Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Земля волає про порятунок

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОН ЯК ДЗЕРКАЛО МОРАТОРІЮ НА ПРОДАЖ ЗЕМЛІ І ТУРБОТИ ПРО РОЗВИТОК СЕЛА

1. За сільське господарство взялися Юхим Звягільський, Євген Сігал, Григорій Суркіс — діло піде

Без найменшої іронії Г.Суркіс через підставну фірму продає кагарлицький чорнозем по 250 доларів США за машину для тих, хто будує в Києві і навколо нього царські палаци, котеджі, дачі? А хіба районна державна адміністрація не могла це робити сама? Це ж мільйони доларів у бюджет району для його розбудови!

А чого це раптом така одіозна постать, як «шахтар» Юхим Звягільський заходився підіймати в Кагарлицькому і сусідньому Миронівському районах сільське господарство, адже для чогось взяв в оренду 20 000 тис. (!) га землі?! Чи не тому, що йому попередній Президент присвоїв звання «Герой України», а нинішній спішно полетів у Донецьк вітати героя (?). А які заслуги? Чи не заслуги в особливо крупних розмірах? Адже справу про 25 (за джерелами російського ФСБ — 300!) млн доларів США, начебто вкрадені Ю. Звягільським, не закрито. Якщо їх вкрав Звягільський, він має сидіти за гратами, а якщо його об­брехали — за гратами має сидіти наклепник. Але ніхто, ні за якими гратами не сидить — всі сидять у ВР! А знаєте, хто в Юхима компаньйоном? Ніколи не вгадаєте — наш Іван (попихачі ніколи в ціні не падали!). Так, так, саме наш улюбленець Іван Степанович Плющ! Юхим же в сільському господарстві — як Іван у єврейській кабалі. А як господарюють? Щось, звісно, видають на-гора, собі.

Ось добуті відомості про виплату зарплат «майбутнім рабам», як висловився один з кагарлицьких латифундистів: Міжнародна Агропромислова Корпорація (формально керує пан Бортник — економ Звягільського) з вересня 2006 заборгувала працівникам по зарплаті: АФ «Черняхівське» — 323,6 тис. грн; АФ «Мир» (Сущани) — 200 тис. грн; «Переселенське» — 169 тис. грн; Охоронний сервіс — 192,9 тис. грн. Всього: 801, 5 тис. грн. Де бідному єврею взяти таку суму?! Щоб людям за панщину заплатить.

Третій латифундист — Сігал Євген Якович. Цей «землепашец» орендує близько 4,5 тис. га кагарлицької землі та ще землі цілого села в Миронівському районі. Районна держадміністрація ще виділяла 200 га Сігалу під птахоферму, та начебто районна рада це рішення президентської гілки влади заблокувала: подіяла слава «Гаврилівських курчат» та відомості, що у Вишгородському районі, де птахоферма Сігала, існує реальна екологічна катастрофа: гори високотоксичного курячого посліду отруюють грунтові води і потрапляють у Дніпро — подарунок киянам від гіганта сільськогосподарської мислі — бютівця Є.Я.Сі­гала.

У Кагарлицькому районі залишилося вже чотири чи п’ять власних, самостійних господарств, які протистоять латифундіям і дають сільськогосподарську продукцію. Поки що.

Що насторожує у цій інформації: всі троє є одноплемінниками і, можна здогадуватися, мають подвійне ізраїльсько-українське громадянство, що заборонено законами України. Взяту офіційно в оренду землю фактично вже купили. Селяни, особливо пенсійного віку, змушені — через сплановані злидні, безробіття та боротьбу за виживання — продавати свій земельний пай за безцінь. У великих землевласників завжди знайдеться зайвих 50 — 100 доларів, щоб усунути конкурентів офіційно і «законно». Відбувається очевидне закріпачення селянства, повернення панщини. Орендарі під виглядом піклування про бідного селянина допомагають йому збути свою землю фактично іноземному скупнику. Законів, які регулювали б, кому і за скільки можна продати землю, немає. А скупити страшенно хочеться.

Кагарлицький район досить точно віддзеркалює те, що робить влада в Україні. Земля — не товар. Це найкраще розуміють ті, хто не хоче Української держави, кому нажива — альфа і омега їхнього буття. Вони турбуються про завтрашній день — для себе. І не думають, і не здригаються, що завтра цей «беспредел» мине і за все доведеться відповідати. І не перед Божим судом — перед людським. Влада, хоч би якою солодкою і прибутковою вона була, — тимчасова, а жити з людьми всі ми будемо довічно. Виявляється, проблема бути завжди людиною не стоїть. Це страшно…

Віра Іванівна Улянченко, губернатор Київської області, перебуваючи на Кагарличчині та виступаючи на колегії райдержадміністрації, сказала, що в Кагарлику, як і в усій області, проблеми є, «певні пункти у бюджеті району не було виконано». Очевидно, оті «певні пункти» і є несплата до бюджету податку великими землевласниками Сігалом і Звягільським. Але пані губернаторша рада, що «в районі мають власні певні програми і знають, де ще є серйозні резерви, особливо по роботі із землею, з інвесторами...» А далі сказала буквально таке: «Мене радує те, що Кагарлицький район не гониться за якимись великими проектами, а невеличкими проектами вирішує соціальні питання й питання зайнятості громадян у конкретних населених пунктах». Лукавить Віра Іванівна, дуже лукавить! Давайте глянемо на один населений пункт, бо кожний інший потребує окремої розмови. Візьмемо с. Стайки. Біда його в тому, що село найближче до Києва, а це «серйозні резерви особливо по роботі із землею, з інвесторами». Всі вони інкогніто — довідатися прізвища майже неможливо, а тих, хто відкрито пропонує діло — інвестиції, робочі місця, створення культурного історико-туристичного центру, — буквально переслідують, відганяють від села. Сільська громада і її голова хотіли б самі вирішувати «соціальні питання й питання зайнятості громадян», але ж сільська громада без землі і без будь-яких прав. У розмові з головою села вияснилося, що навіть зібрані в базарний день гроші сільська влада не має права використати на потреби села — освітлення, ремонт доріг, упорядкування вулиць — тільки на зарплату. А село облаштовується і освітлюється, більше порядку — і все це не завдяки, а всупереч райдержадміністрації і її голови — стайківчанки Т.С.Телеш. За те, що сільський голова Шестопал Олександр Петрович на колегії РДА категорично виступив проти виділення земельної ділянки «засекреченому» кооперативу «Контур» площею 17 га. Ділянку виділили, а сільського голову мали зняти 23 березня на сесії сільської ради. Поки що не вистачило кількох голосів. Але через якийсь час їх може «вистачити». Райдержадміністрація попрацює — і вистачить. Досвід у Т. С. Телеш є.

Голова села з огляду на те, що багато односельчан працює в Києві, де придбати житло справа фантастична, планував виділити землю поза дорогою край села, щоб розширити село, хай би люди звели ряд будинків. Неймовірна справа в час, коли села сотнями вимирають. І тут з’являється садовий кооператив «Контур», якому райдержадміністрація виділяє 14 га (!) землі біля села. Всі знають, що ніякого кооперативу нема, що там підставні особи, зокрема дачник, уже стайківський, Г.Бус. Кажуть, студенти за якихось 50-100 доларів «записалися» в кооператив. а після надання землі — «виписалися» чи продали свої ділянки знову за 50—100 доларів якомусь міфічному директорові садового кооперативу «Контур». Ми роздобули контур лобіста «Контура» — це депутат райради п.Мінєєв-молодший. А Мінєєв-старший — депутат облради. Мають сімейний підряд: створили нову комерційну структуру, яка скуповує землі селян, старі хатки із присадибними ділянками. Скуповують у селах і Кагарлику, щоб у недалекому майбутньому перепродати тим, у кого багато грошей, украдених у нас же. Так от, сприяючи Мінєєву-молодшому, пані Т.Телеш виділила під «садовий» кооператив «директорові» Г.Бусу 14 га стайківської землі, вже й розмітку зроблено: по 50 соток. Це ж земельна мафія, панове Президенте, Прем’єр-міністре і Голово ВР! Як вона діє? У п. Телеш є дуже діяльний не то помічник, не то радник — Олександр Кравченко (дівоче прізвище нам невідоме), живе в Стайках, де переховувався кілька років від зацікавленості одеської міліції. Пані Телеш посприяла, щоб справу Кравченка закрили — тож треба відпрацьовувати. Його завдання — «обробляти» депутатів сільської ради, щоб приймати рішення, потрібні п. Телеш, і аби досолити сільському голові, якому програла вибори і суд. Десять депутатів із шістнадцяти проголосували за надання «Контуру» 14 га стайківської землі, господарем якої сьогодні є не голова села, а голова президентської райдержадміністрації.

Сільський депутат задоволений і тим, що йому перепадає: одному --право на сільському пляжі відкривати торгові точки, другому — ділянка біля Дніпра, третьому — право добудувати і відкрити сільський універмаг тощо. А вони ж мали деякі добрі діла робити і без п. Телеш, тим паче без Кравченка, одеського «переселенця».

Мала б усім цим зайнятися Генпрокуратура, але її інтереси спрямовані на інше — відібрати 41 га землі в Стайках, яка належить не тим людям, які потрібні п. Т.Телеш. Але про це далі. Хоча й так зрозуміло — корупція, продажність процвіли буйним цвітом.

2. Землю дерибанять соціальні мутанти

Декласований елемент — це витворена тоталітаризмом і підживлена капіталізацією села публіка. Це вже і не селяни, але ще й не робітники, ні тим паче інтелігенція: ані з народу, ні в народ. У історичному сенсі — перекотиполе. Вітер історії пережене їх просторами України — і ні сліду, ні пам’яті. Але коли представники такої мутації продираються у владу — тоді біда. Дрібний радянський спекулянт, який, скажімо, з-під поли продавав трактористам і шоферам самогонку із крадених у колгоспі цукрових буряків, стає в наш час головою райдержадміністрації або облдержадміністрації, чи навіть міністром — пиши пропало. Оці соціальні мутанти, використовуючи посади, уже крадуть не буряки на одну закваску, а цілі колишні колгоспи, народну землю: крастимуть для себе або продаватимуть для інших, хто має гроші, і перекачують ті суми до своїх кишень. Ця публіка нічого «за так» не робить.

Закони можновладці творили «під себе», але соціальні мутанти на цих законах добре прижилися і, без сумніву, нажилися. Скажімо, закон тяжко незалежної України проголошує, що віднині земля, яка споконвічно належала сільській громаді, тепер їй не належить, а належить фактично декласованому елементу — голові райдержадміністрації, який (чи яка) ніколи на землі не працювали, сільськогосподарської чи економічної освіти ніякісінької (як у Зварича юридичної чи у Рудьковського із транспорту і зв’язку), і здобута не в студентських аудиторіях. Це велика проблема в сучасній Україні, тим більше, що було заявлено на найвищому рівні: керівні посади — це політичні посади і їх контролює мало чи не сам Президент. Себто жодної управи на них нема. Преса, журналістика, яку демагогічно називають «четвертою владою», насправді є дохлою кішкою, від якої тільки смердить. Щоб вона була справді владою, байдуже — четвертою, п’ятою чи дев’ятою, треба щоб після кожного її виступу приймалися адміністративні чи судові рішення, каралися злочинці. Поки що залишається вірити, що так колись і буде...

А тепер, щоб не бути голослівним, унаочнимо ці загальні міркування, сфокусуємося на Київській області, вужче — на Кагарлицькому районі. Як і скрізь в Україні, двовладдя і в названих адміністративних одиницях: гілки президентської влади — державні адміністрації — народні ради. Самочинство, а часом і самодурство, держадміністрацій проконтролювати не можуть, бо їм це робити не дають. Оскільки держадміністрація в сільських районах головна влада — зупинимося на ній.

Відомо, що Євгена Жовтяка, звільненого Президентом незаконно (хоча, розповідають, і в Жовтяка було рильце в пушку), замінила Віра Улянченко. Область з явно переважаючим аграрним сектором. Я не знаю Віри Іванівни, щоб щось говорити про неї добре чи погане. Знаю тільки, що критичні виступи в газетах «Українське слово» (стаття С.Плачинди «В облозі… рай земний») та «Київська правда» (М.Мазур «Чи бути в Стайках історико-туристичному центру «Спадщина») пані Улянченко проігнорувала, жодної відповіді не дала і на лист професора П.Кононенка, не відповіла. Це вже про дещо говорить. Більше розповідає послужний список: інструктор ідеологічного відділу Радянського райкому КП, одружена, чоловік — в минулому начальник Одеської склотари, завдяки шефу Одеського міськвиконкому Валентина Симоненка прибув до Києва. У парламенті Улянченко та Івченко зустрілися і побралися. Віра Іванівна стає помічником Леоніда Кравчука, готувала в основному каву з коньяком для п. Кудюкіна, перекваліфікувалася на моряка-річковика і стала представником «Бласко» в Києві. Після афери з Чорноморським пароплавством і прокурорської зацікавленості Віра Іванівна пересиділа п’ять років у США — очевидно, вивчала американське сільське господарство, але її викликали в Україну, щоб стати секретаркою Прем’єра Ющенка, подальше кар’єрне зростання — із секретарки Ющенка в губернатори Київщини. Що має спільного з сільським господарством Київської області шанована всіма партіями Віра Улянченко? Чому «всіма»? Бо всі партії, а надто НС «Наша Україна», «Партія регіонів» і БЮТ хочуть мати в своїх руках землю столичної області. І тут одразу стали однодумцями: регіонал Ю.Звя­гільский, УНПівець І.Плющ, бютівець Є.Сігал, нашоукраїнка Т.Телеш і В.Улян­ченко. Ворон ворону ока не виклює. Земелька склеїла ідеологічну єдність, здавалося б, несумісних політичних сил. Віра Іванівна знає, що робить: до закінчення дії мораторію на продаж землі здійснити латентний розпродаж, на місцях потрібні свої «любі друзі», а головне — щоб для них земля були товаром. У кожному районі, де вони є, читачі їх знають, а в Кагарлицькому районі — це Т.Телеш. Як пишуть читачі, розумна жінка з юридичною освітою, уродженка села Стайки, що мальовничо розкинулося на правому березі Дніпра. Уродженка то уродженка, але от у сільському господарстві найближчих предків і саму її не було помічено. Люди ж розповідають про гендлярську жилку. Одне слово, кращого держадміністратора районного масштабу Вірі Іванівні й бажати не треба. Обоє — соціальні мутанти, декласована каста недоторканних. Вершителі долі всієї України. Поставлені самим Президентом за програмою: чисті руки, професіоналізм, патріотизм, порядність. М-да-а!

Розповідають, пані Телеш дуже хотіла стати головою свого рідного села, так хотіла, так хотіла, що аж вдалася до відомих фальсифікацій, і суд її бажання остудив. «І на краще», — сказала Телеш. І через підтримку облдержадміністрації, де вона працювала до виборів у організаційному відділі і зарекомендувала себе за графою «своя людина», опинилася в кріслі голови райдержадміністрації. Земля для неї одразу перетворилася на товар, але для кого той «товар» — очевидно, вважає «конфіденційною інформацією», яка розголошенню не підлягає. Партійні інтереси перед спокусою щось вторгувати відступають на задній план.

Тепер бачимо, що гасла, які перетворювали групу людей, що зібралися на Майдані з натовпу на свідому передову частину соціуму, випарувалися на сонці. Перестороги щодо неприпустимості ігнорування сподівань людей на покращення життя збулися.

Зараз про це говорять — говорять тихо — в регіонах, які під час революції були помаранчевими, і волають у регіонах, де не переміг так званий «ПІСУАР». І потрібно, набравшись мужності, визнати, що підстави для розмов і тим, і тим дала, на жаль, одна команда. Та, що прийшла до керма виконавчої влади в березні-квітні 2005 року. Так звана команда Президента. До того ж партійна належність членів цієї команди не мала і не має значення. Як показала практика володарювання в новітніх умовах, така ознака, як партійність, для керівників на кшталт Т.Те­леш не важлива — важливим є, було і буде те, наскільки лояльним ти можеш залишатися в умовах зміни політичної кон’юнктури до чільних кон’юнктурників та якою мірою той чи інший партієць готовий до спекуляції землею. Досить було заступникові голови районної ради П.Бурому виступити проти розбазарювання землі в районі і запитати, що то за міфічні 19 «садових товариств» у районі, — як був одразу звільнений з посади сформованою п. Телеш більшістю райради. Це П.Бурий показав на сесії районної ради, коли вирішувалося питання про виділення 160-200 га землі під птахоферму Є.Сі­гала, відео із с. Гаврилівки, де той же Сігал вирощує курчат. За чудовим фасадом птахоферми, який показують всім гостям, П.Бурий разом із журналістами показали прихований бік птахоферми: тисячі птахів розносять кишки курчат, вивезені машинами із птахоферми просто на відкриту місцевість, рознесені птахами по деревах; сморід — на всю округу; річечка загинула від стоків курячого посліду, переконцентрації антибіотиків. Ось картина Сігалового господарювання. Це у Вишгородському районі. Такої картини бачити в Кагарлицькому районі депутати не захотіли і відмовили Сігалу в наданні землі. Оскільки Є.Сігал бютівець, а в райраді 21 депутат від Блоку Ю. Тимошенко, то 9 депутатів цього блоку переметнулися під руку голови держадміністрації, яка всеціло підтримує «інновації» великого землевласника. Начальницький пальчик вказав на П.Бурого: «Ату його!» І вельможний перст самого п. Сігала вказав на Бурого, який, звичайно ж, не тільки не придатний для голови районної організації «Батьківщина», а й як на людину, що «зловживає» своїми службовими обов’язками, погрожує мало чи не самому Сігалу і пані Телеш. Зняли і з посади голови районної «Батьківщини».

У нас це правило: хочеш стати ворогом народу — зроби щось для його блага. Пан Сігал обіцяв робочі місця на птахофермі, зарплату в тисячу гривень, а Бурий «зруйнував» завтрашнє благополуччя. Очевидно, з Кагарлицького району кібуцу не вийде, бо 20 тис. га землі, в яку не вноситься перегній, швидко втрачають гумус і перетворюються на мертву зону, а коли ще до неї і птахоферму Сігала — повна катастрофа. Але для декого хоч і потоп, аби йому платили тисячу гривень у місяць. Люди добрі! Думайте і про «завтра»!

У тихому та передовому, за словами Улянченко, районі Київської області — Кагарлицькому — прописна істина, відкрита не сьогодні, збулася у напрочуд класичний спосіб: революцію планують мрійники, здійснюють романтики, а здобутками користуються негідники.

Суть починається тут. Голова РДА Тамара Сергіївна Телеш, особа, яка 2005 року без визначеної партійної належності отримала крісло голови РДА, очолила районну партійну організацію партії Народний Союз «Наша Україна». Пропрацювавши рік, що позначився в історії району тривалим протистоянням з керівником ПОСП «Дніпро», стайківським сільським головою, дирек­тором ВАТ «Стайки керамік» у рідному для неї найбільшому в районі селі Стайки, нічим більш визначним себе не проявила. Зате наступний 2006 рік був урожайним — і на протистояння, і на інші не менш цікаві події.

Програвши протистояння сільському голові та керівникові місцевого ПОСП, пані голова зосередилася на найприбутковіших напрямах — проти керівництва ВАТ «Стайки керамік» за сорок один гектар землі на березі Дніпра, проти вдови та неповнолітнього сина покійного фермера Єрмака за володіння фермерським наділом на березі Дніпра та кампанія зі знищення фер­мерського господарства Федона, земля якого на тому ж масиві. Цю справу в суді п. Телеш ганебно програла.

Якщо гноблення двох фермерських господарств пересічному читачеві може видатися подією тривіально-типово-хижацькою та незначною на тлі резонансних подій на кшталт скандалу навколо «Еліти-центру», то спроба відібрати землю у ВАТ «Стайки керамік» виглядає просто як акт наруги над історією нашого краю та й України загалом, бо під котеджі та дачі «нових українців» планується продати шмат землі, де за рахунок вказаного вище ВАТ та під керівництвом спеціалістів НАНУ провадяться розкопки багатошарового археологічного пласту, багатого залишками від доби Трипілля до Козацької доби. Потуги Кагарлицької РДА в цьому напрямку значно посилилися після презентування керівництвом ВАТ проекту історико-культурного цен­тру на місці колишнього цегельного заводу, роботу якого було припинено на невизначений час у зв’язку з розкопками і внаслідок чого район не має жодного підприємства з виробництва цегли.

Голова адміністрації обрала легший спосіб «погрітися» коло землі. Від протистояння вона перейшла до роздачі земель, необтяжених чиїмись зобов’язаннями, тобто до земель, які волею щасливого випадку та чиєїсь випадкової, чи то пак спланованої, законодавчої дурості, згідно з нормами Земельного кодексу, належать до категорії сільгоспугідь за межами населеного пункту, є споконвічною власністю громади села, але перебувають у розпорядженні райдержадміністрації.

Зараз, без погодження з сільськими громадами, вона активно роздає землі в придніпровській зоні у «визначений законодавством України спосіб». Садові товариства та інші форми товариств на березі Дніпра та в інших мальовничих куточках району плодяться як гриби після дощу. Їх уже в районі 19!

Робота «на благо» розвитку району позначилася невиконанням бюджету за 2006 рік, за словами влад­ної команди — «з поважних причин». Зате в кадровому питанні все «гаразд» — заступника голови РДА з питань АПК та земельних питань, кандидата сільськогосподарських наук, члена партії «Наша Україна» В.Онуку звільнено з посади. Причина проста — виступив проти «законного» надання земель «інвесторам», з якими в інших районах Київщини сільські громади судяться роками: «Нам таких розумних не треба». Зате на його місце пані голова, як справжній сподвижник «помаранчевої» справи, взяла І.Шевченка, керівника районної парторганізації «Партії регіонів». І добре всім. Головне — прибуток від землі, а ідеології жодна з партій не має.

З приходом бюрократа старого штибу, підсиленого колегою, який на посту заступника голови райради пересидів буремні 2004-2006 роки, відновилася ганебна практика «взятия к ногтю». Усвідомлюючи занепад і, як наслідок, зниження електоральних симпатій до «загнаної конячки», якою є зараз «Наша Україна», голова адміністрації розпочала роботу з пересідання в сідельце свіжішого і успішнішого коника. Йдеться про БЮТ. Активно ведеться робота з взяття під контроль фракції цієї політичної сили в районній раді та переходу районної верхівки з «НУ» в «БЮТ». З кожним депутатом працюють індивідуально. Проти непідкорених масово поширюються такі способи гноблення, як виклик на килим «до пана Івана», «внушение» єдино-правильної думки і правил подальшої поведінки, візити «царственних» осіб до непокірних додому в вечірній час, а в разі «непослушанія оних» — візити «опрічніков государєвих» (податкова, пожежна, санепідемслужба тощо), аж до представників Генпрокуратури, в якої, виявляється, також є земельний інтерес у Кагарлицькому районі — державні землі під виправною колонією (чому б і ГП не подерибанити?). Тих, хто від бізнесу не залежний, а працює як службовець, втихомирюють через звільнення, словом — знищують, позбавляють засобів до існування.

У район повернулися старі часи, але в цинічнішому, жорстокішому, підступнішому вигляді. Активно провадиться пропагандистська робота з формування образу «вождя» районного масштабу, під контроль взято районну газету, де половина площі відводиться висвітленню незрозумілих «зустрічей» та «співбесід», «проведених» головою та заступниками РДА. Районне телебачення якось «насмілилося» об’єктивно висвітлювати інформацію в районі — тож залишилося без зарплати за грудень. Таке ось поздоровлення з Новим роком натщесерце.

Голів сіл беруть «к ногтю» шляхом впливу через розподіл дотації з районного бюджету сільському, через використання сумнозвісного «зазору» під час обрахування величини дотації. Внаслідок цього величина дотації однаковим за показниками сільським бюджетам може значно відрізнятися. А при уточненні бюджету протягом року кошти надаються тільки тим, хто під дудку адміністрації і танцює, і співає. Оце і є зловживання владою чи службовим становищем.

У такій обстановці живе і працює передовий, за словами В.Улянченко, Кагарлицький сільськогосподарський район. Люди далеко не всі розуміють, що відбувається, і за старою звичкою, в більшості своїй кивають, слухаючи повчання, знаючи своє, бо козацьку дулю в кишені тримати і після революції не розучилися.

3. Як виховуються манкурти

Із землею сьогодні все зрозуміло. Під демагогічні щебетання про перетворення землі на товар вона вже давно ним стала, навіть товару вже нема — розкупили, явно чи приховано, через різні кооперативи, через оренду і десятки інших форм РДА вже розбазарила. Мораторій можна скасувати — землю розпродано. Селян поставили за межею злиднів, а вони, щоб вижити, за безцінь продали і продають власні паї. Хто скуповує — бачимо.

Скупники земель — дрібні спекулянти, їхні боги — в обласних і міських держадміністраціях, а опора — у ВР. Сліди ведуть до окремих депутатів. Вони відомі.

Формується клас латифундистів-землевласників, формальних орендаторів. Викликає стурбованість, що великими землевласниками стають не українці, а, зазвичай, «громадяни» із подвійним ізраїльсько-українським громадянством.

Бачимо зрощення влади із земельною мафією. І це серйозна загроза національній безпеці України. На жаль, її створює президентська гілка влади — державні адміністрації в районах і областях.

Селянам вартість землі ніхто не встановив. Вони сьогодні збувають землю, як у 30-х роках минулого століття через торгсини збували сімейні реліквії із золота і срібла. Торгаші ті самі.

Але ж район багатий не тільки рахманними чорноземами. Вони ще буквально нашпиговані археологічними пам’ятками доби Трипілля, Київської Русі, Козацької доби — наша історична минувшина, наша пам’ять і національна свідомість.

Чи потрібні вони сігалам, звягільським, мінєєвим? Тут усе зрозуміло. А яка позиція п. Телеш і п.Улянченко — нашої «рідної» неукраїнської влади — нашоукраїнської, бютівської, регіонівської, які в торгівлі землею йдуть до ощасливлення непоінформованого селянства зімкнутими лавами, монолітно і без ідейних розходжень, бо ідея одна — загарбати за безцінь навколо столиці і обласних центрів цінні землі.

Так, лобійований Мінєєвим та Телеш «Контур» пропонує внести в бюджет сільської громади за 14 гектарів два мільйони гривень. Це близько 285 доларів за сотку, фактична ціна якої на сьогодні 3 500 доларів США. Це вартість однієї машини чорнозему, який продає тіньова фірма Г.Суркіса. Сьогодні у пристоличному районі — 1 млн доларів США за гектар — не ціна. Коли б «Контур» запропонував за 14 га 14 млн чи бодай 5 млн доларів, а не 2 млн грн, — можна було б вірити в якусь чесність, а так і дурню зрозуміло, що різниця між запропонованою ціною і її реальною вартістю осідає в кишенях ділків, які зловживають своїм службовим становищем «в особливо великих розмірах». Обіцяних Ю. Тимошенко аукціонів нема, а що є? І ще запитаємо: звідки у стайківського дачника Г.Буса оті 2 млн грн? Звісно, гроші не його.

Ось де простір для заступника Генерального прокурора пані Корнякової, а вона займається мишиною вознею навколо непереборного бажання пані Т.Телеш відібрати у ВАТ «Стайки-керамік» 41 га землі, на якій мав би постати історико-культурний комплекс «Спадщина». У «Київській правді» за 24 жовтня 2006 р. М.Мазур опублікував розлогий матеріал на актуальну тему «Чи бути в Стайках історико-туристичному комплексу «Спадщина»?», де всебічно й аргументовано з’ясував проблему, змалював всі вигоди. Землю цю взято в оренду на 20 років як відвідні землі для видобутку глини для цегельного заводу. Але з першим зачерпом ковша із землі посипалися черепки трипільських горщиків, кістки козацьких поховань, предмети часів Київської Русі. Двічі приїздив до кар’єру Президент В.Юще­нко. Розповідають, раз копнув звичайною палицею — і викопав стародавню срібну брошку. ВАТ «Стайки-керамік» замовив тов. «Мінатекс» проект «Історико-туристичного комплексу «Спадщина». Це 150 робочих місць (замість 12-15 на цегельному заводі, який планувався), туристичний маршрут Київ—Українка—Трипілля—Стайки. Колись у Стайках, точніше між Витачевом і Стайками, було споруджено найвіддаленіший форпост Київської Русі — Святополчград. Спорудження інформаційного центру, музею, шести котеджів для туристів — це свіжа копійка, і досить постійна, у бюджет села і району. Більш ніж дивна, але зрозуміла позиція РДА. Замість вхопитися за патріотичний проект ВАТ «Стайки-керамік» і щонайшвидше зреалізувати проект, щоб перетворити Стайки на загальноукраїнський і світовий культурний і туристичний центр із значними матеріальними вигодами — на очах коїться злочин. Всі зусилля спрямовано на те, як відібрати 41 га землі у ВАТ «Стайки-керамік». Задіяно Міністерство екології (лишило ліцензії за приписом Генеральної прокуратури, а припису того ніхто не бачив і побачити не дають), Генеральна прокуратура, обласна і районна держадміністрації. Письменник С.Плачинда правильно писав про земний рай в облозі: «А результат? Приходять до керівництва ВАТ «Стайки-керамік», натякають, що вони «від першої особи», себто від Президента, і пропонують передати землю невідомо кому! Але керівники ВАТ «Стайки-керамік» згодні і на це, але з тим, щоб таку площу надали в іншому місці і передачу зробили відкрито, із висвітленням на телебаченні і в пресі. Посланці від «самого першого» зникли, а репресії посилилися. Оптимізм «Київської правди» зникає як роса на сонці і зависає в повітрі питання, чи бути історико-туристичному комплексу «Спадщина» в Стайках? — А, мабуть, ні. Доки декласовані, соціальні мутанти дерибанитимуть землею — хай підростають манкурти».

Матеріал підготувала
Федерація патріотичних видань України
(голова Федерації —
професор
Василь Яременко)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com