Батько всіх туркменів

Не так давно — 21 грудня минулого року — від зупинки серця помер один з найодіозніших правителів нової епохи, «батько всіх туркменів» та довічний президент Туркменистану Сапармурат Ніязов. Це один з небагатьох лідерів світу та єдиний лідер на пострадянському просторі, в руках якого тривалий час було сконцентровано абсолютну владу над цілою країною, цілим народом. У звичайної людини, яка звикла до таких-сяких демократичних ачи псевдодемократичних норм сучасного суспільства, не може не викликати подив те, як Сапармурат Ніязов цією владою розпоряджався.

Сапармурат Ніязов народився 19 лютого 1940 року в Ашхабаді. Після загибелі 6 жовтня 1948 року під час землетрусу матері та двох братів Ніязова віддали до ашхабадського інтернату при середній школі №20. 1955 року його перевели до дитячого будинку №1 імені Чехова, але навчатися він продовжував у школі №20. По закінченні школи юнака за направленням Ради Міністрів Туркменської РСР без конкурсу зарахували до Московського енергетичного інституту на спеціальність «теплоенергетичні установки». Але вже після закінчення першого семестру Ніязова відрахували з МЕІ. Повернувшись на батьківщину він влаштувався інструктором Туркменського територіального комітету профспілки робітників та службов­ців геолого-пошукових робіт.

1960 року Ніязов вступив до Ленінградського політехнічного інституту на спеціальність «інженер-фізик», його знову зарахували за направленням від республіканської влади. 1962 року став членом КПСС. По закінченні інституту працював спочатку майстром і старшим майстром цеху контрольно-вимірювальних приладів та автоматики Безмеінської ГЕС, а потім був призначений секретарем місцевої партійної організації.

1970 року Ніязов став інструктором промислово-транспортного відділу ЦК Комуністичної партії Туркменської РСР, а через п’ять років — заступником завідувача відділу промисловості ЦК КПТ. Закінчив вищу партійну школу у Ташкенті, став завідувачем відділу промисловості ЦК КПТ. А 1980 року його призначили першим секретарем Ашхабадського міськкому партії. 1984 року став інструктором відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПРС, через рік — головою Ради Міністрів Туркменської РСР.

У грудні 1985 року Ніязов — уже перший секретар ЦК КПТ, 1986-го — член ЦК КПРС, а 1990-го — членом Політбюро ЦК КПРС. У січні 1990 року, зберігши посаду першого секретаря ЦК КПТ, він обійняв посаду голови Верховної Ради Туркменської РСР, а у жовтні 1990-го на безальтернативних виборах був обраний президентом Туркменистану.

У червні 1992 року Ніязова обрали президентом Туркменистану на повторних безальтернативних виборах. У січні 1994 року за всенародним референдумом подовжено термін його перебування на посту президента Туркменистану до 2002 року. 1997 року в одній з німець­ких клінік Ніязов переніс операцію на серці — коронарне шунтування. У грудні 1999 року Народна рада (Халк Маслахати) ухвалила рішення про виключні повноваження Ніязова, який отримав право бути главою держави без обмеження терміну правління. Так він став довічним президентом.

25 листопада 2002 року на Ніязова було скоєно замах (за іншими відомостями, він сам його інсценував), після чого почалися масові переслідування представників опозиції, зокрема багатьох високопосадовців. Немало з них було ув’язнено.

У серпні 2003 року Ніязова обрали довічним головою Народної ради Туркменистану, що, на дум­ку експертів, дало йому право визначального слова під час обрання наступ­ника на пост президента.

У своїй внутрішній та зовнішній політиці Ніязов орієнтувався на міжнародний статус постійного нейтралітету Туркменистану (12 грудня в республіці оголошено державним святом День нейтралітету). Цей статус, на думку експертів, дав змогу Ніязову ізолювати країну, зокрема ігнорувати резолюції ООН, в яких засуджувалося порушення прав людини, переслідування релігійних та національних меншин в Туркменистані. На судові процеси в країні не допускали міжнародних спостерігачів та іноземних дипломатів, а в тюрми — представників Червоного Хреста.

З середини 1990 рр. Ніязов, який фактично зосередив у своїх руках всю повноту влади у країні, почав цілеспрямовано фор­мувати культ своєї особи, присвоївши собі титули «Батько всіх туркменів» (Туркменбаши), «Великий вождь» (Акбар Седар) та «Людський символ Туркменії». У 1998 — 2000 рр. він своїми постановами фактично ліквідував середню та вищу освіту, в освітніх закладах традиційні предмети замінив вивченням «Рухнами» («Духовного послання туркменському народу»), нібито написаного ним самим. Також заборонив супутникове та кабельне телебачення, обмежив доступ в інтернет, ну і, звісно, заборонив політичну опозицію.

Головним аргументом зовнішньої політики Ніязова були газові ресурси Туркменистану. У листопаді 2006 року президент заявив, що розвідані туркменськими геологами запаси газового родовища Південний Іолотань становлять 7 трильйонів кубометрів (міжнародні експерти поставили цю інформацію під сумнів). Торгівля туркменським газом проводиться через систему транзитних газопроводів, прокладених територією Узбекистану, Казахстану та Росії. Попри спроби Ніязова стати самостійним експортером газу, практично всі газові запаси республіки до 2006 року перейшли під контроль російської компанії «Газ­пром», яка почала постачати дешеві середньоазійські ресурси в Україну та в країни Центральної і Західної Європи. Угода між Росією та Туркменистаном про співпрацю в газовій сфері, підписана 2003 року Ніязовим та Володимиром Путіним, була розрахована на 25 років.

На думку незалежних експертів, Ніязов потерпав від серйозних захворювань, серед яких — системний атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпертоніч­на хвороба, хронічне порушення кровообігу другої стадії, тромбоз нижніх кінцівок.

21 грудня 2006 року ЗМІ повідомили, що Ніязов помер від раптової зупинки серця. У президента Туркменістану залишився син Мурад, який мешкає у Відні, і донька Ірина, яка з початку 1990 рр. разом з матір’ю проживає у Москві.

За кількістю, м’яко кажучи, нестандартних нововведень та постанов режим Сапармурата Ніязова не мав собі рівних у світі. Ось деякі з них.

Книгу «Рухнама» (Духовність) — філософсько-історичне дослідження Сапармуратом Ніязовим духовності туркменського народу — вперше видано 2001 року. «Рухнама» вивчається як окремий предмет у школах та ВНЗ країни. Знання цієї книги вимагають під час професійного атестування у всіх закладах та організаціях Туркменистану. Її видано тридцятьма мовами світу, зокрема російською, китайською, англійською, турецькою японською, перською і навіть мовою зулусів. Крім того, є звукове видання і видання для сліпих. Торік її загальний наклад перевищив мільйон примірників.

2004 року Ніязов видав другий том «Рухнами» з викладенням наказів та заповітів нинішнім та майбутнім поколінням країни. «Коли я закінчив писати першу та другу книжку «Рухнами», — розповідав колишній туркменський президент, — я попрохав Аллаха, щоб той, хто зможе тричі прочитати ці книжки у себе вдома, вголос, годину на світанку, годину ввечері, — одразу потрапив до раю».

У новому календарі, запровадженим за розпорядженням Ніязова, дні тижня перейменували в «головний день». На честь «Рухнами» субота отримала назву «рухгюн» (духовний день). Січень, за рішенням Ніязова, в Туркменії називається «туркменбаши», лютий — «місяць прапору», березень — «навруз» (на честь мусульманського свята), квітень — «гурбансолтан адже» (так звали матір президента), травень — «махтумкулі» (так звати улюбленого поета президента), червень — «огуз» (на честь міфічного прародича тюрків), липень — «гаркут-ати» (герой туркменського епосу), серпень — «альп арслан» (туркменський полководець), вересень — «рухнама», жовтень — «місяць незалежності», листопад — «солжар» (історичний діяч Туркменії), грудень — «місяць нейтралітету».

«Вік натхнення» — Ніязов розпорядився розділити людське життя на 12-річні цикли. Політичне значення цього акту не пройшло повз туркменів — старість за цією системою починається у 85 років, «вік мудрості» — в 73, а «Батько нації» на момент прийняття акту виявився у «віці натхнення» (61 — 73 рр.).

Президент запровадив «Свято мускусної дині» і наказав усім брати в ньому участь. «Цей дар богів має славну історію, — оголосило туркменське телебачення. — Наш великий вождь, який дуже любить свою країну, звеличив ім’я смачної дині і підняв його до рівня національного свята».

Якось Сапармурат Ніязов заявив про намір витратити 18 мільйонів доларів на будівництво зоопарку для пінгвінів у Каракумах, де температура сягає +40 гр., позаяк, на його думку, цим тваринам загрожує вимирання від голоду внаслідок глобального потепління.

У березні минулого року Ніязов доручив уряду посадити в пустелі ліс площею 1 000 кв.км навколо Ашхабада. Хоча опоненти Ніязова до його ідеї поставилися скептично, сам президент був упевнений, що йому вдасться перетворити пустелю навколо туркменської столиці на квітучий сад.

2003 року Ніязов оголосив конкурс для тележурналістів під назвою «Хто менше вихваляє Туркменбаши». «Від хвалебних од я ладен провалитися крізь землю. Адже кожна пісня про мене. Немає куди очі дівати від сорому», — якось зізнався Ніязов.

Один з «проектів» Сапармурата Ніязова — льодовий палац у самому центрі своєї, однієї із самих спекотних, країн світу. «Давайте побудуємо льодовий палац, здатний вмістити тисячу чоловік», — сказав якось він. Палац пропонували збудувати в горах поблизу Ашхабада і провести до нього з міста фунікулер.

 

Інші новведення:

— Замінив назви вулиць в Ашхабаді номерами.

— Змусив своїх міністрів брати участь у 36-кілометровому забігу для здоров’я.

— На знак своєї безмежної любові до давно померлої матері назвав на її честь хліб.

— Наказав збудувати в Ашхабаді величезний шлюбний палац «Багт кошгі» («Палац щастя») — теж на честь своєї матері.

— Оголосив поза законом інфекційні захворювання, зокрема холеру і СНІД, та заборонив будь-які нагадування про них.

— Видав кілька томиків ліричних віршів та оповідань, в одному з яких називає себе «новим духом туркменів» та «їхнім спасителем».

— 2002 року приурочив до дня свого народження спеціальний наказ, згідно з яким кожен громадянин країни, який досяг віку 62 років, має право на вихідний день і грошову допомогу на придбання жертовного барана.

— Заявив, що чиста вода гірських річок країни «має використовуватися тільки як питна».

— Заборонив балет, а разом з ним — оперу, цирк і національний ансамбль народного танцю. «Я не розумію балет, — сказав він. — Навіщо він мені? Не можна прищепити туркменам любов до балету, якщо у них немає її в крові».

— Оголосив недійсними всі дипломи іноземних ВНЗ, отримані за останні 19 років.

— Наказав виготовити найбільший у світі черевик — як символ величезних кроків, якими простує нація.

— Заборонив вмикати в автомобілях магнітоли.

— Заборонив молодим людям носити довге волосся, бороду та вуса.

— Утворив міністерство справедливості, якому, крім всього іншого, підпорядкував нотаріальні контори, колегію адвокатів, загси і централізовану службу експертів-криміналістів.

— Заборонив золоті зуби. «Я горджуся, що в мене всі зуби білі. У Туркменистані мода на золоті коронки існувала, коли ми погано жили. Настав час відмовитися від пережитків минулого», — заявив президент.

— Підпорядкував Державтоінспекцію Міністерству оборони.

Туркменбаши нещодавно помер. Цікаво, чи довго протримаються ці «корисні» нововведення?

Олексій Жупанський