Яку «перспективу» для українців і України малюють деякі сіоністські газети…

У статті «Жидівська атака на Устима Кармелюка» (газета «За Українську Україну» від 26.03.07) показано, як прожидівський тижневик «Зеркало недели» паплюжив і продовжує паплюжити наш менталітет та наше минуле і сьогодення. Українофоби з редакції «ЗН» не обмежуються злослів’ям щодо нашого минулого і тужаться «висвітлювати» перспективи нашого майбутнього. Раніше вони робили цю свою чорну справу, не подаючи прямо тезу про те, що українці, мовляв, не здатні створити власну державу, керувати нею, тому повинні звільнити місце «культурним» націям. Нині ж, на догоду своїм жидівським «патронам», тижневик «ЗН», як авангард українофобства, почав писати про це, не криючись…

Ілюстрацією цього може бути публікація «Ментальный крест — злоумышленник поневоле» (тут і далі цитування за оригіналом, за текстом «ЗН», оскільки цей тижневик виходить російською мовою, яка переважає і в інших «наших» жидівських виданнях). Цей черговий пасквіль «ЗН» видрукувано 17 березня ц.р. за авторством Олександра Рожена, штатного українофоба «ЗН», для якого ментальність українців — це щось збудливе, як зілля для алкоголіка (пригадується його «твір» в «ЗН» від 25.02.02 та інші). Так ось, у цьому новому опусі О.Рожен (в іпостасі філософа), переймаючись занепадом світових «символів добропорядності» у світовому масштабі, основний заряд своєї «любові» спрямовує на «аутсайдеров из белой цивилизации (на украинцев, россиян, белорусов)», котрі йдуть до погибелі швидше, ніж інші. А причина, мовляв, у тому, що «ухитрились при допотопном производстве перенять снобистские привычки лидеров»… І дістається всім у цій великій за розміром роженівській публікації: і працівникам енергетичного комплексу разом з шахтарями, і Сталіну з Брежнєвим, і лікарям та їхнім пацієнтам. Мавпується теза, що вимирання східних слов’ян (зокрема українців) не відворотне, бо вони — маргінали і «дезадеквати» та ще й вірять в магічне. І в цьому, бачте, вся суть. Тому й «рухнула в тартарары после распада Союза не только передовая промышленность, которая не воспринималась маргинализированой публикой, но очень быстро начала гибнуть шко­ла, имевшая высокие достижения…»

Бачте, як все «логічно» пояснює «знавець» О.Ро­жен: все «рухнуло» і гине не тому, що «передову промисловість» прихватизували в своїх інтересах головним чином інородці (як і банки та ЗМІ) і відбувається масове ухиляння від належної підтримки шкіл та лікарень, і не тому, що розвалили сільське господарство (все це, як відомо, робилося і робиться під постійним, неусипним контролем таких незмінних радників-порадників, як Пасхавер), а тому, мовляв, що Україною керують маргінали. Щодо справедливості такої оцінки нашої владної верхівки заперечувати важко, хоча би тому, що верхівка керувалася й все ще керується порадами тих самих пасхаверів…

Одначе редакція «ЗН» зі своїм Роженом замахується на значно більше — взагалі на здатність українців керувати своєю державою: «Итак, почему с особой быстротой вымирают восточные славяне? Да потому, что человеку с сознанием ХV—ХVI веков, который сегодня прорвался к управлению государством, трудно справиться с реалиями постиндустриального общества. Вымирание украинцев будет продолжаться до тех пор, пока в нашем обществе… нынешняя архаическая элита не освободит управленческие места образованной, реалистически мыслящей части общества».

Враховуючи великий обсяг тексту цієї статті, наданий редакцією «ЗН» для різнопланового паплюження «восточных славян» (найбільше — українців), та расистські «інтелектуально-авангардні» потуги цього тижневика, спробую трохи «розвеселити» читачів (не спростовувати ж трагіко-комічні опуси Рожена, бо дурниці, навіть злісні, не завжди заслуговують на серйозне ставлення). Отже, почнемо.

1. Цей Рожен займа­єть­ся в тижневику «ЗН» підготовкою (редагуванням) до друку публікацій науковців, одначе до цих пір ігнорує елементарне правило і для наукових, і для інших праць: не писати в одній частині допису одне, а в іншій — інше, свідомо приховуючи цю різницю (а може, це журналістський винахід редакції, яку очолює голова Комісії з журналістської етики В.Мостовий?). Так, наприклад, О.Рожен стверджує в обговорюваній публікації «Ментальный крест…», що в Союзі була передова промисловість і школа, яка мала високі досягнення (і з цим не можна не погодитися); такі досягнення були не меншими і в Україні. То від опусу Рожена виникає подив: як це «маргінальні» слов’яни-українці могли створити (а всі ми знаємо, що створили власноруч, без допомоги «золотомільярдних цивілізаторів») передові галузі техніки й освіти?! Одним примусом цього не досягнеш, тут розум потрібен… То де ж логіка «інтелектуального» тижневика «ЗН» в таких лукавих твердженнях? Як бачимо, тут не про логіку слід говорити, а про очевидне нахабно-брехливе спекулятивне трактування фактів з наперед заданою метою, про яку трохи далі.

2. А означене «лукавство» редакції «ЗН» не обмежується тим, що вона надрукувала «Ментального креста». У газеті «За Українську Україну» від 26.03.07, а ще більше — в моїй книзі «Чи буде судний час для судової гілки влади?» (Київ, 2005), показано численні наклепницькі злочини, скоєні редакцією «ЗН» проти України і українців раніше. У березні ц.р. українофобство на шпальтах «ЗН» тривало. Наприклад, крім вже зазначеного вище, в березневому випуску «ЗН», №12 фактично висміюються зусилля нашого земляка С.Ко­рольова (та й дні­пропетровців теж) у ліквідації відставання в ракетному будівництві від рівня, досягнутого нім­цем фон Брауном: «купили бы лицензию у Брауна — глядишь, дело пошло бы быстрее!». І це робиться на тлі твердження, що «передові американці» давно визнали високий паритетний рівень створених «восточными славянами» ракет, використовують наші і теоретичні, і практичні досягнення. До речі, в цьому ж випуску «ЗН», №12 бачимо й такий, м’яко кажучи, дискусійний пасаж: «1809 — родился Николай Гоголь — великий русский писатель...» Якщо так справи підуть і далі, особливо у зв’язку з вимогами пріоритету для «великого и могучего языка», то цілком ймовірно, що й Тараса Шевченка оголосять російським генієм. Редакція «ЗН» пером Рожена в обговорюваній тут публікації вже розпочала «підготовку» в цьому питанні: вже повчає читачів, як треба розуміти знаменитий рядок поета-патріота: «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»

3. Аналогічно лукаво (тобто фальшиво) представлено Роженом і питання про «магічну домінанту» у сприйнятті українцями нинішньої ситуації. Визнаючи, що «рухнула» система охорони здоров’я, Рожен «с иронией смотрит» на те, що люди змушені звертатися за допомогою до «архаїчної народної медицини». Такі звернення він пояснює не безгроші­в’ям наших людей, а «культурой, включающей в себя магическое, характерной для ранних этапов развития общества». Дивно, як можуть такі «культурні і добропорядні!» рожени, табачники та такі, як вони, жити в Україні, між нами — людьми з «низькою» культурою? В ім’я чого вони «мучаться» тут, адже у них є можливість перебратися до вельми «цивілізованих» осередків світу — Ізраїлю або США? Не хочуть!.. Хочуть нас «рятувати»… Мабуть, для того, щоб швидше вимерли. Тому й вимагають звільняти «управлінські місця для реалістично мислячої частини суспільства…»

4. У зв’язку з цією вимогою щодо «управлінських місць» згадується недавнє призначення Арсенія Яценюка на посаду міністра закордонних справ, точніше, не саме призначення згадується, а інтонація відомого В.Ма­лін­ковича, з якою він на радіо «Ера» вітав цю подію. Це був відвертий вияв радості, схожий на ті, за інтонацією і експресією, з якими юдеї виступали на вчених радах, розхвалюючи своїх одноплемінників-дисертантів (хоч їм і не загрожував провал).

5. А щодо самої вимоги про «звільнення управлінських місць для реалістично мислячої частини суспільства», то може здатися, що редакція «ЗН» передчасно засвітила мету і настанови жидівських провідників (тобто й спонсорів цього тижневика) щодо «остаточного вирішення юдейського питання» в Україні на предмет керівництва нашою державою. Однак, з погляду сіоністів-расистів, це питання порушено своєчасно — оскільки, мовляв, етнічні українці прискорено вимирають і вони як маргінали взагалі не здатні керувати своєю країною (як і всі, бачте, східні слов’яни), то на їхнє місце повинна прийти «реалістично мисляча частина суспільства». А що ж до того, якою є «мисляча частина» (з погляду таких «наших» громадян, як керівники «ЗН»), то тут різних думок не може бути (і про це відверто повідав у бютівському тижневику «Свобода» мій науковий колега, професор Леонід Шульман) — це юдеї, бо вони найздібніші і найталановитіші. Тож А.Яце­нюк — не перша така весняна ластівка в урядових структурах, і, мабуть, не остання…

6. Але ж чому не дотягуємо до Росії? Паритет же повинен бути… Хіба ж може, наприклад, наш один Табачник, віце-прем’єр, врівноважити їхнього прем’єра Фрадкова ? Тому й виникають проблеми (і метушня) у владній верхівці. А для рівноваги треба або додати в компанію Табачнику ще одного-двох «мислячих» віце-, або задовольнити претензії Юлі (тієї, яка з українським прізвищем); не марно ж вона зі своїм Фельдманом їздила до вашингтонських юдеїв за благословенням…

Крім того, щоб досягти злагоди і спокою в суспільстві, треба визначити, як казав Міша Горбачов, «хто є ху». Необхідно всіх тих наших юдеїв, яких не любить народ, називати «жидами» (тобто так, як і в наших сусідів), а решту (особливо моїх друзів і приятелів) — «євреями» (тобто так, як їм подобається, щоб не ображалися на мене); головне, щоб вони виправдовували наше горде ім’я «українці».

P.S. Коли вже цей рукопис був у редакції, на пінчуківському телеканалі IСTV, 13 квітня ц.р. відбулося чергове шоу Славіка Шустера в акуратно підібраному складі «своїх» журналістів. Провідним доповідачем була керівник газети «Зеркало недели» Юлія Мостова, яка, зокрема, фактично підтвердила основну ідею згаданого вище «твору» Рожена «Ментальный крест…» про необхідність вивільнення з-під українців («маргіналів, швидко вимираючих») керівних посад та конкретизувала, що на ці посади мають запрошуватися «яйцеголові» з-за кордону… З-поміж інших номерів репертуару Ю.Мостової вразила її глибока переконаність в тому, що нинішні мітингувальники на Майдані та їхні супротивники — дуже різні: «Ми дуже різні!.. Я відчуваю це просто шкірою. І я можу вам навести сто аргументів, чому нам треба розійтися. Я розумію, що відчував тоді Кушнарьов (покійний), коли він казав про федералізацію України». Зважте, що це подається в ефір політично підкованою, вельми близькою до «сильних світу цього» дамочкою (керівником «головної аналітичної газети України» — так називає себе тижневик «ЗН» на своїх же шпальтах)! А керівники держави, здається ж, закликають до єдності?!

Мимоволі пригадалося, як ще одна скандально відома дамочка схоже подавала себе в ЗМІ. Маю на увазі Ірину Білик (див. газету «Столиця», №52 за 2002 рік): «Я жінка в політиці. Я бачу все, що відбувається в нашій державі…» (Отже, одна «бачить все», а друга — «відчуває просто шкірою»).

І з обома такими «чутливими» дівчатами таланить контактувати славетному Славіку Шустеру: з Юлею — на своєму шоу, а з Іриною — на проанонсованому вуличному дійстві, спрямованому аж проти ксенофобії й антисемітизму… «Свій до своїх про своє…»

Було б набагато порядніше, чесніше, щоб ці «свої» пам’ятали, по якій землі вони топчуться. Бо ж Юля, як і майже десять років тому (коли вона встругнула пасквіль на українську мудрість — див. вказану вище мою книгу), на цьому шоу Шустера знову брудними пазурами влізла в українську душу: «Схід — це колективний спосіб життя; правий берег — це індивідуалісти; це люди, які ніколи не будуть себе відчувати щасливими тільки від того, що представник їхнього народу полетів у космос першим; вони захочуть просто забезпечити життя для своєї країни; навіть будуть славити Шевченка (мається на увазі Андрія), але вони ніколи не ототожнять це зі своїм відчуттям задоволеності від життя». (Бачте, до якого піруету з Шевченком вдалася дамочка та й взагалі з реальністю і логікою в неї туго!) Чи то нахабство з неї пре, чи лаврів психоаналітика (чи чогось пов’язаного з психолінією) кортить… За таких поглядів на український народ-годувальник доводиться й поспівчувати по-народному: «горбатого могила виправить…»

Василь Кузьменко,
професор