Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Наша МОВА як захисник добробуту

І нині «добродії різних мастей» продовжують розмови про статус російської мови, обдурюючи російськомовне населення «патріотизмом», щоб відволікти його від питання грабування трударя і засісти у владних кріслах. Та обдурювати дедалі важче, народ стає розумнішим, і це підтвердила помаранчева революція.

Звернімося до історії. Українська мова як основний чинник ідентичності нації, її культури й духовності зазнавала протягом століть гноблення. Імперіалісти, грабіжники знають, що з втратою мови народ втрачає національну гідність, перетворюється на глину, з якої можна зліпити зрадника, раба, стає гарматним м’ясом, бо патріотично свідома людина може віддати життя тільки за родину чи Батьківщину.

Після підписання Переяславської угоди з Московією верхівка, що жила за рахунок грабування праці трудящого люду, в Україні накладає заборону на українську мову в навчальних закладах, церквах, державних установах. Фактично з мовою нищиться пісня, звичаї і культура цілого народу. Для цього видали понад 170 царських указів і постанов ЦК КПРС. 1718 року було спалено бібліотеку Києво-Печерської лаври, де зберігалася історія України, а 1964 року Москва вчинила підпали приміщень Бібліотеки АН УРСР та інших бібліотек, де зберігалися архівні матеріали, щоб остаточно знищити свідчення коренів української нації.

Навіть звертання «пане» замінили словом «товарищ», щоб воно не об’єднувало людей. Перше стало звучати, як «експлуататор», друге — як «друг», хоч предки вкладали в них інший зміст.

 Пан — ім’я бога природи в Стародавній Греції. Коли культ бога Пана прийшов в Україну, він став богом землеробства. З пошаною батьки давали імена синам з ім’ям бога Пана: ПАНас, СтеПАН, ПАНтелеймон, ПАНкрат. Бог Пан ніби пестив урожаями людей. Так залишився вираз «мати панькається з дітьми». Коли був град, заморозки, вважали, що Пан лякає голодом. Звідси панічний жах, паніка. З початком християнства хтось розумний зробив ім’я бога Пана звертанням, щоб воно вершило божу справу. Коли так звертаємося до людини, то ставимо її в ранг бога, обожнюємо. Після такого звертання, хоч би в якому поганому стані була людина, — від неї не почуємо у відповідь матюка. Звертання «пан» виховувало високі моральні якості, інтелігентність. Раніше і батьків називали на «Ви», а тепер можна почути на їхню адресу матерщину. Українці ніколи не матюкалися, адже мати — земля, мати, що дала життя, — священне. Товариш — похідне від російського слова «товар», що від тюркського «давар» означає гурт худоби, виставленої на продаж.

Мова нищилася й через висилання українців за межі України. З 1917-го до 1946 року було знищено 29 мільйонів українців, зокрема письменників, працівників культури, освіти, науки. Засобом знищення носія української мови був і Голодомор. Ще не вивітрився трупний сопух в українських хатах, як з Росії в Одеську, Донецьку, Харківську і Дніпропетровську області тільки в грудні 1933 року примусово було переселено 21736 сімей (хазяйств).

За наказом №0078 від 22.06.44 року, підписаним Берією і Жуковим, усі українці мали бути висилені з України «в отдаленные края СССР» . Цей план не здійснили завдяки УПА, яку більш як десять років не могли здолати ні фашисти, ані дивізії НКВД — злякалися загальноукраїнського повстання.

Але згодом щорічно виселяли до 2 мільйонів молодих людей, хитро, непомітно для загалу: відправленням новобранців подалі за межі України, примусовим розподілом спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів — аж до Тихого океану, щоб там створювали сім’ї і забували свою рідну мову. За переписом 1983 року, тільки в Магадані проживало 15,4% українців. Але ці дані занижено, багато українців записано росіянами. Немає даних про українців на їхніх корінних територіях, що відійшли до Курської і Воронезької областей (Слобожанщина), Краснодарського та Ставропольського країв (Малиновий край). Таким же чином надсилали в Україну росіян і відставників армії, флоту, КГБ, НКВД. Саме тому в Україні на плечах працюючого населення удвічі більше пенсіонерів, ніж у Росії, до того ж з більшою пенсією, ніж зарплата того, хто працює. Про це писали вчені й політики багатьох країн світу.

Так, соціолог Ф.Опен­гаймер зазначає: «Народ, що бореться за свою мову й окремішність, бореться разом з тим за культуру й щастя цілого людства. Тому нехай вам, українці, світить у вашій боротьбі зоря щастя!»

Навіть патріот Poсії A.Герцен 1851 року застерігав: «Якщо вона (Росія) далі прямуватиме петербурзьким шляхом або якщо повернеться до московських традицій, — вона не матиме іншого призначення, ніж накидатися на Європу, як напівварварська, напіврозбещена орда, руйнувати цивілізовані країни й нарешті загинути серед загального спустошення». Ніби сьогодні сказано.

Нині прибічники впровадження другої державної мови, мотивують це тим, що в Канаді існує дві державні мови. Вони просто обманюють довірливих громадян, «забуваючи» додати, що в Канаді кожен на державній посаді повинен знати і англійську, і французьку мови, щоб запобігти приниженню національної гідності громадян багатонаціональної держави. І, головне, «забувають», що англійці і французи прибули до Канади на неосвоєну землю. Робиться це для того, щоб українець і росіянин ворогували між собою, а тим часом у мутній воді рибка ловиться.

І перш ніж порушувати питання про надання російській мові статусу, слід у паспорт повернути графу «національність» — згадати, чиї ми діти, і подивитися, яка національність порушує ці питання та з якою метою, бо для росіянина і українця немає мовної проблеми, вони добре розуміють одне одного — є проблема звільнення від грабіжників, корупціонерів і хабарників. Кожен має право пишатися своєю національністю. Сьогодні в Україні є російські, єврейські, угорські, українські та ін. партії і громадські організації. А чи вони справді такі, якщо їхні члени не ідентифіковані в паспорті за національністю? У такі організації можуть затесатися провокатори, шпигуни та інші пройдисвіти і злочинці. Є в Україні українські, російські, угорські, єврейські школи, де вивчають юдаїзм, а національностей немає. Це безглуздя потрібне для створення в державі напруження.

Зневага до української мови — то зневага до українця. Якщо це не так, то чи може існувати проблема мови? Поляк, чех, словак нині знають 2—3 іноземні мови. Певен, кожний слов’янин, який хоче злагоди на українській землі, може вивчити будь-яку з слов’янських мов за 3—4 місяці. Прикро, що за імперських амбіцій у Росії не створено жодної української школи, хоч понад 10 мільйонів українців своєю працею роблять потужний внесок у бюджет Російської Федерації. Такий спадок Україні залишено в Криму — споконвічній українській землі (Володимир Великий прийняв хрещення 987 р. в Корсуні — так називався Сева­стополь), де на 700 тисяч українців — одна українська школа. Не краща ситуація у східних областях України. Брехня — головний інструмент грабіжників. Вони навіть змінюють прізвиська під українців або росіян, щоб брехня сприймалася як турбота про громадян України.

Українська мова давня і багата. Увесь світ знає, що вона старша за грецьку і латинську. В санскриті — понад тисячу українських слів, які вживаємо сьогодні. Відомо, що тільки вивчення староукраїнської мови дало змогу Ж.Шампо­льону 1822 року прочитати єгипетське письмо і відкрити культуру Стародавнього Єгипту. 1975 року болгарин-поліглот Джон Стойко розшифрував рукопис «Листи до ока Божого» — пам’ятку української мови VІІ—VІ ст. до Різдва Христового. У ній згадуються Мідія, цар Ор, Русь. За класифікацією ЮНЕСКО, українська мова за влучністю передачі образу, дії, мелодійністю посідає третє місце серед мов світу.

Мова — це засіб спілкування, передачі інформації. Державна ж мова — не тільки інструмент спілкування. Це категорія економічна і виховна. Державна мова — це інструмент злагоди, єднання всіх громадян держави навколо загальнодержавних проблем, це інструмент добробуту й захисту інтересів громадян держави. Про це знає кожен у цивілізованих країнах. Громадянином Ізраїлю може стати тільки той єврей, який знає державну мову — іврит, громадянином Ізраїлю не може стати єврей, який знає тільки єврейську мову ідиш. Отже, нам, українцям, потрібно вчитися в євреїв. Ми маємо задуматися, хто і з якою метою так вперто стоїть за двомовність, адже нині у ВР України тільки 37% депутатів вважають себе українцями. Навіть США, де проживають десятки мільйонів нігерійців, китайців, мексиканців, поляків, зрозуміли, що в державі повинна бути одна державна мова — оберіг держави і добробуту її громадян. Тому недавно у США ухвалили закон про єдину державну мову — англійську. Сьогодні уряд Словаччини, попри те, що є членом ЄС, задля збереження культури і словацьких національних надбань впроваджує «мовну поліцію» і штрафи від 50 тисяч до 500 тисяч крон за порушення закону про державну словацьку мову, яким передбачається в державних та урядових установах спілкування ли-ше словацькою, забороняється несловацькою мовою трансляція регіональних радіо, телевізійних програм, провадження справ у судах, розміщення написів, реклам тощо. І це правильно: якщо не подобається Словаччина, її народ, її мова її національні традиції — будь ласка, їдь до Угорщини, України чи іншої держави, яка тобі по душі. Не подобається Україна і її 10 стаття Конституції — їдь до Росії чи іншої країни. Сучасна Україна — не СРСР за колючим дротом, та й Росія спростила отримання російського громадянства. Єдина загальнодержавна російська мова є і в Росії. Отже, хто за другу державну мову в Україні, є ворогами і Росії, і України. Вони завуальовано працюють на ворожнечу між українцем і росіянином на мовному грунті, щоб Росія ослабла, позбув-шись фізичної і моральної підтримки у слов’ян-українців, тобто працюють на швидше знищення Росії і України на користь третіх держав. Тим більше, що сьогодні Росія потребує добрих відносин з народами, які входили до складу СРСР. На підтвердження цього ось що пише «Союзная Газета», №2, 2002 р.: «Свои геополитические устремления Пекин пытается реализовать в дальневосточном регионе Росии, где осуществляется проникновение китайского капитала, идет активный процесс расселения китайцев в городах Дальнего Востока и Сибири». Сьогодні цей процес дуже активний.

Знати державну мову, шанувати і захищати її — життєва потреба кожного громадянина України, бо мова обслуговує потужний ринок інформаційно-інтелектуальних товарів, вартість яких вже зрівнялася з вартістю всіх інших товарів (літаків, вагонів, зерна тощо). Якщо суспільство не користується в повному обсязі державною мовою, воно зазнає колосальних економічних, політичних, духовних та інтелектуальних втрат. Тому всі документи, ухвалені парламентом Євросоюзу, видаються на мовах держав, що входять до його складу.

Якщо врахувати, що у нас продають тисячі найменувань іноземних газет, журналів, книжок, радіо, телебачення, то нешанування державної мови сприяє відпливу величезної кількості грошей в інші країни і робить щорічно 300-400 тисяч людей безробітними. Таким чином, ті, хто кричить про надання російській мові державного статусу, фактично працюють проти вітчизняного товаровиробника, проти добробуту народу, проти держави.

Так усі разом (хто несвідомо, хто зумисне) заохочуємо до нехтування державною мовою, до порушення законів цивілізованого світу. У ВНЗ продовжується викладання російською. Безперечно, в середній школі можна навчати дітей в російській, угорській, болгарській, єврейській та ін. школах з вивченням державної української мови. А у ВНЗ готують спеціалістів для держави України та інших держав, спеціалісти яких співпрацюватимуть з нашою державою, а отже, викладання повинно бути тільки на державній мові, з вивченням на високому рівні іноземних мов, передусім англійської, бо нині 90% науково-технічної літератури у світі — англомовної і тільки 10% припадає на китайську, японську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, російську та інші мови. Часом чуємо, що українську важко вивчити. Я вважаю, якщо протягом десятка років людина не може оволодіти спорідненою слов’янською, то чи може вона, маючи такі нікчемні здібності, працювати в парламенті, державних установах, армії, міліції, СБУ, банках, школі, ВНЗ?!

Усе сказане не означає, що ми, громадяни вільної України, повинні нехтувати російською чи іншими мовами. Наприклад, якби сьогодні комерсанти запропонували японський підручник «Теорія сучасного товарознавства», за нього з чистою совістю віддав би великі гроші. Бо передані студентам нові знання окупили б витрати більш кваліфікованою працею випускників економічних ВНЗ, таке вкладання коштів в інформаційний товар вигідне. Однак купувати на втіху непотріб, призначений для руйнування культури, не шануючи свого товаровиробника, щоб потому твої співвітчизники залишилися без роботи, без шматка хліба, — аморально. Купувати імпортний товар виправдано тільки в тому разі, коли його не можна створити у своїй державі. Потрібно бути патріотом своєї держави, як і хорошим сім’янином.

У Франції за порушення закону про державну французьку мову від 4 серпня 1994 року порушник карається штрафом в еквіваленті до 9 тисяч доларів, ув’язненням до шести місяців. Там парламентарі знають, як захищати інтереси своїх громадян. Відповідні закони вже ухвалили парламентарі Польщі, Молдови.

Слід усім усвідомити, що вже в ХХІ ст. зникли імперії, зникають і імперські амбіції. І Універсал треба виконувати, щоб не було біди, інакше, шановні олігархи, можна все втратити. За прикладами далеко не ходити. Імперська політика ізраїльських політиків коштувала життя понад сотні молодих людей, а ще більше — калік. На кожну дію є протидія. Основою боротьби з тероризмом є чесність і справедливість політичних рішень.

 Росіяни, які живуть в Україні, ще раз повторюся, мають усвідомити: хто кричить за другу державну мову, той працює і проти України, і проти Росії, і зрозуміти, що, розбудовуючи демократичну Україну, сприяють розбудові справжніх братерських відносин з Росією. Не забуваймо народну мудрість: де двоє чубляться — виграє третій.

Юрій ЖУК,
заслужений діяч науки і техніки України,
професор кафедри товарознавства і експертизи товарів

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com