Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПЕРЕВИБОРИ – ШЛЯХ НАПОВНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Той, хто боїться повторних виборів до Верховної Ради, – лякає ними й інших. Головним аргументом для простого люду є фінансовий.

Мовляв, вибори – непосильний тягар для державного бюджету. Хоча названа сума близько 300 мільйонів гривень й не видається якоюсь непомірною, але все одно, дорікають боягузи, й вона аж ніяк не була б зайвою будь-якої соціальної програми чи категорії населення. На перший погляд воно так, але, якщо помислити глобальніше, то вимальовується зовсім інша картина. Насправді всілякі вибори й перевибори (передусім це стосується Верховної Ради) досить дієвий спосіб наповнення державного бюджету, не кажучи вже про сімейні бюджети мільйонів простих українців.

Розпочну доведення з найпростішого. На минулих березневих виборах була задіяна грошова застава розміром у півмільйона гривень. З 45 партій та блоків, які були у списку, тривідсотковий бар’єр подолали п’ять. На майбутнє варто продумати наскільки можна збільшити грошову заставу, аби за рахунок «олімпійців» виборчих перегонів, якщо не повністю, то хоча б на половину, покрити бюджетні витрати на вибори.

Втім, навіть, якщо за рахунок грошових застав вдасться повністю покрити витрати на вибори, – не це головне. Передусім, важливим політико-економічним чинником є те, що гроші, виділені з держбюджету на виборчу кампанію, розподіляються у невеликих кількостях між простими українцями, й знову повертаються до бюджету. Замовляють друк бюлетенів та офіційної агітації на українських підприємствах. Наймаються на роботу до виборчих комісій громадяни України. Найчастіше – це службовці, лікарі, вчителі, пенсіонери. Тобто наймеш соціально захищені верстви населення отримують додатковий підробіток. До того ж, дуже важливо, що отримані гроші не поїдуть на Канари чи Монте-Карло, не прокручуватимуться в офшорних зонах, минаючи наші податкові інспекції, не будуть використані для придбання з-за кордону дорогих автомобілів, коштовностей чи якихось інших дрібниць. За ці гроші люди куплять товари й продукти в українських підприємців, які сплачують податки в Україні, заплатять за проїзд у нашому громадському транспорті, сплатять комунальні послуги… Відтак кошти, виділені державою на вибори, «прокрутяться» в Україні й, піджививши вітчизняну економіку, знову повернуться до державного (а також місцевих) бюджету.

Але це ще не все. Тобто, враховано далеко не всі надходження, які отримує державний бюджет внаслідок виборчої кампанії. Вибори до Верховної Ради – це якраз той випадок, коли багаті просто змушені ділитися з бідними. Причому, останні точно отримують зиск у вигляді платні за ту чи іншу форму підробітку під час виборчої кампанії. А перші вже, як карта ляже, – можуть пройти до парламенту, а можуть і ні. Останній варіант трапляється значно частіше, не залежно від розміру коштів «вгачених» в агітаційний процес. Деякі політичні сили на попередню агіткампанію за оцінками експертів витратили більше грошей, ніж загалом потрібно на організацію та проведення виборів з держбюджету. Попри це, далеко не всі з них потрапили в парламент. Іншими словами, перефразовуючи одне з передвиборчих гасел: гроші є – потрібно вміти ними розпоряджатися.

Великі кошти, які в позавиборчий час витрачаються по дорогих заморських курортах та казино, на купівлю яхт, дорогих авто, імпортних заробітчан-футболістів, недолугих естрадних «зірок», незаконне загарбання за хабарі українських земель та спорудження на них багатоповерхових маєтків – у період виборчих перегонів через кишені мільйонів простих українців (транзитом, оскільки за звичай довго у них не затримуються) наповнюють державний бюджет. 

За нинішньої ситуації в Україні вибори до Верховної Ради варто проводити через кожні півроку. Допоки у такий спосіб не відсіються шляхом фінансового спустошення безликі й безідейні «грошові мішки» та всілякі юди-запроданці, що тільки-но опинившись у депутатських кріслах одразу забувають свої передвиборчі зобов’язання, гасла й ідеологічні орієнтації, іншими словами – задля власної вигоди готові продати всіх і вся.

За одним таким виборчо-перевиборчим способом буде проведено так звану «амністію капіталу». Причому, значно ефективніше й об’єктивніше, ніж до цього існуючі методи, – у вигляді певного відсотка банальних відкупних, після сплати яких багатії продовжують вже офіційно розпоряджатися левовою часткою награбованих капіталів. Коли ж «амністуватимуть» самі виборці, то все буде інакше. Спочатку багатії витрачають на вибори свої десятки й сотні мільйонів. А потім люди вирішують – варта та чи інша політична сила бути представленою в парламенті (читай – відшкодовувати передвиборчі витрати), чи ні.

І поки у цей спосіб виборці експериментальним методом самі не визначать планку «амністії капіталів». Або ж після багаторазового повторення виборчої процедури безідейні продажні пройдисвіти й нікчеми нарешті зрозуміють, ким насправді вони є без грошей.

Олександр НАКАЗНЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com