ЮРІЙ ЛЯШЕНКО: «МАЕСТРО БЕРЕЗОВСЬКОГО ОБІКРАЛИ»,

Триває конфлікт між дійсними і номінальними творцями цього проекту. Нині фільм перебуває у стадії виробництва.

Про подробиці ганебного явища, але такого характерного для сьогодення, розповідає сценарист і режисер картини «Маестро Березовський» Юрій Ляшенко.

— Пане Юрію, як виникла ідея написання сценарію?

— Років п’ять тому голова товариства «Просвіта» Павло Мовчан запропонував мені зняти фільм про українського композитора, хорового диригента, співака і скрипаля Артемія Веделя. Натомість мене більше зацікавила доля українського композитора і співака Максима Березовського, але бракувало біографічного матеріалу. Я намагався розібратися: чому так мало залишилося творів композитора, можливо вони були знищені? Такий ретельний і впевнений крок могла вчинити тільки тодішня влада. Але, що він мав до влади? Ймовірно, що Березовський став жертвою «палацових» інтриг.

Я знайшов цікавий хід, який оцінили і експертна рада, і актори. Фактично вся історія, покладена в основу сценарію, вигадана мною, оскільки першоджерела виявилися сухими, а часто і не зовсім точними. За задумом це мав бути гостросюжетний чотирисерійний телесеріал з детективним началом. Знайомлячись з історичними матеріалами, я звернув увагу на те, що під час навчання Березовського в Болоньї, там перебувала князівна Єлизавета Тараканова. Отже, можна припустити, що високоосвічена донька співака графа Розумовського, цариці Єлизавети, була знайома із вже відомим тоді композитором Березовським. А також ми вирішили, що він міг в один день із Моцартом захищати звання академіка-композитора, підтвердження чого я потім віднайшов у Кукольника. Та стосунки Тараканової й Березовського являли собою інтерес не лише в особистому контексті. Як претендентка на престол вона пообіцяла у мирний спосіб надати автономію Польщі та Україні.

До дев’яти років Тараканова виховувалася в Україні, на батьківщині Розумовського, а потім під різними прізвищами — за кордоном. Це достовірні факти. Коли вона досяга повноліття, Катерина наказала своїм прибічникам знайти Тараканову в Європі, щоб передбачити і запобігти будь-яким несподіванкам з її боку.

У той час Березовський — співак придворної італійської капели в Петербурзі — вирушає до Італії на стажування. Розумовський дає йому завдання: встановити контакт з Таракановою і передати їй папери, які засвідчують її як спадкоємницю. Зі свого боку придворні теж були зацікавлені в його зустрічі з княжною, але мали на меті зовсім інші цілі: допомогти Катерині усунути суперницю на престол.

Проте, Березовського цікавила лише музика. Та одного разу на прем’єрі власної опери «Демофонт» він все ж таки зустрівся з Таракановою, за нашим задумом, вони були знайомі ще з дитинства, тому мелодію, яку він колись зіграв їй на сопілці, вона впізнала в одній із арій опери.

Тим часом прибічники Катерини всіляко розшукували Тараканову. Вони почали тиснути на Березовського. Зокрема, молодий Олексій Орлов, командуючий флотом, спонсор опери, вміло переконував, далекого від «палацових» інтриг, Березовського звести його з Таракановою, задля її безпеки. Композитор, повіривши Орлову, привів його до Тараканової, яку одразу ж заарештували і відправили додому.

Березовський, відчуваючи свою вину, кидає кар’єру в Італії і повертається до України. На батьківщині цариця виказує композиторові свою прихильність, погоджуючись підтримувати будь-які його починання й ідеї. Та серед задумів Березовського була опера «Запорожці», який одразу викликав гнів Катерини, яка лише нещодавно знищила Січ. А дізнавшись, що він шукає зустрічі з князівною і просить за неї, наказала знищити всі його сліди. Композитор опинився без роботи, над ним усіляко знущалися — пропонували переписувати ноти, не брали приватним вчителем… В результаті, він починає зловживати алкоголем.

Паралельною лінією фільму була історія, яку я запозичив зі свого життя. Другом Березовського був такий собі пройдисвіт Пащенко, який зробив собі кар’єру, прислужуючи владі нечесними способами. Перескакуючи від одного начальника до іншого, Пащенко досягнув високого чину. Знаючи про наявність у Березовського важливих паперів, які залишилися після арешту Тараканової, Пащенко, не зраджуючи своїм принципам, слідкує за композитором і в Італії, і в Петербурзі. Він вирішує викрасти ці документи з будинку товариша, коли того не буде вдома. Під час здійснення цього задуму додому повертається Березовський. Між ними зчинюється бійка, в якій  Пащенко випадково вбиває Березовського (хоча, за офіційними версіями, композитор наклав на себе руки).

— Що обумовило виникнення нинішньої ганебної ситуації?

— Протягом життя, я майже ніколи не йшов на компроміс. Після мого дебюту на Центральному телебаченні 1978 року з фільмом «День перший, день останній», мені почали пропонувати сценарії номенклатурних авторів. Та я завжди відмовлявся…

Подібна до нинішньої ситуація стається не вперше в моєму житті. 1994 року ми зняли «Записки кирпатого Мефістофеля» за Володимиром Винниченком. Безліч прекрасних відгуків, зустрічі з глядачами, декілька призів на Міжнародних фестивалях, здавалося б, це і є свідчення якісної цікавої роботи. Проте і досі, через організаційні непорозуміння з чиновниками, фільм залишається на полиці. Всі мої зусилля повернути його глядачеві виявилися марними. Тоді, як і нині, одним із моїх співавторів був Павло Мовчан. Співавтором «Маестро Березовський» є також мій земляк, вчитель з Кіровоградщини Обжелян Юрій Васильович. Ще 2003 року ми вже стояли у виробничому плані кіностудії Довженка. Але тоді через мізерні зарплати не було можливості зібрати знімальну групу. Я почав добиватися в Міністерстві — віддати виділені державні кошти на якусь приватну студію. Вони не давали згоди. Але невдовзі невідомо звідки з’явився так званий продюсерський центр «Мартін», який очолювали актриса Олена Драниш і каскадер (а за освітою архітектор) Валентин Мисливий, який до кіно взагалі ніякого відношення не мав, лише кілька разів брав участь у постановці трюків. Вони знайшли підхід до Мовчана і він віддав гроші у їхню приватну структуру. Я теж погодився, бо не було іншого виходу. Але щойно (в грудні 2004 року) гроші (мільйон триста гривень) опинилися на рахунку цієї фірми, вони кудись зникли. Протягом місяця я не міг їх знайти. Підняв тривогу, звернувся до Мовчана. Нарешті почалася робота. Проте жодної угоди ні з ким із знімальної групи не було підписано, а гроші вже були начебто витрачені невідомо на що. Я вперше працював у таких диких умовах. Всі актори, яких я затвердив, –  українці. До речі, й у «Записках…» принципово не було жодного актора з-за кордону. Отже, на роль Березовського був затверджений Олексій Богданович, Ольга Сумська мала грати Тараканову, Тетяна Назарова — Катерину, Орлова молодшого — Олег Стальчук, який блискуче показав себе на пробах. Саме його я хотів відкрити для широкого глядача. Орлов у його виконанні мав би зображувати не лише негідника, а й жертву обставин. Після арешту Тараканової, Орлов перебуває у розпачі, терзаючись, він промовляє сильний монолог, в якому Олег відкрив ще одну грань свого могутнього акторського потенціалу. Під час монологу до нього приходить Березовський з наміром вбити його, проте побачивши, як той мучиться, не здійснює свій задум…

За радянських часів, коли над режисером було десятки худрад і директорів, ніхто не втручався у робочий процес. Оцінювався результат. А тут прийшов якийсь каскадер з вулиці і почав командувати. Я знову звернувся до Мовчана, вимагав, щоб він як замовник державного проекту замінив так званого фінансового виконавця. Проте, він відмовився. Тоді у квітні минулого року я написав офіційну доповідну і зареєстрував її у «Просвіті». А потім, як з’ясувалося, Мовчан вже не вперше, розпочавши якийсь проект, свідомо не доводить його до кінця.

Нині з групою працює Микола Федюк, який був у мене другим режисером. У відповідь на мої категоричні вимоги почати серйозну роботу, мені поставили умову зняти картину за півтора місяця,  штовхаючи мене таким чином на відверту халтуру. Брати участь у цій хижацькій авантюрі я відмовився. Я ж чекав півтора року — заради чого? 10 березня цього року я вимушений був написати офіційну заяву Мовчану, де забороняв використовувати сценарій і вимагав поміняти виконавців державного замовлення. Вихід з цієї ситуації знайшли «простіший»: мене усунули взагалі від роботи над проектом, зокрема з авторства сценарію, який тепер вони змінюють так, як їм заманеться. Нині у співавтори записано Леоніда Мужука, колишнього директора «Укртелефільму», якого я хотів бачити в ролі продюсера у своїй картині.

Виникає запитання: чому Мовчан став на такий ганебний шлях, заздалегідь знаючи, що картини не буде? А тепер він є заручником своєї оборудки. Я стверджую: гроші значною мірою розкрадені. Нині всі матеріали перебувають в київській прокуратурі, до якої я подав заяву 10 квітня цього року. А 26 квітня швидко розпочалася зйомка, яка була зовсім не підготовлена. Міська прокуратура займається «Просвітою» взагалі, а Дніпровського району — конкретно моєю справою. Мене не одноразово викликали, запевняючи, що триває перевірка і незабаром мають відкрити кримінальну справу.     

Шкода, що люди на кшталт Мовчана замість того, щоб сприяти розвою нашої культури — свідомо гальмують її поступ.       

Розмовляла
Людмила ГУРЕНКО

Від редакції.

Цікаво, що думає з цього приводу Павло Мовчан? Залюбки запропонуємо йому висловити свою думку на шпальтах нашої газети.