Демократія на експорт

(Закінчення. Початок у попередньому номері)

4. Ці «фонди» ведуть безперервну «підпільну» війну проти Білорусі. Маленька країна з населенням десять мільйонів мешканців після падіння Югославії — останній «острів» у Європі, який залишається поза мертвою хваткою приватного підприємництва під назвою «Хабад».

Що ж до згаданої юдейської ультраортодоксальної секти «Хабад», то її зв’язок з Україною є незаперечним на найвищому державному рівні, хоча вона намагається не афішувати своєї діяльності. Але представники саме цього руху стояли за «Нашою Україною» — на кожні сто членів організації сім­десят були євреями (П.Порошенко, Є.Че­рво­ненко, Д.Жванія, Р.Без­смертний, Ю.Єхануров, Е.Гурвіц). Саме вони назвали революцію другим після жовтневого перевороту 1917 року великим єврейським переворотом. Саме вони додавали вибор­чій кампанії наступального, агресивного ха­рак­теру, залучали українські і зарубіжні ЗМІ, організовували поїздки В.Ющенка до Європи, Ізраїлю і Америки, привертали до участі маси студентської молоді, привчали їх до співпраці, створювали у них переконаність, що ця співпраця для них є матеріально вигідною і перспективною. Найперспективнішою з них виявилася все та ж «ПОРА» (лідер — А.Юсов, вихований Е.Гур­віцем, пройшов стажування в Ізраїлі). Члени «ПО­РИ» отримували 500 доларів на місяць (їм належало протистояти загонам «Бе­р­кута» і здійснювати інші специфічні провокаційні дії).

Цілеспрямована PR-кам­панія стосовно України провадиться постійно. Відсутність комплексної державної системи протидії зовнішнім інформаційним загрозам не дає змоги забезпечити координацію таких заходів на державному рівні, тоді як провідні країни світу приділяють значну увагу питанням національної безпеки в інформаційній сфері.

Так, у Російській Федерації дедалі виразніше виділяється підклас, орієнтований на протиборство в інформаційній сфері, розпочато створення нового сегменту — інформаційної (несмертельної) зброї.

Концепція інформаційної війни КНР зазначає, що «...нездатність протистояти зовнішньому інформаційно-психологічному впливу є більш небезпечною, ніж відставання в інших галузях». Значних зусиль Китай докладає для досягнення переваги в інформаційно-комп’ютерних мережах.

Ситуація в інформаційному просторі довкола України формується під впливом змін, що відбуваються в системі міжнарод­них відносин, воєнно-політичної обстановки в регіоні.

Основними напрямами такого впливу є:

У військово-політичній сфері:

— формування відпо­від­них поглядів на воєнну політику та воєнну організацію держави (Російська Федерація не вітає євро­атлантичної інтеграції України, тоді як Захід всіляко підтримує курс прозахідної орієнтації держави);

— національно-етнічні проблеми (кримське питання, Південна Бессарабія, Північна Буковина, острів Зміїний, статус державної мови тощо).

У військово-технічній сфері:

— стратегічний курс України у військово-технічній галузі (викривлення інформації щодо оборонно-промислової політики, військово-технічного співробітництва, розвитку військово-промислового комплексу України).

У військово-економічній сфері:

— маніпулювання чинниками зовнішньої економічної залежності України з метою здійснення впливу на політичні рішення керівництва України, які суперечать інтересам іноземних держав (проблеми боргів, маніпулювання цінами на енергоносії, посилення інформаційного впливу напередодні та в процесі прийняття українською стороною принципових рішень в економічній сфері тощо).

В інформаційній сфері:

— зовнішня інформаційна експансія (збільшення присутності іноземних ЗМІ в інформаційному просторі України, зростання кількості вітчизняних ЗМІ, що мають іноземних власників, протиправний збір, отримання, використання та поширення інформації з метою підриву міжнародного іміджу України, провокації загострення внутрішніх протиріч та напруження у суспільстві).

В екологічній сфері:

— використання екологічної ситуації для вирішення суперечливих питань, територіальних претензій до України (використання екологічних проблем як засобу тиску на керівництво держави і одночасно як способу приховування власних цілей (коса Тузла — з Росією), дельта Дунаю — з Румунією).

Які ж висновки?

Навіть першого погляду на «новачків» Євросоюзу достатньо, щоб зрозуміти: ЄС не зацікавлений у розвитку економіки «новачків» і добробуті народу. Сьогодні він втілює принципи — «старі члени» живуть і збагачуються за рахунок «нових». Заходу потрібен не так наш інтелект, як ринок збуту і обслуговуючий персонал.

Європейська демократія і європейський рай — чергова ілюзія Заходу.

Тепер ми знаємо, що таке «неурядові організації» і яка користь від них Україні. Подібні процеси в Україні на кілька років відстають від того, що було в інших країнах Центральної та Східної Європи. Враховуючи це, нам слід зрозуміти, що відбувається у нас зараз і чого нам чекати у майбутньому. Усе, через що пройшли ці країни, тепер повністю повторюється у нас. Корисливі, егоїстичні, лукаві подвійні стан­дарти Заходу, який стурбований тільки власним благополуччям і менше всього думає, як зробити багатою Литву або Україну, практично реалізовуються його посланцями — неурядовими структурами. Не слід думати, що будь-яка «кольорова революція» — це кінцевий результат їхньої діяльності. Якщо хтось вважає, що, як писав В.Шекспір, «мавр зробив свою справу, мавр іде», то це помилкова думка — вони були, є і будуть. Вони стоять за спиною осіб, що ухвалюють рішення на державному рівні, вони інструктують своїх васалів, як здійснювати приватизацію на місцевому рівні. Вони контролюють ЗМІ, формують думки та погляди пересічного громадянина — вашого колеги по роботі або сусіда.

Народ України не повинен втратити себе. Людям, небайдужим до долі Батьківщини, треба вже зараз дуже обережно, глобально аналізувати процеси і події. Прогресивним силам, однодумцям слід триматися разом.

Воля народу нашої країни абсолютно не збігається з інтересами зарубіжних «добродіїв». Нинішня влада України робить усе можливе і неможливе, щоб втягнути Україну в пекельну євроінтеграційну прірву. Їй треба відпрацювати матеріальну і моральну підтримку Заходу, завдяки якій вона прийшла до влади.

На родюче українське пасовище збіглися табуни троянських коней, і їхня кількість зростає. Невдовзі нам не залишиться місця. Тож слід пам’ятати те, про що вже згадувалося на початку і що підтвердив подальший історичний досвід: «Бійтеся данайців, що приносять дари».

Чи то ж ми знову будемо наступати на ті самі граблі?

Василь Голуб, журналіст