ПОЛІТИК НОВОГО ТИПУ – АХМАДІНЕДЖАД

Гуманізм конає, починається нова епоха
Томас Г’юм

«Вони створили міф про те, що євреїв убивали, і поставили його вище за Бога, релігії та пророків», – зауважив він у своїй промові кілька років тому в іранському місті Захедан і додав, – «Захід надає більше значення міфові про геноцид євреїв, ніж Богові, релігіям і пророкам. Він поводиться дуже суворо з тими, хто заперечує цей міф, але йому байдуже до тих, хто відкидає Бога, релігії й пророків. Най кине в мене камінь першим той, хто вважає, що це не так!».

Махмуд Ахмадінеджад народився в Гармсарі, поблизу Тегерану, в 1956 році. Син звичайного коваля, він зумів вибитися нагору – тим більше, що іранське суспільство на ділі набагато демократичніше за всі європейські та американські суспільні системи разом узяті, – та отримати ступінь доктора наук у транспорті в Науково-технологічному університеті Тегерану. Деякий час він викладав у цьому навчальному закладі. Далі західні біографи не можуть дати ладу з тим, якою була його роль в Ісламській революції 1979 року. Деякі з 52 американців, яких тримали в заручниках у посольстві США через кілька місяців після революції, стверджують, що їхнім катувальником був саме Ахмадінеджад. Але, по-перше, у страха, як відомо, великі очі, а по-друге, американські громадяни відомі тим, що підтвердять будь-що задля ліпшої вдачі кровожерного дядечка Сема. Як би там не було, але портал Бі-Бі-Сі пише наступне: «Ахмадінеджад, обраний президентом Ірану в 2005 році, був неясною фігурою (!), коли навесні 2003 року його було призначено мером Тегерану. Не більше було про нього відомо (!), коли він висунув свою кандидатуру на президентське крісло, хоча як міський голова Тегерану він уже відзначився тим, що почав процес гальмування розпочатих нещодавно реформ». Отже, у американців немає на Ахмадінеджада нічого, крім його викривальних слів стосовно так званого Голокосту (про неправдивість цього міфу, до речі, пишуть і заявляють уже давно, й далеко не останні люди в світовій науковій спільноті; але в цій спільноті так багато євреїв, що всі ці заяви просто придушують) та промови на шостому з’їзді Генеральної асамблеї ООН. Серед іншого, Ахмадінеджад зазначив: «Безперечно, саме віра стане вирішенням більшості сучасних проблем. Істина освітить сяйвом віри та етики життя людських істот, утримає їх від агресії, насильства та несправедливості, поведе крізь взаємну турботу та співчуття до дружнього співіснування...».

«Інша надія світу полягає у зверненні всього людства до світла знання. Хоча розум, дослідження і наука є, безперечно, найціннішими складниками знання, морок Середньовіччя відібрав у Заходу їх більшу частину. Ця реакційна тенденція позбавила... Божественного знання, дбайливо збереженого та розповсюдженого такими пророками, як Ной, Авраам, Мойсей, Ісус і Мухаммед (най буде з ними мир)».

«Наразі агностична думка переживає часи занепаду, і людство оманене релігіозними й духовними вченнями. Це добрий знак. Пророки Бога вчать нас спасенному життю людей на землі».

Відтак, саме ця людина, яка проповідує спасіння й взаємопорозуміння між конфесіями і державами, вважається американськими й ізраїльськими чільниками одним із втілень зла. А Іран – головним ланцюжком так званої «вісі зла». Дозволю собі нагадати, що за часів існування стародавніх Мідії, Еламу, Ассірії, Мохенджо-Даро про євреїв ще ніхто й не чув, на місці сучасного Ізраїлю мешкали народи, які не мали жодного відношення до семітів, а преріями Америки носилися дикі мустанги, майбутня Вест-Індія більше нагадувала велетенський заповідник дикунів та їхніх жодним чином несвійських тварин. 

Утім, американцям, щоб дізнатися, чим саме займався Ахмадінеджад до того, як стати мером Тегерану, варто просто зайти на його електронну сторінку. Там стверджується, що жодного відношення до заручників 1979 року він не мав, а в 1980 -1988 рр. брав участь у таємних військових операціях під час іраксько-іранської війни. Незрозумілої війни, що призвела до таких сумних наслідків. Ахмадінеджад – освітянин, воїн і чиновник; він, за його власним твердженням, являє собою «нового лідера у власному новому світі». Відтак, на Заході це визначення тлумачать по-своєму. Насправді ж мається на увазі зовсім не жорстока ісламська диктатура (точно так само можна назвати диктатором Папу Римського, Константинопольського Патріарха та Далай-Ламу, адже вони керують своїми підданими, суворо дотримуючись священних канонів), а освіченість ісламських керманичів, їхнє прагнення до створення Близького Сходу нового формату. І хто має вирішувати, яким бути цьому Сходу? Чи американці, які взагалі мешкають на іншому континенті й не вірять у жодного бога, крім долара, чи євреї-немусульмани, чи росіяни, охоплені нафтовою манією? А може – мусульманські народи, які живуть на Сході, які створили його таким, яким він є, яких турбує не нова марка телевізора й не нова модель авто, як  – янкі, євреїв і росіян, а – доля їхньої душі на тому світі... Захід настільки фрустрований безбожжям, що будь-які вияви «радикальної» духовності – тобто духовності з точним слідуванням усім канонам – вважаються там за божевілля і мало не за злочин. Доходить навіть до того, що на Заході починають радити (!) мусульманам ким їм краще бути – шиїтами чи сунітами, тобто скільки частин Святого Письма вшановувати – дві чи три. Але ж мусульмани не радять християнам, який Заповіт кращий – Старий чи Новий! Більше того – не лізуть у культові справи найзапекліших своїх ворогів євреїв. А от Буш, Райс, Аннан та інші, дійсно справжні «обличчя зла», дозволяють собі лізти у внутрішньорелігійні справи іншого народу.

Ахмадінеджад прийшов до влади, потіснивши колишнього президента-реформатора Мухаммеда Хатамі, який ставив йому палки в колеса ще тоді, коли Ахмадінеджад був мером Тегерану. На передвиборчу агітацію він не витратив ані копійки – настільки великою була його популярність у консервативних колах. Його штабами стали мечеті – а хіба не головним оплотом влади князя Володимира була церква? Ахмадінеджад і Володимир дуже схожі. За часів Хатамі Іран був розбещений агностичними віяннями з Заходу – новий президент повернув його в лоно прадавньої віри. Він став кумиром іранської молоді, яка має своє представництво – партію Абадгаран – в іранському парламенті-меджлісі. Передвичборча кампанія Ахмадінеджада була побудована на подоланні бідності (згадайте як поводився з бідними князь Василь-Володимир), соціальній рівності та підвищенні рівня життя. Прагнучи позбавити свою країну нав’язливого опікування Євросоюзу та США, Ахмадінеджад почав розвивати іранську ядерну програму. Наша країна, на жаль, колись позбавилася разом з балістичними ракетами своєї гідності. Іран не хоче повторити наш шлях.

Як і Володимир, Ахмадінеджад живе як проста людина, без пишнот, і нещадно винищує корупцію. У цьому противагою йому може служити будь-хто з американського чи європейського керівництва – і, певно, це бісить їх найбільше. Як і відсторонених Ахмадінеджадом від влади колишніх іранських керманичів, зругтованих навколо екс-президента Акбара Хашемі-Рафсанджані.

Замість PS: після видовища так званого «круглого столу» й так званих «лідерів» української політики виникло бажання покликати на «царювання» до нас таку людину, як Ахмадінеджад. Певно, мультімільйонеру Морозу тоді довелося б з палацу Ради переїхати до землянки і разом з такими ж, як він, хабарниками згуртувати нову, антидержавну коаліцію.