даних ФВР, 1991 року вбито 24 703 американців".

Наводячи такі високі цифри, Вуд сказав: "Можливо, коли ви почуєте ці дані, то, нарешті, задумаєтеся над тим, до чого ми дійшли".

"Він має рацію. Візьміть вашу газету і ви там знайдете інформацію не тільки про кількість жертв, а й про окремі випадки. Дітей і підлітків убивають з дахів снайпери. Цілі околиці контролюються мародерськими бандами, які мають свою ієрархію. Поліція зізнається, що вона боїться, позаяк  злочинці мають потужнішу зброю".

"Уже давно Сполучені Штати проголошують, що їхня пози­ція у світі заснована на якомусь «моральному авторитеті». Якого не мають інші країни".

"Який ще там моральний авторитет? — сказав Вуд. — Ми вже не країна свободи, якщо не почуваємося вільно, якщо не можемо безпечно ходити вулицями, якщо наші поліцей­ські відділи зізнаються у своїй неспроможності захистити нас".

З погляду Японії: Після чергового вбивства японсько­го студента в Америці уряд Японії застеріг про небезпечність подорожі до США. По японському телебаченню було заявлено: "Ця нова трагедія вже вкотре засвідчує правду про Америку".

Мати вбитого студента сказала: "Звісно, ми дуже бо­ялися, щоб наша дитина їхала до США... Ми казали: як ти міг навіть думати про поїздку до тієї країни? Та це була його мрія – вчитися там у коледжі".

Японія - країна з однорідним населенням. Там не дозволяють володіти вогнепальною зброєю і ситуацію з наркотиками тримають під суворим контролем.

Бізнес розваг

Бізнес розваг — бізнес морального розкладу населення. Мабуть, це найогидніший бізнес в Америці.  Він дає найбіль­ші прибутки за малих затратах. Ненаситні бізнесмени давно зрозуміли, що найприбутковішими є ті шоу, які звернені до найнижчих людських інстинктів.

Головний представник такого бізнесу Гол­лівуд, що його контролюють євреї, випускає і розповсюд­жує розтлінну для суспільства кінопродукцію . Саме на цьому спеціалізується шоу-бізнес голлівудського зразка, витісняючи будь-яку духовну культуру як неконкурентоспроможну. Кіноіндустрія США безперешкодно пропагує брутальність, аморальність. Жорстокі бійки, різні  щонайогидніші потвори, вульгарний секс, садизм, груба порнографія, пропаганда гомосексуалізму, розпуста, ріки крові — усього цього понад край.

Так бізнес розваг намагається прищепити американському глядачеві примітивні смаки. Ство­рюється ніби замкнене коло між видовищами і попитом так, що сприяє дегенерації суспільства.

"Голлівудом керують євреї"

Марлон Брандо, 72 роки, який отримав нагороду «Оскар» за фільм "Голдфазер", мусить дещо знати про Голлівуд. У виступі на ТБ він сказав: "Голлівудом керують євреї. Він - власність євреїв, і вони творять цю продукцію, від якої потерпають люди". Він перерахував негативні стереотипи в кіно. За це "Брандо потрапив під удар єврейських організацій".

Абрагам Г.Фоксман, національний директор анти-Дефа-мейшен Ліги Б'най Б'рітс, вимагав вибачення від Брандо: "Містер Брандо повинен вибачитися за образу перед єврейськими чоло­віками і жінками, які працюють у Голлівуді, і перед усіма євреями -  за вживання антисемітських епітетів".

А Ірв Рубін, голова войовничої Єврейської Оборонної Ліги, заявив: "Ганьба тобі і ганьба наступному єврею, який надасть тобі роботу. Ми перетворимо твоє життя в пекло".

Брандо заперечив антисеміт­ський характер ним сказаного, довів, що лише оперує фактами.

Мадонна. "Справа не в Мадонні, а в країні"

"На екрані - Мадон­на. Вона постійно вживає непристойне слово, заборонене для вживання на публіці. Вона судомно імітує мастурбацію. Однак справа не в Мадонні. Справа в країні, яка втративши моральний орієнтир, транслює це мільйонам, і ті мільйони мовчки споживають цю кінопродукцію".

Голлівуд і уряд "борються з намаганням Європи обмежити потік американської кінопродукції".

"Кіноіндустрія США, її конгресові союзники й адміністрація Буша вперто борються проти відчайдушної спроби Європи обмежити показ американських фільмів, аби захистити національні культури".

Колишній президент США (в минулому артист «Голівуду») Рональд Рейган, 1989 року в Японії на запитання про амо­ральну продукцію, поширювану «Голівудом», сказав: "Я не пишаюся «Голліву­дом», аморальністю і вульгарністю його продукції. Можливо, «Голівуду» потрібно стороння сила, щоб повернути добрий смак і моральність тим фільмам ".

Одначе двома тижнями потому він вибачився перед «Голлі-вудом» за той коментар, однак сказав: "Індустрія повинна контролювати якість продукції, щоб уникнути втручання уряду. Я жахаюся з того, що бачу в кіно і на телебаченні».

А сенатор США Паул Сімон увімкнув телевізор у Ла Селл Канті, і, побачивши, як там когось розрізали пилкою, заявив: "Мене це турбує, позаяк я маю квиток члена Американського союзу громадянської свобо­ди". Мовляв, він, як член цього союзу, за найширшу свободу, однак проти будь-якого урядового втручання та контролю. "Однак у вільному суспільстві на таке треба зважати", — додав він.

Обидва — і містер Рейган, і містер Сімон — так звані народні обранці. Вони свідомі того зла, якого завдає американському суспільству кіноіндустрія, однак і не намагаються шукати виходу з цієї ситуації, нічого не роблять, аби припинити дію деструктивних сил, ніби вони і справді непоборні. Так, ніби править всемогутній, неви­димий, але всюдисущий бог зла, який диктує і нав'язує свою волю цим незрячим, приниженим, маленьким людцям, користаючись порочною американською "де­мократією і свободою" з її божками на кшталт  Голлівудського радіо, Спілки телебачення або Американського союзу громадянської свободи.

І не важливо, хто нині ті народні обранці. Як і не важливі специфічні інтереси їхніх нинішніх божків. Учора тими обранцями були рейгани і сімони з їхніми божками, нині — інші, а завтра — ще інші… Однак всемогутній маніпулюватиме ними так само ефек­тивно. Для початку своєї сатанинської діяльності він обрав саме США. А її засобом – ті оманливі американські ідеали свободи і демократії з їхніми правами людини, рівніс­тю, братерством, аби підступно пристосувати їх для своєї вигоди.

 

Роксим КРИЛЮК