ВІДПОЧИНОК ПІД БРЯЗКІТ ЗБРОЇ

Головною темою коментарів у пресі Туреччини є серія терористичних нападів, які здійснили в туристичних центрах країни курдські екстремісти.

Передусім, зазначається в матеріалах, їм хотілося поцілити в іноземних туристів. Адже на турецькому узбережжі Середземного моря таким містам, як Мармаріс та Анталія, разом з Бодрумом, Кушадасі та Дидімес, надають перевагу не лише англосаксонські відпочивальники, а й українці та росіяни. Курорти для маленьких гаманців, але для великих любителів яcкравого нічного життя. Не забуваймо, що туристична галузь Туреччини є головним джерелом валютних надходжень. Уже цього року вона принесла близько 20 мільярдів доларів, наводить статистичні дані глава поліцейського відомства Антальї Фейзула Аслан.

«Курдські «Соколи свободи» підклали вибухівку в тих містах Туреччини, які є найпопулярнішими серед іноземних туристів, — продовжує він. — Торік вибухи пролунали в Кушадасі та Чешмею, тепер місцем серії терактів стали Мармаріс та Анталія. Не обійшли терористи й Стамбул. Угруповання відкололося від Курдської робітничої партії і прагне своїми ударами по туристичній галузі поцілити не лише в інтереси турецької держави, а й розколоти власний табір. Адже за минулі роки серед курд-ських політиків дедалі поширенішою стала поміркованість, що на майбутнє могло б означати поступове зближення з державою та її установами. Це було б для самих курдів новим розвитком у політичному, а передусім у культурному сенсі. Однак такий перебіг не потрібен «соколам» курдського руху. А тому теракти в Мармарісі та Анталії, напевно, будуть не останніми», — прогнозує пан Аслан.

Місцеві політологи сходяться на думці, що Туреччина мусить нарешті вирішити цю проблему комплексно. Невизнання факту, що на цьому терені є нагальна потреба надолужити згаяне, здається за нинішніх обставин безглуздим. Політичний діалог з цією велетенською меншиною (а серед 70 мільйонів населення Туреччини 15 мільйонів — курди) назрів уже дуже давно. Не менш важливо поліпшити й економічне становище в курдських регіонах Анталії.

Деякі турецькі видання пов’язують низку терактів у Туреччині з переговорами про вступ цієї країни до Європейського Союзу. Тут нині діють дві потужні сили. З одного боку, йдеться про боротьбу курдів за своє визнання, що триває вже десятиліттями, а з іншого — про перспективу членства країни в Європейському Союзі. Більша відкритість турецького уряду щодо курдів була частково зумовлена бажанням Туреччини наблизитися до ЄС. Однак перспектива, що одного дня членство в Брюссельському клубі може стати реальністю, багато чого зрушила з місця. Чимало курдів виступають проти Європейського Союзу, бо це означало б для них кінець надіям створити свою незалежну державу.

Кажуть, 2005 рік був найспокійнішим в історії людства — лише два десятки військових конфліктів. Йому на зміну прийшов рік 2006-й, рік перемоги ХАМАСу і Хазболли. Отже, в один ряд з Ізраїлем, який програв, може стати й наш сусід по Чорному морю. Туреччина готується до силової розв’язки курдської проблеми за допомогою бойової операції на півночі Іраку.

З 1999 до 2005 року в країні Ататюрка було спокійно. Головний турецький подразник Робоча партія Курдистану оголосила про одностороннє припинення вогню. Зроблено це було радше через передислокацію її підрозділів до Північного Іраку із Сирії, змушеної поступитися вимогам Туреччини і перегрупувати сили для продовження боротьби.

А ось, починаючи з 2005 року, на південному сході країни знову пролунали постріли і вибухи. Курди нагадали про себе. У розпал лівано-ізраїльської війни прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що терпець турецької влади урвався і Ген-штаб країни має готуватися до широкомасштабної повітряної і наземної «оборонної» операції проти курдів на території дружнього їм і США Іраку. Запрошеним послам цих країн було зазначено, що Туреччина має право на забезпечення власної безпеки будь-яким чином.

Спостерігачі зазначають, що затримка у використанні сконцентрованого на кордоні з іракським Курдистаном 150-тисячного військового угруповання полягає в зміні керівництва місцевого Генштабу, який має значний вплив на дипломатію і зовнішню політику турків. До речі, відставка начальника Генштабу генерала Хільмі Озкека збільшує шанси клерикалів на чолі з Ердоганом на перемогу в майбутніх президентських виборах. Для закріплення успіху не вистачає маленької, але переможної війни.

Нині прапор боротьби за незалежність тримає заснована 1981 року Мустафою Оджаланом курдська Робітнича партія та її бойове крило «Соколи звільнення Курдистану». За 22 роки партизанської війни загинули більш як 37 тисяч людей. 1999 року під тиском турків Сирія відмовила в базуванні цієї партії на своїй території і видала Оджалана Анкарі. Зараз він відбуває довічний строк в одній з в’язниць Туреччини. РПК змушена була оголосити про одностороннє припинення вогню. Торік, коли РПК відновила свою діяльність, стало зрозуміло, що її бійці «окопалися» в Північному Іраку, де при владі Масуд Барзані.

З курдським питанням в офіційної Анкари суцільні проблеми. Її стиль спілкування з повстанцями завжди був схожим на дії Ізраїлю проти ісламських терористів, тобто жодних переговорів принципово. І зараз розв’язати проблему можна тільки військовим шляхом.

Водночас турки засудили війну, розв’язану ще одним союзником американців на Близькому Сході на території Лівану. І тепер їм доведеться дуже сильно вивертатися, щоб пояснити світовому співтовариству, чому, засуджуючи євреїв, Туреччина поводиться з РПК так само, як Ізраїль з Хазболлою. До речі, американці, для яких іракські курди — єдиний надійний союзник в окупованій країні зі столицею в Багдаді, так само викручуються і намагаються пояснити Анкарі, чому їй не варто знищувати джерело загрози власній безпеці за кордоном своєї країни.

Посол США в Туреччині Росс Вілсон заявив, що напад Ізраїлю на Ліван був природним правом захисту цієї країни, і додав, що це боротьба з тероризмом. Інша справа — бойові дії Туреччини на півночі Іраку, адже умови боротьби з тероризмом змінюються від регіону до регіону. У Туреччини є підтримка в Іраку, а Ізраїль, мовляв, позбавлений такої підтримки на Близькому Сході. Крім того, РПК існує не тільки на півночі Іраку, а й у Європі і Туреччині. «За цієї ситуації не вдасться вирішити проблему зі здійсненням бойових дій на півночі Іраку», — наголосив глава американської дипломатичної місії. Реакція Анкари на цей пасаж була настільки лаконічною і природною, що може спровокувати міжнародний скандал: турецький прем’єр просто назвав посла брехуном.

І хоча офіційно антитерористична операція не почалася, бойові дії ведуться вже зараз: то турецький потяг піде під укіс, то військовий спецназ рейдом заглибиться в Ірак, то вибухне кафе в столиці, то ППО обстріляє курдські табори за кордоном Туреччини. За деякими даними, кількість бійців РПК доходить до трьох тисяч. А турецькі репресії проти цього народу активізують вербування неофітів для боротьби за незалежність. Тому результат воєнної операції турецького Генштабу є сумнівним. Адже прокололися ж всі аналітики з Ізраїлем і Хазболлою.

Непослідовність розвитку турецького суспільства очевидна. Анкара давно взяла курс на інтеграцію в Європу, однак ніяк не може переладнатися внутрішньо, тобто почати вирішувати свої проблеми у взаєминах з національними меншинами по-європейськи.

Валерій ГРІНЧЕНКО
Київ — Анталія — Київ