Людина відповідальна за все

Аналізуючи «Майн кампф» Гітлера, філософ Еріх Фромм пише: «Основ­не виправдання таке: його (Гітлера. — Н.О.) панування над іншими народами має на меті їхні власні інтереси. Сам він діє за велінням вищої влади — Бога, Долі, Історії, Природи».

Фюрер мав над собою провіденціальні сили, в яких розчинявся, народ мав розчинитися у своєму фюрері... «Якщо християнин-католик переконаний, що Папа непогрішимий в усіх релігійних і моральних питаннях, то ми, націоналісти, заявляємо з такою самою глибокою переконаністю, що й для нас фюрер абсолютно непогрішимий в усіх політичних та інших питаннях, які стосуються національних та соціальних інтересів народу», — цитуємо одного з ідеологів фашизму Германа Герінга.

Витоки всіх історичних подій — в людській душі. Як сталося, що душа німецького народу, який породив великих поетів, філософів і музикантів, на якийсь час оглухла й осліпла до нечуваних страждань, що їх він завдав світові? На позиції фашизму, нехай пасивній, в Німеччині стояла католицька буржуазія, і Гітлер оголосив їй війну. Зате нацистська ідеологія знайшла розуміння в середовищі лютеран — однієї з основних протестантських течій, на які припадало тридцять сім відсотків населення.

Численні протестантські течії різняться ставленням до так званого армініанського принципу, який визнає за людиною свободу волі. А лютерани вважають нащадків Адама порочними від народження, такими вони й залишаються незалежно від власних старань, і тільки через особисту віру в Ісуса Христа, завдяки Святому Духові можуть заволодіти його праведністю. Добрі справи не важать нічого — адже Бог сам обирає, кого він виправдає. Христові заповіді важливі на рівні життя окремої людини, але Святе Письмо не має жодного стосунку до державних справ. Закон — прояв Божого гніву, Євангеліє — це Божа милість, закон засуджує, Євангеліє виправдовує. Якщо людина вірить від усього серця, то інше для здобуття вічного життя не має значення.

Сам Лютер не заперечував активної позиції людини в її земному житті — навпаки! «Віра в Божественну справу, яка змінює й відроджує нас, умертвляючи в нас ветхого Адама, робить нас зовсім іншими людьми серцем, розумом, чуттями. Вона — жива, діяльна, могутня сила, тож для нас неможливо творити постійно добро. Вона не запитає, чи треба здійснювати добрі справи, але до того, як спитати, вона вже здійснила їх. А хто не творить такі справи — той людина невіруюча».

Здебільшого про­те­стан­ти й керуються цією настановою, Однак вона залишає простір для подвійного тлумачення, що таке добро, а що таке зло, й за певних обставин це проросло національним егоїзмом. Якщо християнин зобов’язаний сприймати як належне земні закони — будь-які! — то так спокусливо передати право оцінки їх тому, хто діє від імені Вищої Сили. І коли Всевишній сам кладе печать Святого Духа на обраних, то чому б йому не відзначити цілий народ, покликавши його до управління світом.

Вбитий з вбивцею обнімуться

Наші вади — це продовження наших чеснот. Протестантська бережливість легко переростає в скнарість, діловитість — у надмірний прагматизм, душевну черствість і обмеженість поглядів. Утилізація решток людського тіла, матраси з волосся й абажури зі шкіри чудово поєднувалися з концепцією гріховності марнотратства, якщо зняти з себе відповідальність за суспільні явища на тій підставі, що людина їх не вибирає, бо вона не вибирає нічого.

Переважна більшість німців, навіть живучи поблизу концтаборів і дихаючи димами, які звідти доносив вітер, справді не знали, що там відбувається. Бо не хотіла знати: це не мало жодного стосунку до відчуття визначеної «зверху» правильності власного життя. Під час Нюрнберзького процесу достатньо високі есесівські чини не могли второпати, у чому їх звинувачують: адже вони були чудовими сім’янинами й добре робили призначену їм справу. Яку? То їх не стосувалося. На те й фюрер, Богом поставлений над світом, щоб визначати державні рішення. Пізніше психологи, досліджуючи такий стан свідомості, назвуть його чимось на кшталт масової шизофренії, коли в тій самій людині вживалися дві зовсім різні особистості: спокійно-добродушна й несамовито-жорстока. І витоки цього треба шукати у вченні Лютера. «Де починається управління світом, там закінчується християнство, там діє справедливість світу — меч, війна, суд. Як християнин я без опору дозволю вкрасти мій плащ, але як громадянин я по праву вимагатиму його назад». Жахіття воєн не лякало великого реформатора: він вважав, що вбитий і вбивця, зустрівшись на тому світі, лише посміються з того, що з ними сталося на Землі...

Протестантизм тільки у вірі зв’язує людську волю концепцією гріха, в усьому іншому він дає їй пов­ну свободу. Його послідовники на половину мешканці Землі, на половину — Неба, й перше з другим вони не схильні плутати. Тому цілком позитивна у своєму середовищі людина могла чинити нечувані злочини проти людяності задля чудової ідеї — встановлення на планеті вічного миру, коли переможним мечем буде утверджено обраний Богом народ повелителів, який змусить гріховний світ служити вищій культурі. А світова гріховність дозволяла будь-яке з ним поводження.

Фашизм виник у католицькій Італії, але як явище сформувався в Німеччині. Не випадково. Утвер­джуючи природні потреби людини, протестантизм, звичайно, оздоровив світову суспільну мораль, бо католицизм, якому він протидіяв, устами Святого Ієроніма закликав «во плоті не жити по-плотськи, а повсякчас боротися з собою». «Яка блаженна людина, що заради тебе, о Господи, зневажа всіляку тварь, гвалтує природу й розпинає бажання плоті в духовному жарі» — писав Тома Кемпійський. Такі настанови у найзавзятіших послідовників вироджувалися в безглузде мучи­тель­ство, яке вважалося самодостатнім.

Але від протестантської ідеології — один крок до утвердження «права сильного», і нацизм змусив цілий народ його зробити. Гітлер, як відомо, був великим прибічником дарвінівської теорії. Будь-який слабак становить потенційну небезпеку для носія влади, бо хоче вийти зі свого принизливого становища: нападати означає оборонятися. У своїх промовах фюрер ототожнював інстинкт самозбереження нації з прагненням панувати над іншими народами й називав це природним правом вищої раси.

Прямо не вдаючись до релігійної риторики, фашистські ідеологи цинічно експлуатували супе­реч­ливі моменти лютеранської доктрини, акцентуючи в населення відчуття чистої совісті: адже події, які розгорталися на його очах, не мали стосунку до християнських принципів. Людина або буде виправдана вірою, або не буде, якщо та віра недостатня.

Відповідальність і зла воля

Осмислюючи те, що сталося, протестантський теолог і місіонер Альберт Швейцер пізніш скаже: «Чиста совість — вигадка диявола». Людина за будь-яких обставин є особисто відповідальною за все, що відбувається навколо неї, вона не повинна розділяти в собі громадянина й християнина. Сам він прожив своє життя у цілковитій згоді з мораллю, яку проповідував.

Не останню роль в утвердженні байдужості до чужих страждань відіграла система виховання, відома як «німецька муштра», і вона теж випливала з лютеранської доктрини. Якщо дитина народжується гріховною, то батьки зобов’язані всіляко пригнічувати її волю, вимагаючи повної покори. «Як ми повинні діяти в благоговійній вірі у вищу мудрість і неосяжну любов Божу, так і дитина мусить, вірячи в батьківську мудрість, підкоряти їй свої вчинки й знаходити в цьому підготовчу школу для послуху Отцю Небесному», — наставляв популярний свого часу Лойд Де Моз. «Якщо син підніме проти вас голову, то бийте його, бо... непослух рівнозначний оголошенню війни. Ваш син хоче відібрати у вас владу, і ви маєте право насильством придушити насильство, щоб утвердити свій авторитет, без якого неможливе виховання».

Типовою жертвою німецької муштри є Адольф Гітлер: в одинадцять років батько за незначну провину побив його так, що хлоп­ця відливали водою. Панічний страх перед ним лишився у всемогутнього фюрера на все життя, й він сам прагнув бути «батьком світу», щоб «ліпити» його за своїми уявленнями про вищу справедливість.

Концепція послуху як обов’язкової основи формування особистості стала винятково зручною для виховання сліпих виконавців злочинних наказів.

Найкращі ідеї безпо­рад­ні перед злою волею людини, яка, маючи на меті якісь особисті інтереси, доводить їх до абсурду. Німці тяжко заплатили за те, що піддалися божевільній гітлерівській ідеології. Якщо ця нація після пережитого зуміла стати на ноги, то лише тому, що знайшла в собі сили визнати власні помилки й зробити все, щоб вони не повторилися. У християнській ідеології, яка лягла в основу державотворчої концепції, вже не було акцентовано розрив між обов’язком християнина й обов’язком громадянина, а нове покоління педагогів категорично виступило проти муштри дітей. Тим, кого вивозили в роки війни на примусові роботи, нині виплачується матеріальна компенсація. У Німеч­чині, як ніде інше, точиться боротьба з релігійними течіями, які прагнуть маніпулювати людською свідомістю.

Істина, що спільні для всіх народів принципи не можуть бути принесені в жертву ані національним інтересам, ані суспільному ладу, далася важко. Але саме в цьому напрямі розвивається людство.