Новруз — весняний новий рік

Свято Весни — Новруз (з фарсі «нов» — новий, «руз» — день) — відзначають щороку 21 березня, на весняне рівнодення (за стародавнім сонячним календарем, цей день означає початок весни і нового року), мусульмани багатьох країн — Ірану, Азербайджану, Туреччини, Афганістану, Татарстану, а також у Середній та Центральній Азії.

Історія цього свята з ісламом не пов’язана — воно виникло набагато раніше (перша письмова пам’ятка про Новруз датується 505 роком до н.е., тоді як зародження ісламу відбулося на початку VII ст. н. е.) і символізувало поклоніння людини перед силами природи. Є різні версії про походження Новрузу, але найчастіше його пов’язують із зороастризмом — релігією стародавніх народів Ірану, Азербайджану, Середньої Азії, про що свідчать образні атрибути свята. Так, до наших днів зберігся звичай розкладати ритуальні вогнища, запалювати факели та свічки (зороастрійці були вогнепоклонниками і вважали вогонь життєвою силою), фарбувати яйця (що символізували зародження життя), пророщувати зерна пшениці або ячменю і ставити їх на святковий стіл разом із різноманітними солодощами. Новруз увібрав у себе і деякі язичницькі традиції, зокрема ворожіння. І, звичайно ж, як і будь-яке інше свято, його неможливо уявити без музики, пісень, танців, народних гулянь, ігор, змагань, феєрверків.

Радісне свято Новрузу відзначають кілька днів поспіль (раніше його святкування тривало 13 днів). А підготовка до нього починається більше ніж за місяць. Кожен із чотирьох передсвяткових тижнів (точніше, кожна середа) присвячується одному з чотирьох першоелементів або стихій — землі, воді, вогню та повітрю (вітру).

Перша середа — це День Води. Припадає на останній тиждень лютого. Тоді сніги на схилах починають танути, талі води течуть у низини, поспішають до річок. Вода несе життя. Цього дня зі сходом сонця люди йшли за водою до річки або джерела, вмивалися, окроплювали одне одного. Вода, якої торкнулося сонячне проміння, згідно з давніми повір’ями, вважається оновленою і священною, а бажання того, хто в ній скупається, мають здійснитися. Це дуже нагадує купання на Водохрещі.

Друга середа — День Вогню. Вогонь дарує землі тепло, розтоплює крижаний покрив, що скував її. Цього вечора вдома запалюють свічки, яких має бути стільки, скільки членів у родині, а надворі розпалюють багаття. Третя середа присвячена Землі — Землі-матері, Землі-годувальниці. Природа вже починає оживати — крізь землю пробиваються перші тендітні травинки. Цього дня замочують зерна пшениці для майбутньо­го святкового столу, промовляючи: «Бережи мене, вік роститиму тебе!» Проросла пшениця є символом добробуту, священного хліба.

Четверта й остання середа — День Вітру, Вітровій... Лагідний весняний вітерець пестить землю, колише кущі, пробуджує дерева від зимового сну, розкриває бруньки. Цей день вважався най— важливішим серед усіх чотирьох, саме йому присвячувалися численні обряди та ритуали, зокрема різноманітні ворожіння. Цікавим було ворожіння на слух, коли хлопці та дівчата підходили до дверей сусідів і начебто підслуховували їхні розмови, а з почутого намагалися вгадати — чи здійсняться їхні бажання, чи ні. До речі, в останню святкову середу заборонялося сваритися або лаятися — адже той, хто виходив ворожити, міг почути ці слова, і неважко було уявити, якого негативного, а іноді й фатального змісту вони могли набути. На щастя, і до наших днів цей звичай зберігся: будь-які сварки, суперечки, а тим більше лайка чи прокльони неприпустимі в дні Новрузу. Образи ж слід забути і вибачити.

А ще в останню середу ввечері надворі розпалюють вогнища — символ очищення. За повір’ям, кожен має перестрибнути через багаття (як і ми, українці, на Івана Купала), вимовляючи при цьому: «Всі мої біди тобі, а твою радість — мені». Заливати водою вогонь не можна: лише після того, як він погасне, хлопці й дівчата мають зібрати попіл і висипати його якнайдалі від дому. Це означає, що всі негаразди тих, хто перескочив через багаття, минули і більше не повернуться.

В останню ніч перед Новрузом усі члени сім’ї бризкають один на одного водою, щоб змити прикрості старого року. Це свято заведено відзначати вдома. Цілу ніч має горіти світло — адже згаслий вогонь віщує нещастя. На столі — святкова таця (хонча), посеред неї — тарілочка з пророслою пшеницею, свічки — по одній на кожного члена родини, яскраві крашанки (до речі, вони так нагадують великодні яйця), солодощі (шекер-бура, пахлава, шекер-чурек). За традицією, на святковому столі має бути сім страв, назви яких починаються на літеру «с», наприклад: семені (страва з паростків пшениці), себзі (зелень петрушки), суджук (застигла патока з горіховою начинкою) та ін. Також на стіл кладуть дзеркальце, а на дзеркальце ставлять фарбоване яйце. Це символізує завершення старого року і настання нового: яйце хитнеться — настає новий рік. Усі вітають одне одного, бажають здоров’я і довголіття, затишного родинного вогнища і всіляких гараздів.

Таким є Новруз Байрами — одне з найкрасивіших і найдавніших свят, що поєднує в собі різноманітні звичаї й традиції. Свято, що є і завжди залишиться духовним багатством багатьох народів.

Ольга Максименко,

випускниця Україн-сько-Азербайджанського інституту соціальних наук МАУП