ПІДРУЧНИК ДЛЯ НІКОЛАЄНКА?..

Громадські організації та видавництва, які працюють у жанрі навчальної книги, сподівалися, що Помаранчева революція 2004 року змінить становище, яке склалося у забезпеченні підручниками. Але ж ні. Ситуація ще більше загострилася після Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників, який уперше було проведено 2005 року. Адже минулорічним підсумком цього конкурсу рукописів підручників для 5-го класу став випуск масовим накладом 46 підручників. З цієї кількості, за оцінками педагогічного активу, 44 підручників-переможців потребують доопрацювання, з них 23 — ґрунтовного. На вади вказував навіть сам директор Інституту інноваційних технологій і змісту освіти. Як зазначається у його Доповідній щодо визначення шляхів відбору нових підручників для 12-річної школи, враховуючи вказані хиби «...сама ідея організації конкурсу на стадії рукописів, тобто майбутніх, а не готових підручників, є хибною». Крім того, «терміни проведення конкурсу і тривалість процесів доопрацювання підручників-переможців (що є свідченням їхньої низької якості) значно подовжують їх підготовку до друку і відповідно затримують початок виконання державного замовлення, навіть за наявності фінансування». Але попри всі ці вади, результати конкурсу було визнано і Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти, і Міністерством освіти та науки України.

Враховуючи напруження, яке склалося після проведення конкурсу рукописів підручників для 5-го класу, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, яка об’єднує близько 130 найбільших видавництв, що видають понад 90% усієї навчальної літератури в Україні, в березні 2005 року разом з Міжнародним фондом Відродження та Асоціацією керівників шкіл України провела науково-практичну конференцію. Там було жорстко поставлено питання про потребу нових правил проведення конкурсу підручників та зміни вектора їх замовлення з Міністерства на школи. Також запропоновано комплекс матеріалів та заходів, який сприяв би цій зміні. Але пропозиції видавництв та Інституту навчальної літератури залишилися поза увагою Міністерства.

Побоюючись, що ситуація з конкурсом підручників для 6 класу складеться так само, від імені асоціації було підготовлено лист до Міністерства освіти та науки України з проханням про особисту зустріч з президентом Асоціації О.Афоніним та членами її Правління, аби обговорити зміни й доповнення, які мають бути внесеними в Положення для 6 класу і взагалі в систему визначення найкращих підручників і замовлення державним коштом. Але цей заклик не отримав жодної реакції.

У червні в Міжнародному фонді «Відродження» відбувався ще один круглий стіл з участю вчителів та видавців, де обговорювалося питання внесення термінових поправок в нинішні документи Міністерства освіти пропроведення конкурсу на визначення кращих підручників та їх апробацію. Було сформовано 15 пропозицій, аби запобігти ситуації, яка склалася з підручниками для 5 класу. Усіх їх було передано в Міністерство освіти та науки. Але знову з відомства не пролунало жодної відповіді.

У липні 2005 року 26 видавців, які працюють над наповненням ринку навчальної літератури, підписуються під черговим листом до міністерства. І знову без відповіді.

Нарешті у серпні того ж року видавці — члени Асоціації почули реакцію міністра на всі їхні заклики. Реакція була більш ніж дивною: «А хто такі ці громадські організації? Що це за Асоціація? Чому ми мусимо з ними рахуватися?» Але ж як, пане міністре, зі статтею 36 Конституції України, де чітко записано, що «громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей»? Або стаття 40 Конституції України, де записано що «усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до

органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом термін»? Напевно для пана Ніколаєнка такого документу не існує.

На Львівському форумі видавців колишній заступник міністра освіти та науки Огневюк визнав необхідність внесення змін до вже запропонованого на той час проекту Положення проведення конкурсу підручників для 6 класу. Власне, на круглому столі з участю близько 100 представників педагогічних активів Українській асоціації видавців та книгорозповсюджувачів спільно з Інститутом навчальної літератури було запропоновано підготувати нове Положення про проведення конкурсу підручників для шостого класу. Асоціація створила робочу групу, буквально за тиждень розробила нове Положення, яке враховувало ті зауваження і пропозиції, що мали місце в Положенні про проведення конкурсу підручників для п’ятого класу. І цей проект Положення було завізовано представниками Асоціації, Гричишиним (видавництво «Підручники і посібники», м. Тернопіль) і виконувачем обов’язків директора Інституту навчальної літератури Ларисою Манюк. Асоціація розраховувала, що цей завізований проект буде затверджено у Міністерстві юстиції та на його підставі проводитиметься конкурс підручників для 6 класу. Однак цього не сталося. Видавці  дізналися,   що нове Положення вже на реєстрації і воно відрізняється від проекту, завізованого двома сторонами, за принциповими положеннями. Зокрема, -самому Положенні зберігалася можливість маніпулювання результатами конкурсу, зокрема висновками експертних комісій. Єдине, що вдалося зберегти, то це пункт про можливість апелювання -зв’язку з незгодою видавців або авторів з рішенням експертної та конкурсної комісій. А ось пунктів про апробацію як не було, так і не має у цьому Положенні. Але навіть попри це Асоціація видавців сподівалася на більш тверезий, більш реалістичний підхід до проведення конкурсу. Адже у міністерстві відомо про можливості української поліграфії, там знають, що за таких потужностей та на тому поліграфічному обладнанні неможливо досягти протягом трьох місяців весни та трьох місяців літа 100% забезпечення новими підручниками. Власне, у міністерстві не могли не знати, що, розпочинаючи конкурс після 11 листопада, після затвердження Міністерством юстиції нового Положення, вже закладається ситуацію невідповідності термінів виконання державного замовлення потребам шостого класу, вже не кажучи про необхідність значного по повнення кількості підручників для старшої школи, яка фактично залишилася на «голодному пайку». По окремим підручникам рівень забезпечення становить від 15до 30%. Однак все це відбувалося під прапором піарівських  кампаній — «ми працюємо краще за всіх, ми працюємо краще за всі попередні склади Міністерства освіти». Тобто замість конкретної організаторської роботи, яка передбачала б участь громадськості у вирішенні питань і забезпечені прозорості процедур, обходилися піаром. Усе інше обмежувалося формальними речами — видавців запрошували на процедуру діставання конвертів із сейфу для визначення експертів. Але ці конверти з іменами експертів -сейф клали самі чиновники. Тобто у цій процедурі не були присутні незалежні спостерігачі.

3 березня було оголошено, як потім їх назвали, попередні висновки результатів конкурсу на кращий підручник. Ті результати викликали велике незадоволення  видавців.

На 112 рукописів, поданих на конкурс, було подано 48 апеляцій. Кількість порушень під час проведення конкурсу вражає. Дуже велику кількість експертних оцінок просто не можна було враховувати як такі, що не мали об’єктивної оціночної інформації. Значна кількість експертних оцінок взагалі були анонімними. За багатьма дисциплінами кількість експертів замість 9, як визначалося в Положенні про проведення конкурсу, становила 8,7, а інколи й менше половини. Дуже часто результати експертних комісій переглядалися конкурсною комісією і цілком безпідставно переписувалися. Іноді конкурсні комісії робили переставляли у списку переможців конкурсу. Саме ці дії і викликали обурення серед видавців та стали причиною подання апеляцій. Відповідно до Положення про конкурс, апеляційні заяви можна було подавати протягом трьох діб. Після цього протягом п’яти діб заяви мали розглянути апеляційні комісії за участі апелянтів та учасників тих конкурсних комісій, які допустили неправильні рішення.

Однак замість, відповідно до Положення, створити апеляційні комісії міністр освіти та науки Ніколаєнко   9   березня 2006 року видає Наказ «Про внесення змін до «Положення про Всеукраїнський конкурс рукописів підручників для навчальних закладів системи загальної середньої освіти». Згідно з наказом, склад загальної Апеляційної комісії формується з голови комісії, голів (членів) підкомісій, юриста та секретаря, а також науковця з кожного предмета. Цей наказ не було зареєстровано у Міністерстві юстиції, тобто внесені зміни не є легітимними. Окрім того, до складу апеляційної комісії, запропонованого міністерством, увійшли лише співробітники Інституту інноваційних технологій та змісту освіти і Академії педагогічних наук України. Про яку прозорість та чесніть йдеться? Одним нелегітимним наказом Міністерство не обмежилося. 13 березня 2006 року Ніколаєнко видає Наказ «Про Всеукраїнський конкурс рукописів підручників для 6 клас-загальноосвітніх навчальних закладів». Відповідно до цього документа, конкурс визнається як такий, що не відбувся; Інституту інноваційних технологій і змісту освіти дається розпорядження подати пропозиції щодо механізм-здійснення відбору рукописів підручників для 6 класу. Але навіщо двічі робити одне й те саме? Адже Асоціація разом з педагогічним активом торік вже розробила пропозиції для проведення конкурсу. Але вони залишилися поза увагою міністерства.

11 квітня на колегії міністерства було висловлено зауваження щодо невідповідності закону наказів, виданих Ніколаєнком. Після цього вся інформація про подальші процедури, пов’язані з визначенням переможців та проведенням тендер-серед них, закрили. У жодному ЗМІ, на сайті міністерства не з’явилося інформації про переможців конкурсу і тендеру. Не відомо, який підручник, кого з авторів та якого видавництва отримав максимальний наклад і державне асигнування. Тож у квітні на вимогу видавців — членів Асоціації на ім’я міністра було направлено листа з проханням надати всі документи щодо переможців конкурсу. Але і на цей раз міністерство відмовчалося. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння видавців, стала звістка про те, що в надрах міністерства вже сформовано тендерний комітет і проводяться закриті тендерні процедури. Президент Асоціації Олександр Афонін ще раз звернувся з черговим листом, у якому просив надати документи з тендеру. Цей лист також залишився без відповіді. Усі спроби зустрітися з міністром або його заступниками також були безрезультатними.

На початку травня дев’ять видавництв — «Світ дитинства» (Харків), «Навчальна книга» (Київ), «Підручники і посібники» (Тернопіль), «Навчальна книга — Богдан» (Тернопіль), «Алатон» (Київ), «Наш час» (Київ), «Астон» (Тернопіль), «Арка» (Київ) —   подали до Асоціації письмові заяви з вимогою захистити їхні права, порушені Міністерством освітита науки. Афонін звернувся до міністерства з проханням особистої зустрічі.Вона відбулася 11 травняпід час круглого столу у рамках Книжкової виставки «Україна інформаційна». На цьому круглому столі був присутній нинішній перший заступник міністра Борис Жебровський. У присутності більш як 100 видавництв було заявлено про включення президента Асоціації до створеної робочої групи для доопрацювання всіх документів, зокрема й тендерної документації. За обіцянкою Жебровського,це питання повинно малобути вирішено протягомдвох — трьох днів. Але цього не відбулося. Наприкінці другої декадитравня Асоціація дізналися про проведення тендерів і розподіл коштів, але між ким — так і залишилося таємницею. Міністерство використало таку методику розподілу замовлень, як телефонний довідник. Тому на початку третьої декади травня на підставі звернень видавців Афонін подав позовну заяву на Міністерство освітита науки України до Господарського суду Києва.Оскільки подання цієї заяви потребувало великої кількості документів, а низка членів Асоціації невстигала їх підготувати, топозовну заяву подали від імені видавництв «Алатон»,«Навчальна книга» і «Нашчас».

У позовній заяві, зокрема, зазначено, що «у визначенні переможців Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для 6 класу загальноосвітніх навчальних закладів з етики та нагородження їх дипломами I, II, III ступенів, протоколом засідання від 28.02.2006 року Конкурсна комісія Відповідача (Міністерства освіти та науки України. — Прим. редакції) визначила такий рейтинг рукописів підручників: 045 — 1  місце; 042

— 2 місце; 043 — 3 місце; 044 — 4 місце, проігнорувавши цим висновки незалежних експертів, рейтинг яких виглядав таким чином: 042 — 1 місце; 043 — 2 місце; 044 — 3 місце;

045  — 4 місце». Крім того, зазначено, що «08.04.2006Колегією Відповідача прийнято рішення (протокол № 5/1-19) надати гриф «Рекомендовано...»без визначення призових місць і рекомендувати до друку за держзамовленням рукописи підручників з етики авторів ПометуО.І., Данилевська О.М. таХорунжі Л.Л., Мовчун А.І.

...рішенням від 18.04.2006 протокол 5/1-19 Колегією Відповідача скасовано висновки конкурсних комісій про переможців конкурсу рукописів підручників відповідно до наказу Відповідача від 13.03. 2006 № 185, крім рукописів підручників визначених у п. 1 протоколу рішення колегії від 11.04.2006 № 4/4-19 (стосовно надання грифу «Рекомендовано...» рукописам підручників з російської мови, музичного мистецтва, трудового навчання, рідної мови, англійської мови (2 — рік навчання), німецької мови, французької мови, всесвітньої історії, природознавства, фізичної культури, основи здоров’я)».

На підставі позовної заяви суд прийняв ухвалу, яка зупиняла будь-які дії міністерства щодо продовження розподілу бюджетних коштів і виготовлення підручників. Але міністерство попри ухвал-суду продовжило дії з про ведення конкурсу та тендеру. Хоча відмова від виконання судової ухвали підпадає під дію Кримінального кодексу. Аналогічну позовну заяву було подано у Харкові видавництвом «Ранок», за нею теж було прийнято відповідну судову ухвалу, як-міністерство проігнорувало, як і попередню.

Наприкінці зазначимо, що замість прислухатися до вимог педагогічної громадськості та видавництв ,які представляє Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, і почати пошук шляхів до співпраці з професіоналами підручникотворення, міністр освіти і науки вирішив розпочати війну проти особисто Олександра Афоніна і перетворити його на кримінальногозлочинця за ту громадську позицію, яку він займає. Саме з таким проханням пан Ніколаєнко звернувся до Міністерства внутрішніх справ. У своєму листі він повідомляє про начебто«...причетність Афоніна Олександра Васильовичадо дій, спрямованих на незаконний вплив на Центральний орган державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти           — Міністерстві освіти і науки України — з метою перешкоджання виконанню службових обов’язків його посадовими особами та підриву авторитету органів державної влади»?! Крім того, він вимагає, відповідно до статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, перевірити законність дій Афоніна та в разі підтвердження їх незаконності притягти його до кримінальної відповідальності. З точки зору пана міністра, протиправна діяльність Афоніна полягає в поданні ним як президентом громадської організації позовної заяви до суду та направленні на ім’я Президента та прем’єр-міністра України листа про дії Міністерства освіти і науки.

P.S. За отриманою нами інформацією, нині в школи, незважаючи на переможні реляції пана Ніколаєнка, доставлено лише близько 30% підручників для 6 класу. Але це лише фізичні величини. Які ж якісні характеристики цього «навчального продукту», що друкують в авральному порядку, ніхто не скаже.

Хочеться запитати тих, кому офіційно надано право контролю за діяльністю Міносвіти: «Коли врешті-решт порівняєте реальну ситуацію з підручниками і використання коштів на їх виготовлення з тими піарівськими рапортами, які подає в інформаційний простір міністерство?»