БУНТ НА «КОРАБЛІ»?

Ставка на те й робилася, щоб розбурхане кораблем НАТО Advantage море біля феодосійських берегів «розхитало» і сам півострів.

Тепер уже хвилями «народного обурення». А потрібну «погоду» у цій гойданці творять східноорієнтовані та ліві партії. Одне слово, ті, які живуть на російські гроші: вітренки, симоненки, «нетаки»... От і Карпачова, «правозахисниця» Партії регіонів, голос подала. Услід за іншими благородно розгніваними вона вгризлася у натовський вантаж з такими словами: «Хоч би якими економічними і політичними вигодами мотивувалося перебування військ НАТО на території України, неприпустимо діяти поза Конституцією і законами України, приносити в жертву безпеку і спокій наших співвітчизників». Таке лукавство порівнюється хіба що з тими ж морськими далями. Утім, у ланцюгу кримських подій простежується певна логіка, варто лише визначити приховані тут акценти.

Справа тут у пориваннях української влади до членства в НАТО. Проте відбувається це якось дивно. Ніби й говорять про таку необхідність, ніби й аргументують на всіх посадових рівнях, але хто насправді знає, що дасть нашій державі цей Альянс? Скільки баз і які війська стоятимуть в Ук-раїні? У які суми все це виллється? Відповіді знаходять лише особливо допитливі, та й то частково. Зате практично щодня пе-ресічних українців накачують інформацією, чому нам НЕ ПОТРІБНЕ НАТО. Супроводжується вона авторитетними посиланнями нашої «апазиціі» на Конституцію і вітчизняне законодавство, а також багатократно підсиленим (на публіку) бажанням «відстояти права та інтереси українського народу і держави». Досить пригадати патріотичні заклики Симоненка, або істеричної соратниці Вітренко. Щоправда, такою є реакція винятково на «американський» варіант «інтервенції» у будь-якій формі. На російських носіїв ядерної зброї в Севастополі вона не поширюється, тут діє стійкий імунітет, що межує з відвертим ідіотизмом.

Ситуація ж з Advantage набагато складніша. І особ-ливо незрозумілі такі моменти. По-перше, те, що прес-служба Президента вже встигла перевести стрілки і знайти «винних» у Міноборони, якими виявляться зрештою які-небудь майори або підполковники. А що ж тоді залишало-ся робити силовикам, коли «згори» вже дали відмашку? Бити чолом у Верховній Раді, щоб парламент таки ухвалив закон про проведення навчань? Або заздалегідь повідомити на свій страх і ризик американців, щоб ті скасували розвантаження техніки і навчання взагалі? Тоді на якій підставі?

Погодьтеся, шанс зібрати бодай «жовтогарячі «голоси вже в новому складі й ухвалити такий закон був, якщо згадати, що злощасний Advantage мінімум два тижні добирався з Америки в Феодосію. Тобто буквально до останнього дня була можливість владнати всі юридичні перепони. Однак, мабуть, новообраному парламенту було не до навчань. Тим більше, що там розгорілася справжня війна.

Треба також визнати, що ми маємо справу з більш тривожним і небезпечним явищем, ніж звичайне нехлюйство «стрілочників». Головні винуватці нагорі — на капітанському містку й у штурманській рубці. Одна частина наших політиків через свої примхи практично пустила країну в дрейф, а друга — влаштовує «бунт на кораблі». У суворі часи вітрильного флоту хтось з них обов’язково закінчив би свою кар’єру на реї.

Незграбність дій антинатовців у Феодосії не знімає відповідальності з центральної влади в некомпетентних діях щодо запобігання й залагодження конфлікту. Адже реакція політичних сил Криму була цілком прогнозованою. На півострові, та й по всій країні, зараз розкручується практично та ж ситуація, що й перед президентськими виборами 2004 року — штучне розпалювання пристрастей і гра на поглиблення розколу в суспільстві. В умовах, коли гнітюча більшість населення автономії виступає проти НАТО, а влада виявилася в руках про-російськи орієнтованих політиків, такий сценарій розігрується мов по нотах.

Тим часом президент США Буш, візит якого до України вже скасовано, та президент Ющенко роблять усе, аби Україна підписала план дій щодо членства в НАТО на саміті Альянсу у Ризі в листопаді. Своєю чергою, українські опоненти стверджують, що Віктор Ющенко ігнорує думку більшості в Україні. Згідно з опитуванням Демократичних ініціатив, 64% українців проти вступу, і лише 12% підтримують. Утім,  це не заважає гнути свою лінію й главі військового відомства Анатолію Гриценку, пронатовський настрій якого теж можна зрозуміти. Навчання в Америці і вбиті в голову військові постулати, звичайно ж, грунтуються на викладках теоретиків Альянсу. Ось і кортить застосувати їх на наших теренах. Попри останні події, а саме, коли автобуси з американськими морськими піхотинцями закидали камінням, соціалісти вимагають відставки міністра оборони, а російські депутати закликають відібрати Крим і приєднати до Росії.

Отже, наше майбутнє проблематичне. У трикутнику Росія — США — Україна потерпає саме остання. Росія потирає руки, бо домоглася головного — обстановка в Україні майже критична, і саме через низку дестабілізуючих чинників. Сполучені Штати, схоже, така ситуація також влаштовує, адже російський синдром щодо України певною мірою шкодить і самій Росії, а це теж поліпшує настрій американцям.

У розпал «феодосійського інциденту», коли не лише в Криму, а й поза його межами місцеві ради, керовані Партією регіонів та її сателітами, почали до «регіоналізації» російської мови додавати «зони, вільні від НАТО», — коаліційний процес між «НУ», БЮТ та СПУ знову загальмував.

Чільники БЮТ увесь час наголошують на якійсь беззастережній прихильності США до Тимошенко-прем’єра. Аж такій беззастережній, що, за твердженням деяких ЗМІ, сам президент Буш ладен особисто лобіювати пані Тимошенко на посаду прем'єра, навіть пов’язуючи можливість свого візиту до України з визнанням Президентом Ющенком справедливості її претензій на цю посаду за наслідками виборів. За такою логікою виходить, що президент Буш раптом погоджується зректися підтримки України в її курсі на НАТО, а також визнати недоречність ринкового обігу землі (одного з каменів спотикання щодо домовленості з соціалістами), оскільки Тимошенко сповідує тут не соціал-демократичні, а просто-таки комуністичні погляди свого партнера з СПУ О.Мороза. Звісно, та-кої логіки припустити неможливо, принаймні від пана Буша.