Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗАРОБІТЧАНСЬКІ ІГРИЩА, або Скандали: одним — на користь, іншим — на виправдання

У збірній України під час недавнього чемпіонату світу в Німеччині найкраще проявили себе гравці, які найбільше прагнули підняти свою трансферну вартість — це Максим Калиниченко, Андрій Гусін та Олександр Шовковський.

Найбільше розчарувала вболівальників гра Андрія Шевченка, який оформив свій перехід з «Мілана» до «Челсі» ще напередодні чемпіонату світу. Не даремно капітан збірної України висловив радість з приводу того, що перехід відбувся ще до фінального турніру збірних. Нині багато хто боїться висловити «крамольну» думку, яка, на мій і далеко не тільки мій погляд, видається слушною. А саме — якби президент лондонського «Челсі» хоча б трішки розбирався у футболі або принаймні у психології, то не поспішав би укладати трансферну угоду до закінчення фінального турніру. Тоді б у Шевченка з’явився найпереконливіший стимул себе проявити. І ми побачили б на полях Німеччини зовсім іншого Шевченка і зовсім іншу збірну України.

На жаль, стосовно українців російський бізнес-мен з чукотським капіталом проявив нетерплячість. Цілком може ста-тися, що вона зашкодить не тільки Україні, а й його «Челсі». Відтак не дивно, що українські  шанувальники футболу через таке «западло» від Абрамовича налаштовані вболівати проти цього клубу. Очевидним було, що Шевченко останнім часом беріг себе і в «Мілані», і в збірній України перед виступами у «Челсі». Невдовзі ми побачимо, наскільки була виправданою ця гонитва Шевченка за журавлем у небі у вигляді мільйонів Абрамовича. Адже в житті частенько трапляється, що пожертви одним заради іншого виявляються невдячними. Відтак людина, опинившись біля «розбитого корита», шкодує за втраченими можливостями.

Втрати одних — здобутки інших. У цьому зв’язку видається промовистим одкровення про досягнення збірної Італії вже колишнього одноклубника Шевченка (і на відміну від нього справж-нього бійця на футбольному полі) півзахисника Дже-наро Гатузо: «Чесно кажу-чи, ми не виграли б чемпіонат світу без скандалу в Італії, пов’язаного з договірними матчами. Дуже багато наших клубів ризикують чималими втратами, дуже багато з них відчули на собі тиск. Це розпалило у нас сильне прагнення довести, чого вартий італійський футбол... Ми не хотіли завчасно думати про те, як ми відсвяткували б нашу перемогу, оскільки лише британці відзначають друге місце (очевидно, малося на увазі святкування з нагоди виходу в фінал Ліги чемпіонів лондонського «Арсеналу», який поступився у
вирішальному матчі іспанській «Барселоні». — Ред.).  Було б безглуздо організовувати парад володарів срібних медалей... Перемогу заслужила вся команда, яка згуртувалася тут, у Німеччині. Ми увійшли в історію, і ця перемога засвідчує, що означає спорт для нашої країни. Країна, яка виграла чотири чемпіонати світу, не може не бути наддержавою... Я не вважаю себе «зіркою», не можу себе порівняти з такими футболістами, як Зідан чи Рональдиньо, однак знаю, що такі люди, як я, потрібні команді. Цю перемогу я присвячую моєму діду і батькам за те, що вони мене зростили».

Присвята гідна і відповідна духу переможця. У нас же примудрилися організувати «парад переможців» взагалі без меда-лей. Що ж, нехай футболісти збірної України присвячують участь у чверть-фіналі всіляким абрамовичам та суркісам. Для них це справді «велика честь». Одним скандали допомагають згуртуватися й перемогти, довести, що вони чогось варті, іншим — слу-гують виправданням безбарвної гри й ганебних поразок. На жаль, останнє стосується українського футболу. Пригадати хоча б скандал 1995 року з шубами для іспанських арбітрів. Або ж торішню тяганину навколо акцій ФК «Динамо» (Київ). Тоді команді аж ніяк не загрожувала нині невтішна перспектива «Ювентусу» та «Мілана», жорстоко покараних за договірні матчі. Тим не менше позаігровими колізіями виправдано безвільну гру й поразку «Динамо» ранньої весни іспанському «Вільяреалу». А потім ганебний програш влітку швейцарському «Тюну», внаслідок якого динамівці завершили торішній виступ у єврокуб-ках, тільки-но його розпочавши. Як тут не пригадати притчу про поганого танцюриста?! Тільки вболівальникам вже давно остогидли всі ці виправдання, імітації псевдопідтримки, замовні святкування сумнівних «досягнень», окозамилювання та пошуки винних нинішніми керманичами українського футболу. Не виходить щось путяще — поступіться місцем іншим!

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського руху
«ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com