Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

МЕТАМОРФОЗИ НОВІТНЬОЇ РОСІЇ

Ось вам сценарій.

Термін президентства Путіна закінчується. У Росії починаються заворушення — дещо модифікований сценарій Помаранчевої революції. Перемагає демократичний блок «Інша Росія»; ліберальна ідея повністю програє; Жириновский просить політичного притулку на історичній батьківщині — в Ізраїлі. Відтак даються взнаки рештки «путінщини» — на Сході Росії, в Сибіру. Сибір — сфера інтересів Китаю та Штатів. Для Китаю це вирішення демографічної проблеми, для США — чудова ресурсна альтернатива Саудівській Аравії. Відбувається, скажімо, «Біла революція» десь у Новосибірську, в результаті якої до влади приходить тимчасовий уряд з представників східних регіонів. Новосибірськ (варіант — Барнаул, Хабаровськ та ін.) стає столицею новоствореної Сибірської федерації — нової могутньої світової держави, не залежної ні від Китаю, ні від Росії, ні від США.

І це буде не лише крахом імперської Росії, а й початком Росії нової. Росії вільних ЗМІ, альтернативної культури, Росії відродження традицій не в путінському варіанті, а справжнього відродження. Ця, модерна, Росія товаришуватиме з Україною і Білоруссю — новими членами Європейського співтовариства та НАТО. Гадаєте, утопія? Побачимо.

Росія — держава, яка не приховує своїх імперських амбіцій і відкрито говорить про «власні інтереси» в сусідніх суве-ренних державах (Молдова, Україна, Грузія, Вірменія, Білорусь); це держава, де ЗМІ та неурядові організації перетворено на поплічників режиму, єдині ж опозиціонери є речниками інтересів інших, не менш зажерливих країн (скажімо, проїзраїльський телеканал RTVI). Росія належить до світових хижаків, головним завданням яких є захоплення нових «штатів» (або «федеральних округів») — Сполучені Штати вже захопили Ірак і Афганістан і тепер зазіхають на Іран; Ізраїль спить і бачить себе власником Палестини, Лівану та Сирії; Росії подавай Придністров’я, Україну, Грузію, а далі...

Хтозна. Може, весь Кавказ аж до турецького кордону. (Читайте Акуніна.) Не-дарма він такий популярний — адже дія в його книжках розгортається саме за тих часів, коли Туреччина й Росія мали спільний кордон, коли росіяни чинили геноцид се-ред кавказьких народів, оспівуючи вбивць у віршах (читайте Лєрмонтова).

На саміті «великої вісімки», до складу якої входить Росія, її представники порушили питання боротьби за незалежність «нещасних, поневолених народів» Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. Що ж стосується останньої — цікаво, чи погодилися б росіяни на відокремлення Північної Осетії (республіки у складі Російської Федерації) та приєднання її до аналогічно відокремленої від Грузії Південної Осетії для створення нової незалежної держави, хай навіть і під протекторатом Росії? Навряд чи. Тоді  чого  вони хочуть?

Того ж самого, про що нашіптують путінські емісари обдуреному донбаському люду: «Ви ж ніхто інші, як росіяни, будьте з Росією, нащо вам та незалежність!» Сумно, але, проповідуючи такі ідеї серед сусідніх етносів, росіяни забувають власну історію та власних предків; принаймні ту її частину, що не стосується зухвалої політики Петра І та його наступників.

У сторонніх спостерігачів давно вже назріло запитання: що робить така країна, як Росія, в елітному клубі розвинених демократичних держав? Це не моє запитання, а Стівена Сестановича, що він його ставить у «Вашингтон Пост». Цитую: «Дехто з тих, хто не потрапив до зали, скаржився — мовляв, він (Путін. — І.Р.) не демократ, тож не повинен був очолювати саміт, чи то пак сидіти за столом». Однак ніхто не слухає слабких голосів нікчемних спостерігачів. Сам Путін зухвало стверджує, що «ніхто з його колег з G8 не сумнівається у ролі Росії». Як того місяця заявив у Овальному кабінеті сам Джордж Буш, це «не підлягає обговоренню». «Велика вісімка» хоче, аби Росія була в її складі.

Звичайно, можна припустити, що такі країни, як Велика Британія і Франція давно вже ламають собі голови над тим, як же так сталося, як ми його сюди пустили? Тепер способу позбутися Путіна, викинути Росію з G8 просто не існує. Це очевидний факт. Головне для членів «вісімки» — блокувати руйнівну діяльність «північного ведмедя» (а сміливіші — скажімо, Саакашвілі, Лугар чи Бжезинський — гадають, як би це пообривати крила «двоголовому»).

Росія вже майже домовилася зі США про членство у СОТ — в обхід України. До того ж обійшов нас не Кремль, а Білий дім. Чому? А ви бачите якусь відмінність між бушівськими і путінськими політичними методами? Хіба шантаж у політиці — винятково російська прерогатива? Москва і Вашингтон — брати-близнюки, і саме про це слід пам’ятати Україні, визначаючись зі своїм зовнішньополітичним курсом. Як на мене, то набагато спокійніше буде з поміркованим і слабшим союзником — ЄС, ніж з могутнім протеже, що використовуватиме Київ, як ганчірку.

Найрозумніші з-поміж російських аналітиків зараз зовсім по-іншому дивляться на український помаранчевий політикум. Тепліше й приязніше. Бо навіть тим, хто офіційно представляє Кремль, некомфортно жити в агресивному конгломераті, що має пафосну назву «Російська Федерація».

Іван РЯБЧИЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com