Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«ЛЮБІ ДРУЗІ» - ГРАБАРІ РЕВОЛЮЦІЇ

Нинішня влада в особі її Президента часто любить говорити про досягнення Помаранчевої революції і про те, що якби не Майдан, то Україна пішла б іншим, недемократичним шляхом.

Можливо, частка правди є в постійних судженнях Віктора Ющенка, Романа Безсмертного, Петра Порошенка та їхніх послідовників. Однак, на думку пересічних українців, не все так гарно і демократично в нашому «королівстві», яке дедалі більше судомить від газово-енергетичних проблем, безглуздості кадрових призначень і відсутності чітких орієнтирів.

Ющенко та його «любі друзі» так і не змогли зрозуміти, що кадри у нинішній владі вирішують не все, а за всіх. Для самого ж Президента важливим виявилося таке: замінити 18 тисяч чиновників старого режиму новими. Останні ж найчастіше виявлялися не кращими і навіть не відданими або не готовими до роботи «з коліс», а іноді навіть «перевертнями» від старої влади. Головне ж, що Ющенко так і не змусив працювати головну інституцію в Україні, яка має визначати кадрову стратегію: Головне управління державної служби. Навіть для «своїх» раніше було за
гадкою, чим воно займалося. Ще більше туману тепер. Ніхто не може відповісти, яка роль цієї Служби, наприклад, у призначенні губернаторів або міністрів, їхніх заступників і начальників управлінь. Зате можна бути впевненими, що йдеться не про конкурсний добір і тендери. Ось і з’являються Івченки (обидва), Рибачук, Кінах та багато інших, на діяльність яких, за висловлюванням самого Анатолія Кириловича, «без обліку всіх чинників і системного підходу» дивитися без сліз не можна.

Пам’ятається, тільки-но Ющенко переїхав на Банкову, він пообіцяв дві речі, про які швидко забув: регулярно зустрічатися на тій самій Банковій з народом і взагалі незабаром переїхати з колишніх апартаментів Кучми. Засівши в кабінеті, Віктор Андрійович швидко, як і багато хто з його колег, втратив зв’язок з народом. Зв’язок в останні місяці трансформувався в щотижневі радіо-звернення, що для пересічних українців давно не актуально.

Вірогідно, Ющенко самоусунувся від примітивного осмислення того, чому народ не обрав його політичну силу на парламентських виборах, віддав голоси іншим, і надалі буде схильний до цього. Адже електорат побачив і зрозумів, що в найближчому оточенні Ющенка давно назрівала кругова порука, а бізнес і не збирався віддалятися від влади. Оточення Президента поступово кристалізувалося. Кожний посів ту позицію і пропонував те рішення, яке йому вигідніше. Так, Ющенко погрожував, що розбереться із засновниками РосУкрЕнерго, а п’ять місяців тому його однокашник Михайло Дорошенко намагався провести в президентський кабінет одного із співвласників цієї ж фірми. Надто багато прикладів того, що куми та інші наближені до гаранта особи стали важливим чинником неефективної діяльності влади.

В армії знають: якщо командир дав наказ, то він залишає за собою контроль над його виконанням. З Президентом аналогічно: якщо глава держави заявив про курс на енергетичну незалежність країни — отже, його інформаційні й аналітичні служ-би мають спочатку проаналізувати виконання курсу, а потім оприлюднити результати. Однак такий підхід для Секретаріату, а тим паче тимчасового Кабміну — поки що зі сфери фантастики.

Якщо проаналізувати «позакоаліційну» поведінку Віктора Ющенка, левова частка провини за те, що сталося у ВР, саме його. Він керував цим процесом з самого початку, допускаючи одну помилку за іншою. Коли помаранчеві ще домовлялися, Ющенко довго не міг сприйняти можливість Юлії Тимошенко стати прем’єром. Потім, після того як було втрачено багато часу, він погодився на її кандидатуру, але спіткнувся на спікері. З конфіденційних джерел в оточенні Президента стало відомо, що саме Ющенко був проти Сан Санича як голови ВР, натомість — з відомих причин — почав пхати у спікери Порошенка. Тепер Ющенко в паніці, його стурбованість пояснюється навіть такими «дрібницями», як зникнення з офіційних повідомлень рядків про те, що він як глава держави визнає легітимність обрання спікера Мороза... Наступного дня Ющенко заявляє, що антикризову коаліцію створено з порушенням регламенту... потім запевняє цю саму нелегітимну коаліцію і нелегітимного Мороза сісти за стіл переговорів з усіма опозиційними партіями, аби створити широку коаліцію. Невдовзі каже, що не виключає можливості розпуску Ради, а через дві години голова президентського Секретаріату висловлює переконання, що ВР ніхто не розпустить.

Усі ці, перепрошую, «коники» у поведінці Президента призвели до того, що над нашою країною тепер сміється увесь світ. Усе це справді смішно, якби не було так гірко. Бо Віктор Андрійович досі не усвідомив своїх помилок і надалі грає політичну трагікомедію (під завісу?).

25 липня, цілком можливо, він оголосить про розпуск ВР. Публічно Ющенко не може стати на бік своєї партії, яка в союзі з БЮТ вимагає перевиборів. Бажання двох політичних сил провести дострокові вибори замало. Президентові потрібні більш суттєві, юридично аргументовані причини. І вони будуть. Бо «НУ» і БЮТ роблять усе, аби до фатальної дати коаліція не змогла сформувати ані уряд, ані керівництво ВР. Ось тоді (не важко уявити) Президент, напевно, як і напередодні відставки уряду леді Ю, з екранів телевізорів звернеться до «своєї» нації: «Мені як Президенту усієї країни дуже прикро, що у нас склалася критична ситуація... Я змушений розпустити Раду». Далі він оголосить перевибори, потім, насамкінець, згадає про турботу держави про матір та дитинку і про все, що ще якось може зачепити душі стомлених від «народного президента» та його політики українців.

Володимир ЮРЧЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com