Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЯКБИ В РОТІ ВИРОСЛИ ГРИБИ

Якось в часи пізньої перестройки у величезному універсамі на Львівській площі в Києві відбулася сцена: до кількох покупців, які споглядали жовті консервні ряди з написами «риба, риба, риба...», приєдналося ще два клієнти – хлопець та дівчина.

Через деякий час хлопець сказав супутниці: «Скоро будуть писати «еда, еда, еда». На щастя, його пророцтва не справдилися і взагалі на місці того продуктового магазину, як і на місці чи не кожного такого в центрі, – маркет одної із західноєвропейських мереж. Однак, якщо нині десь прочитаєте на наклейках і цінниках «гриби, гриби, гриби..», знайте, то шампіньйони (це по-французькому). А якщо по-українськи – то це звичайнісінькі печериці, які зазвичай ростуть на зелених пагорбах, де пасуться корови. Чому саме на пасовиськах? Тому, що у цього гриба симбіоз із корінцями трави і послідом худоби.  «Когда б вы знали, из какого сора…». У зв’язку з тим, що в плодовому тілі печериці більше білка, ніж навіть у шляхетному білому грибові, а вирощувати їх можна в погребі на суміші соломи, гумусу та всіляких гниючих відходів великого міста з додаванням міндобрив, - ці гриби вирощуються всі, у кого є бажання.

Але як бентежить грибника і гурмана, коли в пресі під грибні сезони у великій кількості виростають публікації про отруєння лісовими грибами, щедро приправлені міфотворчістю авторів про мутації. Впевнена, що статті публікуються на замовлення тих, хто вирощує і продає печериці. Ці замовники не дають реклами, бо в такому випадку треба себе представити, а це небезпечно через порушення ними санітарних та інших норм. Зате антиреклама щодо грибників робить свою справу. Рідко можна знайти у супермаркетах законсервовані лисички, маслята, білі гриби – це й змусило задуматися над темою. Найчастіше такі консерви польського виробництва й дуже дорогі. В Україні лісів хіба менше, ніж у Польщі? Чому міського жителя цілий рік змушують їсти тільки парникові хімічні печериці та ще й зомбують його за допомогою всіляких «спеціалістів», що це єдині безпечні гриби?  Чому, якщо їстівний гриб виріс у міському парку – він отруйний, а якщо на чиємусь балконі чи у підвалі – то вже ні? 

Мені б дуже хотілося побачити того білого гриба, який став блідою поганкою. Кожен день в газетах пишуть, що їстівні гриби перетворюються під впливом страшної екології на неїстівні, а читачі (виключно ті, які не знають грибів) вірять. Якби це сталося, то це було б рівнозначно перетворенню за один сезон мавпи на людину або берези на грушу.

Ясно, що важкі метали чи інший хімічний бруд в їстівних грибах призводять до отруєнь. А щоб цього не було, їх збирають у глибоких лісах, а не вирощують у квіткових горщиках. Що ж стосується отруєнь неїстівними грибами, то хто може бути лікарем дурневі. Ясно, що не токсиколог. Тихе чи голосне, а полювання завжди таїть у собі небезпеки. Людина розумна, коли йде в ліс за здобиччю, не тільки усвідомлює ці небезпеки, вона до них готова. На моїй малій батьківщині люди, які погано знаються на грибах, збирають тільки найвідоміші їстівні гриби. Дуже часто з друзями в лісі можна було почути: «Ви берете нивні?» (це ніби другий сорт білого гриба, який ще називають польським, росте у сосново-дубових лісах, легко сплутати з умовно-їстівними групами грибів). Зазвичай родина, яка з діда-прадіда не знала певного сорту грибів, ніколи не починала їх збирати. Знання різновидів грибів та грибні місця зазвичай не відкриваються іншій сім’ї чи сусідам. Це таємні знання роду. Сільська людина тільки з голоду їсть те, чого не знає. Міська людина і без голоду їсть те перероблене, переварене, що їй пропонують в магазинах і на ринках. Вона не має власного контролю над тим, що їсть, а тому потрібен контроль держави над виробниками і продавцями. Половина населення Києва підтримує стихійні ринки, вона не вірить державним службам контролю над торгівельними майданчиками та над виробниками, що постачають цим точкам продукцію. Ця половина киян ще не відірвалася від знань роду й покладається тільки на себе. 

Підступні мухомори

Ніде не наслухаєшся таких цікавих історій, як у лікарні.  В біді люди зазвичай найщиріші. Одна жінка, яка давно хворіє невідомо на що, бо лікарі не можуть поставити точний діагноз, розповіла про свій гріх. Чоловік її дуже пив. Крім того, у нього була виразка шлунку. Одним словом, ніякої допомоги від нього, тільки морока й зіпсовані нерви. Тоді жінка надумала отруїти його грибами. Підмовила на це ще й племінницю. Пішли вони вдосвіта в ліс, назбирали відро червоних мухоморів. Приготували їх з картоплею і подали господареві на обід. Той наївся, заліз на піч (а він зазвичай чомусь там спав навіть серед літа) і заснув. Підвечір прокинувся і сказав: «Зроду таких смачних грибів ще не їв, аж живіт перестав боліти». Поїв ще і заснув до ранку. Зранку встав живий-здоровий. Більше йому живіт не болів ніколи, а жінка з племінницею хворіють до цих пір. Крім того, чоловік перестав пити, бо не потрібна стала анестезія й одружився на іншій.

Червоні мухомори, так як і опеньки, - умовно їстівні гриби. Тобто, якщо їх виварити, а тоді готувати страву, - вони безпечні. Навіть без виварювання мухомори здатні викликати галюцинації, збуджувати, (а залежно від дози – заспокоювати, вкидати у глибокий сон). Судячи з того, що офіційна медицина вперто вважає їх просто дуже отруйними, їх дія на організм погано досліджена. В усіх народів світу червоний мухомор використовувався воїнами для підвищення агресії в бою, для швидкої реакції в бою за допомогою «зчитування» намірів противника. Цигани по селах ще й нині вживають мухомори і таке враження, що вони на них взагалі ніяк не діють. Напевне, знають якусь хитрість.

НЛО

У темному високому лісі на правому березі Дніпра недалеко від Ржищева я побачила величезну білу кулю на зеленому схилі. Метрів п’ятдесят від себе. Довго спостерігала, думала, якийсь НЛО. Через півгодини відважилася підійти. Ідеально біле й майже ідеально кругле «щось» лежало біля ніг. В діаметрі сантиметрів з сімдесят. Доторкнулася. Під руками була прохолодна пружна губка. Я підняла її. Губчаста куля неохоче відірвалася від землі, ніби знизу перервалася пуповина. На землі залишився знак, де вона була прикріплена. Місцеві люди пояснили, що це гриб-дощовик, а одна жінка розповіла як готувати з нього котлети. Клянусь, ні з чого іншого неможливо зробити настільки смачні котлети. Вони не мають грибного запаху, а на смак схожі на м’ясо з клешні рака. Згодом вичитала, що це дощовик гігантський. В діаметрі може досягати більше метра.

Котяча їжа

Якось стушкувала маленьких юних дощовичків. Не полюбляючи зранку їсти те саме, що й увечері, залишки віддала кішці Бісектрисі. У Бісектриси з дитинства був поганий апетит, хворі легені та всілякі інші хвороби, а крім того – ненависть до всіх людей, навіть до мене, бо її, ще кошеням, топили, але їй вдалося вибратися з Дніпра. Її характер – окрема тема розмови, але в цій історії важливо інше – вона з’їла майже літр грибів. Після того в кішки покращилося здоров’я і злагіднів характер.

В усіх дощовиках великий вміст йоду. В радіаційних зонах, а до таких належить майже вся територія України, – ця їжа необхідніша за картоплю. А судячи з апетиту кішки, – там багато фосфору, бо так само охоче коти їдять кукурудзу і рибу.

Шляхетний рятівник

В дитинстві одна «професіоналка» від медицини, вирішила полікувати мені очі, хоча вони мене й не турбували. Лікування полягало в тому, що мені три тижні три рази на день закапували атропін. Дитині багато не треба, а той атропін отруйніший за мухомори. Невдовзі я втратила здатність читати, світ бачила як імпресіоніст, зате всіх покійних родичів бачила із закритими очима. Вони йшли повз мене й комусь погрожували. І судячи з характерів живих родичів – погрожували вони лікарці. Мене це трохи втішало, але все одно думала, що помру.

Мудра мама сказала: «Під сосною біля хліва росте гриб. Я не можу пролізти через густі кущі. Іди-но зріж». Я сказала, що помираю, що не маю сили. Проте мама сунула в руки ножа. Ноги підкошувалися, але я пішла. Коли зрізала величезного білого чистого гриба, я так зраділа, що вирішила жити далі. Гриб штовхнув мене до життя.. Це був суто духовний поштовх, адже отрута остаточно вийшла з організму тільки через два місяці.

Вчені ще й досі не визначилися, «хто»  чи «що» гриби – тварини чи рослини. Але з моєї точки зору, жодна з рослин не має такої сильної енергії як гриб. «Найдобріший» – білий гриб. Щодо усіх отруйних, «злих» –  це просто лікувальні гриби. Майже всі лікувальні трави у збільшених дозах отруйні, так само і з грибами.  Я це знаю з практики людини, яка любить ліс і цікавиться народною медициною. Дуже часто гриби виступають ліками. Цікаво, чи є в Україні спеціалісти, які вивчають гриби всерйоз, з усією увагою і любов’ю до предмета дослідження?

Валентина ГРИЦУК
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com