Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЛІТНЄ ЗАГОСТРЕННЯ ЛІБЕРАЛІВ

Хай там як, але київське літо — це завжди летаргія. Велике місто поринає якщо не в сон, то принаймні вклякає до перших осінніх календ.

Цьогорічне літо спершу нагадувало будь-яке інше літо з чотирнадцяти попередніх третьої української республіки. У всякому разі політики в ньому не було. Після того, як помаранчеві, бютівці й соціалісти домовилися про перерозподіл посад, портфелів та інших приємних речей, а донецька братва опинилася на узбіччі, у киян були усі підстави вважати, що звичаєвий літній напівсонна-півбуття триватиме чи не до першого інею. Щоправда, вже згадані донецькі незграбно бузили, ночували у сесійній залі ВРУ, блокували трибуну, але ця дурня сприймалася як своєрідна розминка біло-синіх перед серйознішими фізичними вправами у казино південної Франції та масажних кабінетах Таїланду. Ніщо не віщувало того спалаху політичної активності, до якого спричинило несподіване (щоправда, лише на перший погляд) сальто-мортале лідера соціалістів. І не важливо, що стало підставою для такого кроку Мороза: московські нафтодолари, глибокі ахметовські кишені, пекельна атмосфера, притаманна буржуазному «суспільству вистави», чи просто схильність «сивого лиса української політики» поєднувати політичну акробатику з політичною проституцією.

Отож літо 2006 року стало винятком з безбарвного шерегу спекотних і дощових літ українського безчасся. У спекотному місті зненацька відчувся крижаний шерех крил янгола смерті (і не лише політичної смерті нешановного пана Мороза).

Здається, нічого страшного не сталося. Просто змінився караул біля воріт того загадкового місця, яке називається «закрома Родіни». Замість помаранчевих «західників» та суржикомовних соціалістів-витівників на нашій шиї сидітимуть донецькі братани — москвофіли, комуністи-експлуататори та ті ж таки соціалісти. Хоч у лоб, хоч по лобі — української України нема і не буде. Такі макабричні прогнози. Як і те, що Україна замість ЄС інтегруватиметься до ЄЕП — прогноз, який не хотілося б коментувати, оскільки шахрайський та облудний капіталізм однаковий і в Брюсселі, і в Пекіні. Одне слово, з погляду ультраправого українця, немов і не відбулося жодних порухів, які спонукали б або до придбання АКМ на чорному ринку, або до героїчної втечі ближче до екватора.

Коло донецьких довкола Верховної Ради нагадує радше велику та неозору пиятику чи то після важкої зміни на вугільних копальнях, чи то після бригадних розбірок. Майдан-2 настільки схуд порівнянно з Майданом-1, що й казати соромно. Наметове містечко нагадує масовку на рок-фестивалі. Спека валить з ніг. Пиво спокусливіше за скандування та бійки. Звідки ж тоді та тривога, яка, неначе тіні померлих, входить до українських помешкань, тільки-но засвічуються телеекрани? Чому повідомлення про намір гаранта всього розігнати Верховну Раду мають солоний присмак? Невже спроба Верховної Ради призначити голову уряду без його згоди прозвучить як ультиматум? На жаль, джерело цієї тривоги поряд. Примара громадянської війни, яка, неначе чорний вовкулака на червоному коні, пролітала понад українською столицею і взимку 2004-го, і восени 2005 року, повернулася до столиці. Вона блукає між наметами «Пори» на Майдані, стоїть під прапорами чорносотенців у Марийському парку. І не варто оплакувати помаранчеву коаліцію.

Власне, помаранчева коаліція була приреченою з самого початку. Продажність буржуазних політиків, суперництво між целулоїдними харизматиками з НСНУ та БЮТ, брак стратеги національного розвитку та легке москвофільство соціалістів не могли не призвести до швидкої смерті цього не-життєздатного політичного гібриду. Що ж до антиукраїнської коаліції, яку трохи сором’язливо охре-стили коаліцією антикризовою, то вона виглядає значно міцнішим банд-формуванням. Передусім через залізну дисципліну колишніх бригадних па-цанів та обкомівських функціонерів. Звичайно ж, спецслужби працюють, аби посварити між собою регіоналів та ліваків. Особливих старань вони докладають на тлі можливого і майже фатального розпуску ВР України. Політологи, немов римські авгури, видають жахливі, але нетривкі пророцтва, що НСНУ домовиться з донецькою братвою або навпаки — дама з косою домовиться з донецькими, через що хтось зі своїми «любими друзями» залишиться на бобах. Політологи колись викладали «Історію КПРС». На жаль, їхній інтелект і донині в одновимірному просторі цієї квасної псевдонауки. Вони не зможуть збагнути, що доля України вирішується сьогодні, як і за останніх часів першого гетьманату в північному місті, збудованому серед фінських боліт. Саме там вирішиться, чи залишить примара  громадянської війни київські пагорби, чи, може, затримається тут криваво і надовго. Питання, хто переможе у залаштункових торгах менеджерів світу цього, знаних як «саміт «великої вісімки», вирішується або на Луб’янці, або в Ленглі. Або Путін візьме за Україну певний «відкат» (необов’язково у грошовому еквіваленті), або путінські придворні євреї переконають ваш и нгтонсько-брюссельських одноплемінників у «непридатності України» та «великому значенні російських енергоносіїв». На відміну від 2004 року президента-бджоляра до кола переговорників вже не кличуть, що свідчить про його остаточне перетворення на політичний труп. Що ж, українці мої, чекати залишилося недовго. Менше двох тижнів. Можна ходити на Майдан і слухати традиційну українську естраду, яка лунає з агітаційних наметів фольклорної партії Костенка-Плюща, можна просто шукати порятунок від спеки у холодних дніпрових плавнях, а від дошкульних злив ховатися у затишних кав’ярнях київського середмістя, або й взагалі вирушити до набагато комфортніших турецьких пляжів та віденських кав’ярень. Можна. Хіба що гризтиме відчай за долю України, що, як і сто, триста років тому, вирішується поза межами України, та переслідуватиме побоювання, що не буде куди повертатися з турецьких пляжів та віденських кав’ярень. І дай Боже, щоб я помилився в цьому прогнозі.

Тарас МАХНО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com