СОЦІАЛІСТАМ МИЛИЙ ХАБАД ЧЕРЕЗ ХАБАР?

Газета «Персонал Плюс» вже не раз писала про те, яку небезпеку для нашої держави становить діяльність юдо-нацистської секти Хабад-Любавич, яка хоч і позиціонує себе лише як єврейська релі­гійна громада, однак є розплідником релігійної та національної ненависті, діє за ідеологією фашизму.

Проте чомусь державці проігнорували це застере­ження. Понад те, деякі з політиків першого ешело­ну всіляко намагаються подружитися з представ­никами цієї одіозної секти. Чи то бояться, що в іншому разі їх звинуватять у сумнозвісному антисем­ітизмі, чи просто тут відіграють роль мате­ріальні чинники. Адже не секрет, що Хабад-Любавич своє павутиння розкинув ледь не на весь світ. До цієї секти входять впливові політики, бізнесмени. А отже, й матеріальні ресур­си у них практично неви­черпні. На превеликий жаль, певні українські політики у пошуках дже­рел фінансування своїх партій нічим не гребують. Зокрема не лише держав­ними інтересами, а й влас­ною гідністю. Невже лідер соціалістів Олександр Мо­роз, коли наприкінці ми­нулого року зустрічався з одним з головних рабинів України (ба, вони самі між собою не можуть визначи­тися, хто з них найголов­ніший) Моше-Реувеном Асманом, не знав, як представники цієї секти став­ляться до неєвреїв, вважа­ючи їх людьми нижчого сорту? Під час тієї зустрічі, серед іншого, обговорюва­лося питання й про те, нібито в Умані намагають­ся продати єврейську свя­тиню — могилу одного з головних ідеологів секти Хабад-Любавич ребе Нахмана. Однак зазначимо, що нинішня ситуація значно відрізняється від того, що розповідають хабадівці. А разом з ним — і «найголовніший соціаліст», який, судячи з його слів, процитованих єврейськи­ми ЗМІ, явно «не в темі». Ситуація ж виглядає таким чином. Один із заповітів Нахмана стосувався рекон­струкції та розширення Великої уманської синаго­ги, яка мала б стати най­більшою в Європі. Для цього єврейський благо­дійний фонд підписав уго­ду про будівельні роботи з однією з місцевих фірм. Українські будівельники зробили все своєчасно і якісно. Однак представни­ки фонду не заплатили за виконану роботу. Після цього відбулася низка судових процесів. У результаті Верховний Суд поста­новив: Міжнародний благодійний фонд імені На­хмана має сплатити буді­вельній фірмі більш як 10 мільйонів гривень (з 30 мільйонів початкових). Та як з’ясувалося, на рахунках фонду було лише... трохи більше сотні гривень! А оскільки, згідно з угодою, гаран­тією виконання зобов’язань була неру­хомість (та сама недобудована синагога та пан­теон), то, відповідно, це все переходило до будівельників. Як бачите, жодної політики — суто госпо­дарський кон­флікт. Однак представники Хабаду в цьому побачили «про­яви ксенофобії та антисемітиз­му». До речі, мабуть, дуже добра ситуація, щоб не платити. А задля цього ще й підключили Мороза, який заявив, що використає весь свій політичний вплив, аби не допустити продаж єврейських свя­тинь. Щоправда, якось він забув про інтереси ук­раїнців, яких хабадники використали як безплатну робочу силу. Та й варто було б самому Олександру Олександровичу по­спілкуватися з уманцями, для яких святкування єврейського Нового року Роша-Шана перетво­рюється на клопіт. Адже приїжджі хасиди українців і за людей не вважають. А район гори Турок — місце могили цадика Нахмана — нині нагадує більше ізраїльське місто, аніж українське: скрізь чути лише іврит, написи на будинках теж на івриті, зайти на територію поблизу могили Нахмана можна лише за спеціальною перепуст­кою.  Ось було б цікаво, якби Олександра Мороза запросили до Умані в цей час. Як, до речі, і його однопартійця, міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який також зустрічався з уже згадуваним Моше-Реувеном Асманом у жовтні минулого року — практично одразу після Роша-Шана. Тоді панові міністру на знак подяки за те, що українські правоохоронці оберігали хасидів під час їх святкування, навіть подарували срібну чашу для меду. На знак глибокої шани від єврей­ської громади. Сам Юрій Віталійович пообіцяв, що й надалі наші міліціонери оберігатимуть спокій па­ломників. Усе це було б добре, якби сам товариш Луценко хоча б кілька го­дин почергував на цій території. А сидячи в м’яко­му кріслі в кабінеті з кон­диціонером, легко розда­вати обіцянки і висловлювати наміри...

А ще, певно, думати як віддячити благодійникам з Хабаду. Хоча для товари­ша Луценка й це не про­блема. Адже, як вже по­відомляв «Персонал Плюс», під час візиту міністра внутрішніх справ України до США серед інших обговорювалася ситуація навколо діяльності МАУП. Луценко, ледь не стоячи «струнко» і віддаючи честь рапортував про «послі­довність заходів Українського Уряду, які вживаються з метою припинення антисемітської діяльності МАУП». Тобто фактично зізнався в тому, що нині правоохоронна система України перетворилася в каральну. І вся ця велика державна машина готова зім’яти того, хто має власну думку. Утім, дивуватися таким діям Луценка не вар­то. Напевно він сподівається, що до срібної чаші Хабад подарує йому і срібно­го вулика. Отож і відпра­цьовує гонорар.