Анатолій Радзивілл: «Не втратьмо шансу відновити свій енергетичний потенціал»

Генпрокуратура України закінчила перевірку НАК «Нафтогаз України», її дочірніх структур, НАК «Надра України» і підпорядкованих їй підприємств, які займаються геологічною розвідкою і видобуванням природного газу. Виявилося, що протягом 2004 — 2006 років вони не постачали природний газ власного видобутку для потреб населення та бюджетних установ. Зокрема «Нафтотаз» забезпечував їх значно дорожчим природним газом, отриманим за транзит від «Газпрому» та закупленим у РосУкрЕнерго і ЗАТ «Укренерго». А газ власного видобутку продавали не населенню, а промисловим підприємствам за підвищеними комерційними цінами.

Якщо за затвердженою урядом ціною газ для промисловості не мав перевищувати в той період 110 доларів за тисячу кубів, то продавався він разом із ПАВ й по 600 доларів за собівартості 100 доларів. Ось так, у шестикратному розмірі, дехто збагачувався на газі. Нині ціна на нього знову підвищується. Ці ігри довкола енергетичних ресурсів тривають не один рік. Нам увесь час утовкмачують, що Україна не може себе забезпечити енергоресурсами, тому треба кланятися Росії. Яка насправді ситуація в державі? Її коментує доктор геолого-мінералогічних наук, завідувач відділу Інституту геологічних наук НАНУ Анатолій Якович Радзивілл.

— Перед 2006 роком Росія перекрила Україні кран, отож примара неопалених приміщень для нас стала реальністю. У нас немає державницької позиції щодо розвідки та використання власної сировини. Нашій незалежності 15 років, однак, вийшовши з Радянського Союзу, ми й досі не господарюємо самостійно. Економіка повинна бути національною. На жаль, вона такою не стала. Навпаки, робиться все, щоб вона була залежною від Москви, хоча Україна має дуже великий потенціал у нафтогазовій видобувній промисловості, в геологічній службі. Ми повинні були одразу, вже 1991 року, поставити питання енергетичної безпеки на перший план.

У зв’язку з цим зауважу, що у світовій геологічний науці виявляється надзвичайно виразна тенденція — зростання вузькопрофільних досліджень. Вони значною мірою пов’язані з пошуковими та прогнозовими розробками на конкретні види сировини. Так ось, поряд із нафтогазовими родовищами і провінціями в Україні виділяються вуглегазові родовища та басейни. Вони можуть територіально і структурно збігатися або ж існувати окремо. Вуглегазові провінції є у межах Великого Донбасу і Дніпровсько-Донецької западини, Львівсько-Волинського басейну, Нижньо-Дніс­тровської площі (Переддобруджинського прогину). Але замість того щоб потужно розвідувати ці надра, Геологічну службу реорганізували. Вона тепер, немов сирота, і входить до Міністерства охорони навколишнього середовища, яке очолюють люди, далекі від геології. Крім того, раніше Міністерство геології та Геологічний комітет були самодостатніми організаціями зі своїм фінансуванням. Во­ни провадили пошукові, розвідувальні роботи, підраховували запаси сировини і передавали їх певним видобувним організаціям. Тепер більша частина розвідки перейшла до Укрнафтогазу та інших установ.

— Анатолію Яковичу! Скільки ж газу тепер добувають в Україні?

— 20 мільярдів кубічних метрів. Ось куди вони йдуть — цікаве питання. Адже їх можна «врізати» в систему транспортування газу в Європу чи в промислові підприємства. Тоді й розрахунки будуть інші. І нас так «заколисували», кажучи, що власний газ забезпечить потреби українського населення, яке не платитиме за нього дорого.

— А скільки Україні потрібно газу?

— 60 мільярдів кубічних метрів. Спеціалісти стверджують про великі прогнозовані запаси нашого газу — це понад 10 трильйонів. Іноді називають цифри — 15 — 20 трильйонів кубічних метрів. Поки що ми купуємо за посередництвом Росії газ у Туркменистану та Азербайджану.

Тобто ми залежні від Росії, це одна з війн, яку вона веде проти нас. Тому весь час міністри палива та енергетики їздять до Білокам’яної. До речі, ми так і не знаємо, скільки коштує газ, що йде по території України.

Дуже цікаве питання електроенергії. Уряд каже, що маємо надлишок її, який будемо продавати.

Юрій Бойко недавно заявив про експорт української електроенергії.

— Але ж якщо її у нас так багато, то чого зростають ціни на неї?

— У газових родовищах що глибше, то зростає процент тяжких вуглеводів, тобто нафти. Є приклади зі світової практики, коли на глибині вісім тисяч метрів знайшли її поклади. Шоправда, такі випадки поодинокі, це роблять американці.

— Чи має Україна такі технічні можливості?

— У СРСР була Кольська надглибока свердловина (12 тисяч метрів). В Україні у 80-ті роки почали бурити у Східній нафтогазовій провінції Полтавську свердловину, дійшли до 500 метрів, а також Криворізьку. Але почалася перебудова і цю програму закрили. Є у нас на Прикарпатті одна свердловина до 7 000 метрів. А ось до 5 000 метрів і менше є технічна можливість проходки, де найбільша вірогідність одержання промислових притоків нафти.

Ми говоримо, що в Україні потрібно розвивати атомну енергетику, в Кіровоградській області є одне з найбільших родовищ урану. Отож сировина є, але ми й надалі возимо її напівфабрикати в Росію, бо там роблять кінцевий продукт. А потім везуть до нас на АЕС. Тобто все залишилося, як за радянських часів, немає господаря, немає державницького підходу до створення власного енергетично-паливного комплексу.

Які у нас надзвичайно продуктивні, потужні багатства? Це надра і земля. Але розпорядитися ними ми не можемо з двох причин: по-перше, Україна ще й досі постколоніальна держава; по-друге, збереглася звичка орієнтуватися на загальносоюзні масштаби. Тоді як було? Виділяли величезні кошти на розвідку нафти та газу Західному Сибіру, а Україні — малі, тому занепала наша нафтогазова та вугільна видобувна промисловість. Нам потрібно було одразу визначитися зі своїми потребами та можливостями. Крім того, зруйновано Геологічну службу України. Якщо в 70-ті роки проходили 500 кілометрів свердловин, то тепер — кілька кілометрів. І це при тому, що у нас надзвичайно привабливі геологічні перспективи. Ми цілком можемо себе забезпечувати енергетикою, залізною рудою, сіллю, сіркою, титаном, міддю, камінням, мінеральними водами. Треба негайно розпочати розвідку горючих копалин на глибину, щоб відкрити в Донбасі таке велике газове родовище, як Шебелинка. Тоді Україна сама себе забезпечить газом. Для цього потрібно (я колись це пропонував) пройти 1 000 свердловин до 2 000 метрів вглибину на Донбасі, де є газ на шатних полях, а потім йти вже на більші глибини. Якщо ця справа затягнеться, ми втратимо шанс відновлення енергетичного потенціалу України. До того ж втратимо цінні кадри шахтарів, нафтовиків-видобувників. Ці спеціалісти дуже високого класу працюють у Тюмені. Це ж саме стосується й такої потужної структури, як Івано-Франківський університет нафти і газу, геологічної та гірничої служб. Я реально оцінюю ситуацію. Хоча, на жаль, владній верхівці не до цього.

— Анатолію Яковичу, ви повернулися з Донецька. Відомо, що шахтарські містечка Торез, Сніжне, Красний Луч та інші живуть за рахунок незаконного видобутку антрациту. Його рубають у кустарних копанках, а потім перепродують. За даними Незалежної профспілки гірників України, нині діє близько шість тисяч незалежних шахт-копанок, де добувають понад п’ять мільйонів тонн вугілля. Вони можуть належати місцевому мерові, злодію-авторитету, директорові великого державного підприємства і діють під прикриттям прокуратури, міліції. Оскільки під-пільне вугілля дуже високої якості, не «розбавлене» порожньою породою, то його дешево купують шахти, а потім за фіктивними документами реалізовують тепловим електростанціям як власний продукт. Але ж є багато полишених шахт. Яка їхня доля?

— Відпрацьовані, збиткові шахти треба закривати. Цю проблему слід вирішувати, і науковці радять підходити до неї комплексно.

— Тобто?

— Адже геологічний процес там триває. Такі шахти без вугільного пласта з якимись ємностями мають зони ущільнення. Отже, створюються техногенні родовища газу та води. Нагадаю, що Володимир Вернадський прирівнював людську діяльністю до геологічної, тільки вона є ноосферною, грандіозною. У покинутих шахтах формується нове геологічне середовище, тому потрібно оцінити, які там запаси газу та води і яка їхня якість. Поки що це робиться в дуже малих масштабах. До того ж є об’єктивні обставини: Донбас пережив багато лихоліть. Часто втрачалася документація з певних дільниць шахт. Я вважаю, що слід зробити картування і дати загальну оцінку цього постіндустріального ландшафту, як він змінився і як до цієї зміни поставитися, щоб вона не переросла в катастрофу. Треба отримати відомості про кількість і співвідношення газу і води, про місце формування промислових покладів. До речі, вода там може бути мінеральною, технічною і навіть питною.

— Цікавий кругообіг у природі…

— Природа працює за своїми законами, але людина часто всупереч їй втручається в цю діяль­ність. Існує такий термін — «техногенні газові родовища», і їх треба розвідувати. Це повинна робити геологічна та гірничо-геологічна служби, бо вони мають багато матеріалів із характеристиками того середовища, в якому формується вже нове середовище. Ось була щільна порода, якийсь її шар розрихлими, вона просіла, змінився рельєф. Цей простір заповнюється газом і водою. Після закриття шахт багато селищ підтопило, у погребах — газ, вода. Виникають екологічні та побутові проблеми. Європейський банк розвитку давав гроші на реструктуризації Донбасу. Дуже багато людей поїхали за кордон на заробітки. Я зустрічався з тими, хто раніше працював на шахтах. Тепер вони купили хати — в Житомирській, Черні­гів­ській, Черкаській областях — і повертаються.

Розмовляла
Ольга Мельник