НЕ ОГОЛОШЕНА ВІЙНА

Свого часу Йозеф Геббельс, плануючи депо­пуляцію підкорених сло­в'ян, пихато прописував їм разом з порнографі­єю посилені дози алко­голю й тютюну замість освіти й культури...

Та доктор Геббельс не був першим. У нього вже були в Україні й успіш­ні попередники, були й мільйони їхніх жертв... Україну давно споювали. Систематично й безжально. Дивно, що вона ще й досі не зникла. Чого тільки варті свої й чужі пани та священики, які й самі, й через вер­ству орендарів зобов'язували кожного підданця викуповувати в себе впр о­довж року певну кількість відер (!!!) горілки. Досягалася подвійна ме­та: з народу витягали останні гроші, а заодно упокорювали й дух. Си­стематичне споювання дуже ефективно збивало протестні настрої, пе­ретворювало потенційних месників на гурт п'яниць. Регулярне споювання психічно й фізіологічно пригнічувало населення, полегшувало його соціальний і етнічний визиск малими силами гнобителів.

Нині нічого не змінилося. Одним з найнебезпечніших і, що найжахливіше, цілком узаконених видів зброї масового знищення, що застосовується в Україні, — тотальної війни на знищення власного народу, — стали алкоголь і тютюн. Змінилися, якоюсь мірою, тільки методи. Потужним засобом тиску на свідомість пересічної особи та примусу до споживання алкоголю стала агресивна реклама, яка має дивовижну здатність діяти в обхід здорового глузду. Ілюзорно по­єднуючи непоєднуване, вона входить у свідомість поза волею того, на кого спрямована.

Передусім самою назвою алкогольного напою нав'язується уявлення про його унікальну чистоту і смак: «Цельсій», «Стандарт», «Грінвіч», «Хлібний дар». «Мьрная» («найкраща для свого часу», як запевняє реклама). Бренд «абсоютна якість» покликаний нас переконати, що справу маємо з незвичайним за своєю якістю продуктом, який не тільки відповідає, а й перевищує встановлені стандарти (чи так це насправді і якою мірою законодавство розвинених країн дозволяє такий рекламний хід «впарювання» спожива­чеві власної продукції, — це вже окрема велика тема).

Спокушають і уявною ідилією райського затишку. Ну, хто утрима­ється від спокуси, гарно хильнувши, відпочити під час спекотного дня, коли інші тяжко працюють, у «Холодному Яру», або послухати «Солов'їну пісню» - завдяки вживанню однойменної мар­ки горілки.

Виробники «зеленого змія» для своїх напоїв часто викори­стовують назви з естетично привабливими образами, з приємним звучан­ням: напр., «Артеміда», «Олімп», «Златогор». У хід та­кож йде імітація народних рецептів: «на бруньках», «на молоці», «на травах», «медова» тощо.

Отже, фантастичний вплив реклами зумовлений тим, що вона апе­лює до позитиву, паразитує на тому, чого прагне кожна людина. Дарма, що цей позитив до алкоголю не має жодного стосунку, а частіше всього просто не сумісний з його активним вживанням. Наприклад, назва і малюнок на етикетці горілки ув'язу­ється зі святим почуттям дружби. Та хіба дружбу можна звести до роз­пивання горілки, даючи їй назву «Старий друже»? Насправді оті «Дяді Вані», «Мягкови» — всі оті «душевні компанії» розраховані на міського люмпена, в якого, як за Висоцьким, дядя Ваня «мой друг и учитель, алкаш с бакалеи».

Горілчані гасла «Кращі йдуть за нами!», «Будь першим!», «Світ на­лежить першим!» психологічно змушують пити, спекулюючи на прита­манному кожній людині потягу до самоствердження. А чого варта наз­ва «Вожак» зі слоганом «Тримай свою територію»?! Адже це пряма ап­еляція до підсвідомості: пропозиція чоловіцтву компенсувати брак со­ціального невизнання вживанням саме цієї продукції. Бери пляшку і ти вже мало не безперечний лідер. Горілка «Бригада» також обіцяє долучити вас до числа суперменів з недавнього російського ба­гатосерійного кримінального бойовика. А як вам назва горілки «Штурман»?! Вмазав - і ти вже господар власної долі, людина, яка геніаль­но вираховує стратегію свого життя, надихає на ефективну діяльність інших. А реклама віскі «Там, де мета, — там успіх»? Ще крутіше бе­ре «Столетов»: рекламний хлопець з чаркою виявляється «сильним духом» (?!). А заклик «Відчуй смак перемоги!»? Хіба це не психологічна об­робка, не маніпулювання найчистішими людськими помислами й мотиваціями ?!

Експлуатувати можна і прагнення до душевного спілкування (ре­кламні бренди «Душевна компанія», «Свій серед своїх») та бажання бу­ти схожим на видатних особистостей – так, реклама коньяка «ЖЗЛ» практично зараховує споживача до числа «замечательных людей» (згадайте популярну радянську книжкову серію «Жизнь замечательных людей»).

Та що далі, то радикальніше «вантажать». «Давай!» — закликає реклама горілки з дуже символічною (зокрема й за написанням) щодо нав'язуваного нам культу споживацтва і життєвої марнотратності назвою «Чиsтоган». Просто і ясно. Пий і отримуй чистий прибуток. Ось тільки у реальному житті все нав­паки: від постійного пияцтва самі збитки — і матеріальні, і моральні.

Звісно, негативу в брендах і назвах годі шукати. Ніхто ті самі сор­ти горілки ніколи не назве ані «Старий п'яниця», ані «Алкан», ані «Онко-віта».

Що стосується пива, то його реклама спрямована переваж­но на наймолодшу, навіть на юну, частину суспільства. Безсоромно експлуатуються відеоряди хвацьких молодіжних тусовок, коли красиві дівчата застібками від ліфчиків відкорковують пивні пляшки, коли в хід йдуть героїчні і славні понят­тя чоловічого й військового братерства, мужності, які начебто видають­ся у комплекті з алкоголем, а не з громадянськими чеснотами. Ця страшна підміна відгонить справжнім сатанізмом. Пивні марки «Комбат» та «Десант» відверто паразитують на юнацькому прагненні ідентифікувати себе з мужніми і сильними вояками (звичайно, без тя­гаря військової служби); реклама пива «Арсенал» пропонує своєрідну багатопляшкову ініціацію до справжнього чоловічого військового братства.

І от уже весело, по-артеківськи, крокує країною страшний підлітко­вий алкоголізм, якоюсь мірою ще більш руйнівний для здоров'я, аніж горілчаний.

Апофеозом цинізму стало виробництво і збут, так би мовити, «ди­тячого» алкоголю -- слабкоалкогольних напоїв на кшталт «Лимонки», «Шреку», «Шейку» та ін. Може скластися хибне враження, що розведе­ний і підфарбований хімією спирт, як і пиво, не загрожує тяжкими наслідками. Та паралель між легкоалкогольними «напойлами» і го­рілками така сама, як і між легкими і важкими наркотиками: спожи­вання перших спричиняє споживачів других. «Присадка» відбувається саме на так званих легких. Отака дитяча «учбова» «Лимонка» вибухає не одразу — вона вибухне в не такім вже й далекім майбутнім. Це міна, закладена під наше майбутнє.

Жахливо й те, що новітні яничари задля отримання надприбутку не зупиняються перед експлуатацією і української націо­нальної культури, перед цінностями найвищої волелюбності та військової честі. Колиска козаччини — острів Хортиця. Яке українське серце не озветь­ся на це слово? І цей загальнонаціональний символ також став горіл­чаним брендом!

Днями поважна газета з накладом понад півмільйона «пудрила» ук­раїнцям мізки, що горілка на кропиві була в козаків засобом від чоло­вічого безсилля, що вона впливала на чоловічу силу значно краще, ніж сучасна віагра. Мовляв, випробувано козаками. На те саме виразно натякає і реклама суперміцного «Перваку». Насправді алкоголь має ще одне джерело викачування грошей із населення: це не тільки лікування від алкоголізму, а й від венеричних хвороб, які су­проводжують «п'яне кохання». Кожен третій «козак» в Україні після тридцяти , як запевняють лікарі, вже імпотент. І зокрема на грунті побутового алкоголізму.

І знову все з точністю до навпаки. Адже не пили козаки горілки з кропивою перед боєм, і не вміння пити, як запевняє реклама, давало їм змогу перемагати во­рогів - перед походом оголошувався сухий закон, за порушення якого в поході карали на смерть. І справжні козацькі ради відбувалися на абсо­лютно тверезу голову — бо «на війні, як на війні». І саме тому назва горілки «Козацька рада» - це вже не просто бренд, а цілковите прини­ження національної гідності — зламані духовно не перемагають!

А «Гетьман»? Це ж треба так знецінити гетьманів, щоб пов'язати їх саме з культом того напою, який став прокляттям для українців від давнини і донині! За що гетьмани періодично палили корчми та шин­ки, власники яких самі горілки в рот не брали? Перенесення позитиву з назви горілки на саму горілку й на себе через її вживання — оце і є ота спекуляція на позитиві... А заразом — і його дискредитація. Бо скіль­ки «Гетьмана» не пий - гетьманом не станеш. Уже й до кобзаря дісталися (назва однойменного міцного бальзаму)! Які національні цінності ще не сплюндровано на поталу новітнім економічним лихварям?!

Так званий цивілізований світ давно вже заборонив і масовану рекламу алкоголю, і рекламу тютюну. Якщо говорити про мотиви шаленого зростання пропозиції «горел-ки», то це, звичайно, передусім небачені, навіть для будівельної мафії, надприбутки. Достеменно невідомо, скільки нині коштує смерть під звабли­вою етикеткою, але за часів СРСР літр не якогось, а саме пшенич­ного спирту коштував лише 4 копійки. З нього можна було зробити чотири півлітрові пляшки горілки по 10 карбованців. Тобто: сировина у роз­дрібній вартості кожної пляшки горілки становила лише 0,1%! За ра­хунок споювання населення у СРСР хоча б якоюсь мірою розв'язували­ся соціальні проблеми. А у начебто незалежній Україні, де немає мо­нополії держави на виробництво алкоголю, ці гроші плавом пливуть у кишені алкогольних магнатів. Отже, навіть такого слабкого випра­вдання, що алкоголіки утримують піонерів і пенсіонерів, нині для споювання населення немає. Не випадково виробництво спирту в Укра­їні за 2004 рік майже подвоїлося. Подекуди в гастрономах представ­лено десятки сортів продукту, призначеного для втечі від реальності, а отже, і від свободи. Таке враження, що українці вже біль­ше п'ють, аніж їдять, живуть за радянською приповідкою брежнєвських часів: «вода не водка — много не выпьешь!»

Другий момент у тім, що в СРСР існував жорсткий ГОСТ на спиртні напої та сировину. Зараз вони ігноруються. І під виглядом якісного імпортного алкоголю нам постачається заправлене есенціями пойло. А власні сурогати масово відправляють на той світ людей. Кра­їни «золотого мільярда» завалюють нас тим, чого не споживають самі: напоями, виготовленими на основі етилового спирту, видобутого з перегон­ки органічних речовин, які взято мало не зі смітників. Однак у нас цього чомусь «недобачають».

Тютюнові виробники не менш жорстоко експлуатують позитиви: «нові можливості спілкування» - і відеоряд спілкування успішної молоді; «відчуття дому» - й атмосфера затишку та добробуту; «будь справжнім», «будь собою», «будь несхожим» - нахабне використання іміджу творчої особистості, яскравої індивідуальності. Ковбої з «Країни

Мальборо» ефектно позують на тлі пречудових краєвидів, кра­са яких навіває думку про те, що без тютюну не будеш ні та­ким мужнім, ні таким краси­вим, і ніколи не зможеш так вільно «вмонтуватися» у  лоно первозданної приро­ди... Вам пропонують з цигар­кою відчути себе мандрівником по всьому світу... Вишукані дівчата таємничо на­тякають, що, запаливши ци­гарку, ти отримаєш «більше, ніж бачиш», потрапиш на «вер­шину світу», «відкриєш для себе нові можливості» тощо.

Однак диво-дивне: ков­бої на рекламі вже... не палять, а пропонують це тим, кого вча­рувала «Країна Мальборо», бо зображення цигарки може навести споживача на «непот­рібні» думки й таки приверну­ти увагу до застереження Міністерства здоров’я на упаковці цигарок чи на рекла­мі алкоголю.

Ми не хочемо, щоб у вас склалося враження, ніби головна тема статті — агітація за здоровий спосіб життя. Пийте і паліть, як то кажуть, на здоpов'я (хоча й не забувайте: від тютюну в Україні щорічно помирає більш як 100 000 осіб -  майже військові за масштабами втрати населення). Однак, панове, за кого вони нас з вами мають?! У розвинених країнах виділяються величезні кошти на впровадження здорового способу життя. Народні суди вже присудили тютюновим кампаніям сплату сотень міль­ярдів (!) доларів своїм громадянам за шкоду, заподіяну їхньому здо­ров'ю. Вони їх і сплачують за наш з вами рахунок, ще й отримують надприбутки. Як все це трактувати? Може, як спроба вивільнення території? Справді, за таких масштабів продажу алкоголю та тютюну, який здій­снюється в Україні, за такого зростання кількості місць, призначених для споживання спиртного, чомусь на думку спадають «опіумні війни» бри­танців проти народу колонізованого Китаю. Однак українці - не китайці – з кожним роком нас стає дедалі менше на тере­нах України.

На тлі цих печальних реалій особливо блюзнірським виглядає Указ Президента Ющенка про заборону паління у громадських місцях (який, звісно, ніким і ніде не виконується). Усе це дуже нагадує лукаві «новації» Л.Кучми щодо впрова­дження державної монополії на виробництво алкоголю або заміну, за його правління, напису про шкідливість тютюну на попередження про перспективу захворювання на рак. Кого це зупинить, якщо реклама й оформлення товару серед безпрос­вітної сірості, злиднів і повної безнадії пропонує воістину щасли­ве життя! Що це, як не лукавство нашого Християнина і Миро­творця, який уже навіть забув, що бере під свій особистий контроль проблему захворюваності, а точніше -  вимирання, населення в Україні?! Як то кажуть, гарна міни за поганої гри. Гри, за якої народ постійно залишається у програші.

Іван КОНЬКОВ,
Олександр ЛАГОША
www.uins.com.ua