Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Русь починалася з Донецька?

Вражаючі методи боротьби за вплив в політичному, бізнесовому і суспільному житті нині демонструють донецькі хлопці. Є чому подивуватися не тільки Україні. Не так давно на І каналі Національного радіо можна було чути новину, що в Донецьку збираються знімати фільм про Одина (скандинавський верховний бог), бо, нібито, знайдено факти, які підтверджують про його походження з донецької землі. Особливого значення цій інформації навряд чи хто надав. У нас люблять висмоктувати з пальця якусь сенсаційку, щоб подивувати людей і себе потішити причетністю до чогось великого. Але, виявляється, то тільки квіточки.

Схоже, в Донецьку вже розроблено план з переписування історії України і всія Русі, мабуть, під керів­ництвом сусідів із Червонокам’яної (від Красна площа), де також намагаються це зробити. Тримаю в руках зовсім свіжу книженцію, випущену в світ видавництвом «Амріта-Русь», Москва, 2007 року. Називається вона «Довелесова книга». На титульному листі читаємо: «Древнейшие сказания Руси. Подготовка текстов, перевод и комментарии — Гнатюк Юлия Валерьевна, Гнатюк Валентин Сергеевич».

Із вступу дізнаємося, що названі особи взялися перекладати і коментувати «Сказы Захарихи», записані Ю.Миролюбовим (більше відомий читачу з того, що саме завдяки йому маємо літературну та історичну пам’ятку ІХ ст. «Велесову Книгу»).

Спробу коментувати стародавні перекази ще якось можна зрозуміти, але навіщо перекладати з мови, яку досить добре розуміє і українець, і росіянин, ще раз на російську? Відповідь дуже проста: щоб підігнати текст під конкретне замовлення.

Лише кілька прикладів. «Сказ про Буй-Туръ-Русов да про Уголишину» (так за Ю.Миролюбовим) і «Сказание про Буй-Тур-Русов и Уголичей» (с. 148) у Гнатюків. В Ю.Миролюбова він починається так «За те часы, коли еще Земли Руской Киевской не было, а была Рущина по Руси — Реце, такъ, были межъ Днестромъ та Прутомъ — Рекой такожъ Русы». А тепер цей текст в гнатюківському перекладі: «В те времена, когда еще земли Киевской-на-Днепре не было, а была единая Русколань, и Русы жили от Ра-реки до Карпен, то между Днестром и Прутом тоже обитали русские пле-мена».

Навіть нефахівцеві помітно неймовірне перекручування оригіналу.

Виявляється, ця пара також перекладала «Велесову Книгу» і знає, що саме з Руськолані починалася Русь, а позаяк ще ніхто точно не довів, де була ця найдавніша наша держава, вони її приписали до Сіверського Донця (с. 160), хоча із «Влесової Книги» видно, що Київ і Голунь (центр Руськолані) були поряд одна з одною: «Вороги напали на нас і тому відійшли до Києграда і до Голуні» (д. 36Б).

Але це не заважає Гнатюкам виконувати свій задум. І Русь-ріка (Рось) у них вже стає Ра-рікою (Волгою). Ось, виявляється, де була справжня Стара Русь (Рущина) — на Волзі-ріці, а не на якійсь там невеличкій Росі.

Сміливості та винахідливості авторів-«довлесовиків» позаздрили б, мабуть, одночасно всі московські фальсифікатори історії та царі з генсеками, які втокмачували всім, що «нет нікакой Украйни і бить нє можєт».

Читаємо ще у Ю. Миролюбова (користуюся публікацією в «Матеріалах ІІІ науково-практичної конференції «Буття українців»): «Угольщина хоробрая добру силу имела, и на дорогу выскакивала, коли надо. Отожъ былъ Градъ у нея великий а крепкий, а тожъ звался Пересечень — Градъ, а оттудъ и Сеча пошла козацкая, Запорожская». Зовсім по-іншому це тлумачать Гнатюки: «Те же Уголичи были храбрыми и сильными, и град у них был великий и крепкий, и улицами на углах пересекался во все стороны. А еще он был перекрестьем для многих путей из Руси в Волошину и Грецколань, и потому назывался Пересечень-градом» — і ні слова про Січ козацьку Запорозьку. Ось аж куди замахнулися — знищити навіть згадку про Запорозьку Січ...

Можна було б зрозуміти задуми і наміри руйнівників української історії періоду царизму і більшовизму, коли всі інформаційні потоки йшли з одного центру і суворо контролювалися. Якийсь ефект воно давало, хоча так і не змогло витравити з нашої пам’яті ні Київської Русі, ні Запорозької Січі. На яку славу розраховують сучасні фальсифікатори, герострати-гнатюки, важко сказати. Окрім жалю та сміху, навряд ще на щось вони заслуговують. Ну хіба ще на позов до суду, адже своєю книгою вони не тільки попирають авторське право, а й цинічно глумляться над світлою пам’яттю збирача стародавніх українських переказів Ю. Миролюбова, над тією бабцею Захарихою, над десятками кобзарів та бандуристів, які з віку в вік зберігали і передавали нам свідчення про наших славних предків. Ні мор, ні тюрми не могло знищити в них любові до своєї землі, до свого народу. За жодні гроші вони не продавали своєї честі та національної гідності.

Сергій ПІДДУБНИЙ,
дослідник української мови та історії,
автор книг «Таємниці української
давнини»
і «Філософія українського слова»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com