ВАСИЛЬКІВСЬКІ ПЕРИПЕТІЇ

Одна з небагатьох заслуг помаранчевого дійства — можливість відверто й уголос називати вже загальновідомі речі власними іменами. Інша справа, який коефіцієнт корисності від цієї прозорості й відвертості.

Пригадуєте детектив довкола колишнього голови Київської облдержадміністрації п. Засухи? Часи його панування запам’яталися мешканцям Київщини маковими полями, які охороняла озброєна варта в погонах і без, роздачею землі на берегах Дніпра та прилеглих річок та іншими, притаманними новітній псевдоеліті вибриками. Виходець з Васильківського району підкупляв мешканців рідного села пільгами та подачками, приділяв неабияку увагу районному центру. Тут і донині його ім’я згадують не без специфічної, але заслуженої лайки. (Нехай йому безліч разів гикнеться на чужині.)

Минулі вибори суттєво змінили цей стан речей у Василькові. Посаду голови Васильківської міської ради обійняв тридцятип’ятирічний Сергій Іващенко. Приватний підприємець, щедрий меценат, людина патріотичних переконань. Коштом створеного й донедавна очолюваного ним підприємства (п.Іващенко займається вирощуванням грибів) було видано й безплатно розповсюджено серед школярів молодших класів Василькова книжку «Хочу бути грамотним» (про стилістику української мови), збудовано майстерню народних ремесел Андрію Чабану (до речі, колишньому воякові УПА), де митець ділиться власним досвідом з учнями, придбано гончарну піч для місцевої школи мистецтв. Триває активний пошук інвестицій для відбудови Історико-культурного центру Василькова, фортеці та Дитинця князя Володимира.

Нині кожен з нас є свідком такого ганебного явища, як експлуатація політичними партіями патріотичних гасел. Однак між декларованим і тим, що діється, — велика прірва. Не оминув цей процес і Васильківщину. Попри формальну належність до найрізноманітніших партій, депутатські мандати до міської ради здобули представники середнього та великого капіталу. Найчисельнішою у Васильківській міській раді є фракція БЮТу (22 голоси). Суттєво відстає від неї кількісно фракція ПР. Прикриваючись політичними брендами, особи з небездоганною репутацією взялися за вирішення питань, так чи інакше пов’язаних з їхньою підприємницькою діяльністю. Одним потрібна земля для забудови, іншим оренда або приватизування площі під крамницю. Зрозуміло, між міським головою і «більшістю» в міській раді (туди, хоч як це парадоксально, увійшли представники ПР і частково БЮТу) виник конфлікт. Міський голова, який не словами, а справами довів власну небайдужість до долі мешканців міста, вимушений протистояти безугавним претензіям тих, хто, заплативши за місце в партійному списку, прагне якомога швидше повернути витрачені на виборчу кампанію гроші. Сесійні засідання перетворюються на базар. Прикладів більш, ніж достатньо. Депутат від ПР Олег Мазепа вимагав 3,06 га землі для будівництва торговельних павільйонів, а голова фракції БЮТ А.Семенець виділити його синові та дружині земельні ділянки в центрі міста для будівництва двох офісних центрів. Звісно, і офісні центри, і торговельні павільйони по-трібні, але навряд чи ці питання можна вважати першочерговими. Доречно нагадати, що в центрі міста вже тривалий час в умовах антисанітарії жваво функціонують без жодного на те дозволу й оплати оренди за незаконно встановлені прямо на тротуарі торговельні паві-льйони. «Дахує» цим ринком уже згадуваний мною регіонал Мазепа.

Галас і штовханина в сесійній залі міської ради (до кулачних боїв на зразок тих, які відбуваються у ВР, ще не доходило) не в змозі заглушити негаразди мешканців міста. У ніч з 23 на 24 серпня (саме напередодні Дня Незалежності) рука виродка обписала пам’ятник Т.Шевченку лайливими словами. Міліція, яку очолює недавно призначений виходець з Донецька, навіть не порушила за цим фактом кримінальної справи.

Проблем у місті (як і в Україні загалом) більш ніж достатньо. Через своєчасно неукладену угоду між ЖЕК та РЕС цілий район опинився без води та електроенергії. Задля залагодження цього питання міський голова вимушений був скликати позачергове засідання міськ-виконкому. Ще за необмеженого всевладдя Засухи виходець з Чечні Асламбієв у центрі міста приватизував нафтобазу. Нам залишається тільки здогадуватися, якими міркуваннями керувалися ті, хто видав дозвіл на приватизацію і яким чином (точніше якою сумою) його підкріплено. Після вимушеної еміграції Засухи та комічно-істеричної прес-конференції його екзальтованої дружини (до речі, депутата ВР) обласна санепідемстанція заборонила діяльність цього підприємства. Приміщення і склади опломбували. Мешканці сусідніх будинків та й усього Василькова нарешті отримали змогу дихати киснем, а не випарами нафто-продуктів. І ось, витримавши річну паузу, власники нафтобази знову почали завозити сировину для переробки. Цього разу громада таки наважилася сказати своє слово. Довелося перекривати залізничні колії й автопід’їзди. Мешканці Василькова досягли свого. Діяльність нафтобази знову «тимчасово» припинено. Цього разу новопосталі капіталісти наважилися на відповідний крок. На активістів-пікетувальників було подано позовну заяву з вимогою відшкодувати матеріальні збитки до Жовтневого суду Полтави. Чому до полтавського — з’ясувалось пізніше. Не вияснивши ситуації (з цього приводу навіть не відбулося судове засідання), суддя Струков виніс ухвалу про арешт майна пікетників. (До речі, серед тих хто поплатився майном, є й полковник Генерального штабу України Андрій Авраменко.)

Вартим уваги є й факт побиття «невідомими особами» головного редактора газети «Вечірній Васильків» Ігоря Мосійчука. Били кастетом, з знанням справи. Винних донині не знайдено, а кримінальної справи за фактом не порушено. Про політичний підтекст нападу на журналіста воліють взагалі не згадувати.

Нездатність міської ради вирішити своїх повноважень спровокувала мешканців Василькова вдатися до рішучіших дій. На зборах громадського активу міста (туди увійшли представники «Просвіти», Української спілки ветеранів Афганістану, клубу ім. Алли Горської та деяких інших партій і організацій) було ухвалено розпочати процедуру припинення повноважень Васильківської міської ради п’ятого скликання через проведення місцевого референдуму. Інша справа, чи досягнуть свого ініціатори. Але прецедент вартий уваги. Панове депутати! Або працюйте, або звільніть місце тим, хто буде працювати.