Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПІСЛЯМОВА У ПОХМУРИХ ТОНАХ

Коаліційний фарс дійшов до свого фіналу. Ось тут і ловиш себе на думці: врешті, не дуже вже й важливо, хто дорвався до влади — «помаранчево-малинові» чи «помаранчево-блакитні».

У першому випадку йдеться про возз’єднання тих, з ким у масовій свідомості асоціюється Майдан, у другому — що до влади приходять переможці виборів, як це відбувається в більшості парламентських республік. Було б нелогічно тільки в одному разі — якби до «Нашої України» і Партії регіонів приєднався Блок Юлії Тимошенко. Та не сталося. Зате ПР задля альянсу з НУ готова була на дуже великі поступки. Не треба дозволяти войовничій риториці «регіоналів» вводити себе в оману: Кушнарьов, Азаров, Богатирьова та інші «яструби» працюють на імідж, на той образ ПР, що партія створила собі на Сході України, але який має мало спільного з реальними діями і сподіваннями в Києві. За всіма прогнозами — об’єктивними і суб’єктивними, зовнішніми і внутрішніми   —   восени країну чекає щонайглибша економічна криза. Здогадайтеся, хто стане цапом відбувайлом в умовах стрімкого зростання цін і дикої інфляції? Правильно — глава виконавчої влади. Януковичу або комусь іншому ні до чого псувати імідж «регіоналів» як економістів-професіоналів, чий представник колись зміг забезпечити 12% зростання ВВП. Тож вони з радістю віддали б прем’єрський портфель тому ж таки  Єханурову,   щоб через кілька місяців забрати його з ослабілих рук з ще більшою радістю. Нині ж донецькі прагнуть закріпитися десь біля керма влади. А завтра із завойованого плацдарму вони розгорнуть такий наступ на столицю, що їхні новознайдені «любі друзі» не знатимуть, куди подітися від цієї дружби.

Про перспективи «Нашої України» у союзі з Партією регіонів (точніше, про їхню відсутність) чимало говорилося і писалося.

Нагадаємо основні пророкування. По-перше, це розкол у рядах «нашоукраїнців». Усе-таки багато членів партії вийшли з націонал-демократичного середовища, і шлюб за розрахунком з «регіоналами» вони не сприймають. З іншого боку, «хазяї» парламентської фракції НУ (вони ж «любі друзі»), за підрахунками політологів, спільно контролюють не більш як половину її складу (тобто близько 40 — 45 осіб). Ще кільканадцять — ті, хто сумніваються. Вони не дуже люблять Регіони, але щиро вірять, що союз з ними відповідатиме передусім державним інтересам, а не слугуватиме лише окремим особам.

По-друге, перетворення НУ в київську філію ПР з особливим статусом. Очевидно, що «Наша Україна» не в змозі ефективно протистояти системності дій, військовій ієрархії і дисципліні «регіоналів», їхній працездатності і, звичайно ж, горезвісному ресурсу — й матеріальному, й адміністративному. Схожі проблеми є й у соціалістів, слабка ланка яких — спонсори партії. Навіть якщо б «жовтогарячі «раптом надумали б бунтувати, навряд чи в них щось вийшло б — матеріальне заохочення потрібного натискання кнопок «за» або «проти» ніхто не скасовував. Та й механізм дії імперативного мандата не прописано, унаслідок чого може виникнути ситуація, коли депутат залишається у фракції, але голосує не тому, що того хоче керівництво фракції. (Підстрахуватися від таких «незручностей» змогла, кажуть, тільки Тимошенко, узявши з усіх депутатів-бютівців відповідні розписки.)

І по-третє, це сумнівне майбутнє Віктора Ющенка на посаді Президента країни. Перманентне катастрофічне падіння рейтингу діючого глави держави змушує «нашоукраїнців» думати про проблему-2009 у винятково похмурих тонах.

З іншого боку, перспективи Партії регіонів у разі створення «помаранчево-блакитної» коаліції були б набагато райдужнішими. Передусім вони з тріумфом повернулися б у владу. Далі вони вішають усіх собак на Прем’єра від НУ, потім переформатовують коаліцію, поглинають союзників і беруть у свої руки таку бажану владу. До того ж у них було б два роки, щоб мобілізувати всі зусилля на боротьбу за посаду Президента. З ог-ляду на стабільний консолідований електорат на Сході та Півдні України, а також на вміння «регіоналів» конвертувати владу в необхідні результати виборів, в Ахметова з товаришами було б достатньо підстав сподіватися на найсприятливіший результат.

Навряд чи після такого розбору польотів доречне питання про те, хто з політичних сил виграв би від появи НУПРА. Зате доцільно запитати: чи виграла б від такої коаліції Україна? Хтось переконаний, що так, інші вірять, що стало б тільки гірше.

З одного боку, можна припустити, що, будучи при владі, Партія регіонів припинила б нахабний шантаж Києва акціями мовних і антинатівських суверенітетів.

Крім того, можна було б сподіватися (не більше того!) на відносну відлигу в стосунках з Росією. Вона могла б проявитися, наприклад, у заморожуванні з 1 липня ціни на газ для України. Однак знижувати її, звісно, ніхто не буде.

За матеріалами ЗМІ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com