Таємні товариства: міфи та реальність

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

Єзуїти. Виникло 1540 року як Товариство Ісуса. Єзуїти були військовим Орденом, створеним Ватиканом для боротьби з ворогами церкви та захисту церковних таємниць. Засновник Ордену Ілюмінатів Адам Вейсгаупт, створюючи своє товариство, скопіював структуру єзуїтів.

У Середньовіччя католицька церква мала свою розгалужену розвідницьку мережу майже в усіх країнах світу. У той час таємні служби не виокремлювалися в самостійні організації. Просто весь апарат церковної ієрархії постійно збирав інформацію про стан справ на місцях. Ці дані підсумовувалися цер­ковними чинами, які керували духовенством певного регіону та країни, а потім пересилалися до Риму. Інформація надходила різними каналами. По-перше, по ланцюгу — від парафіяльного священика аж до Папи Римського, по-друге, через Орден монахів та від спеціальних уповноважених Папи.

Можливості збору інформації були практично необмеженими. Якщо сільський священик міг у подробицях повідомляти керівництву про настрої у селах, які належали до його парафії, то духовник того чи іншого монарха міг дати не менш детальний звіт про стан справ при дворі і плани його хазяїна. Ефективним способом отримання відомостей була сповідь.

Безумовно, увесь цей великий механізм, який передавав інформацію до Риму, не завжди працював безперебійно, однак загалом римський престол майже до епохи Відродження залишався найбільш інформованим про справи в інших країнах.

Але ще більшу роль у розвитку церковної розвід­ки відіграв заснований у першій половині XVI століття Орден єзуїтів — «Товариство Ісуса», як вони себе називали. Засновником Ордену був дон Ініго Лопес де Рекардо Лойола, який народився 23 жовтня 1491 року на півночі Іспанії, у своєму родовому замку Лойола, побудованому в ХІІІ столітті. Дон Ініго був тринадцятою дитиною в знатній іспанській сім’ї роду лицарів Бертранів. Майже все дитинство дон Ініго провів у замку свого хрещеного батька, де навчився читати та писати, гарно фехтувати, їздити верхи та грати на мандоліні. У тридцять років дослужився до чина капітана, але 1521 року під час оборони міста Пампелуні в іспанській Наваррі його було поранено. Він вже не міг продовжувати військову службу, позаяк у нього було перебито обидві ноги і після лікування одна нога стала коротшою. Читаючи під час лікування після поранення багато релігійної літератури, дон Ініго вирішив посвятити себе служінню Богу. І 1534 року остаточно взявся за створення війська духовних лицарів. Його бажання підтримували шестеро послідовників: Петр Фабер, Франциск Ксаверій, Яків Лайнес, Альфонс Сальмерон, Микола Альфонс Бобаділья та Симон Родрігес — чотири іспанці, португалець та савояр-швейцарець.

15 серпня 1634 року у підземній церкві Монмартру, на місці якої 9 жовтня 1272 року було закатовано першого єпископа святого Діонісія, у передмісті Сен-Жак, семеро перших членів майбутнього Ордену дали клятву присвятити своє життя Богові. Клятва закінчувалася словами — Ad maioren Dei gloriam (Для більшої слави Божої).

На олтарі церковки 40-річний Ігнатій написав три великі літери — J.H.S. (Jesus Hominum Salvator) — «Ісус, людей Спаситель». Вони означили, що він та його друзі хочуть бути «слугами Спасителя Ісуса». Ці три літери стали девізом майбутніх єзуїтів.

Орден було створено передусім для боротьби з реформацією. Його членами ставали ретельно відібрані люди, яких навчали беззаперечно, сліпо коритися вищим особам. Єзуїтів навчали всіх прийомів духовного впливу на віруючих. Устав та правила єзуїтів були спрямовані на перетворення їх на заповзятливих проповідників та агентів католицизму, до того ж частіше — агентів таємних служб. Дуже часто священик, який сповідував короля або голову єзуїтської семінарії, був, по суті, резидентом, якщо використовувати сучасну термінологію, якому підпорядковувалася розгалужена мережа інформаторів.

Окрім служби розвідки, Єзуїтський орден мав і свою контррозвідку. Вона не була особливою організацією — обов’язок відловлювати шпигунів серед своїх покладали на кожного єзуїта. Весь світ було поділено на області — провінції. Голова єзуїтів такої області — провінціал — зазвичай керував і таємною службою у цьому регіоні.

Єзуїтська розвідка слугувала організатором багатьох успішних змов, повстань, підступних вбивств, інтриг як засобів вирішення важливих політичних питань. Укладалися та розривалися союзи між державами, возвеличувалися або піддавалися ганьбі придворні вельможі. Єзуїти прямо або опосередковано брали участь у найвідоміших політичних вбивствах кінця XVI — першої половини XVII століття.

Подальша історія Ордену єзуїтів виходить за межі нашого дослідження. Зазначимо лише, що 21 липня 1773 року Папа Римський Климент XIV за вимогою королівської династії Бурбонів написав буллу про знищення Ордену єзуїтів. У ніч на 16 серпня 1773 року всі приміщення Ордену єзуїтів у Римі зайняли війська, а генерала Ордену Лоренцо Річчі та інших керівників ув’язнили в Замку Ангела.

До цих подій в Ордені нараховувалося 23 тис. членів у п’яти асистенціях: італійській, французькій, німецькій, іспанській, португальській та тридцяти шести провінціях, які мали 3 551 резиденцію, 669 колегій, 661 новіціант, 176 семінарій та 223 місії.

Однак Ордени ніколи не зникають. Те саме трапилося і з Орденом єзуїтів, який зміг вижити і продовжити свою діяльність у Російській імперії. У Білорусії, частина якої 1772 року під час поділу Польщі увійшла до Росії, було 200 єзуїтів (97 священиків, близько 50 учнів та 50 конадьюерів). Їхнє майно оцінювалося у 30 мільйонів злотих.

У тодішній Західній Росії було близько 30 Орденів монахів: чоловічі — францисканці, домініканці, піари, місіонери, августіані, бернардини, кармеліти, тринітари, реформати, капуцини, каноніки, цистери, маріани, бенедиктини, рохіти, бріжди, боніфратри, камальдули, картузи; жіночі — домініканки, бернардинки, кармелітки, моріавітки, бенедиктинки, цистерки, бригадки, сестри милосердя. Була сила-силенна монастирів Тільки у Луцькій єпархії нараховувалося 54 монастирі на 65 парафіяльних церков.

А.Ільїн у своєму досліджені історії єзуїтів писав: «Катерина переслідувала свою мету, беручи знищений повсюди Орден під свій захист. Справа в тому, що вперше серед російських підданих виявилося стільки католиків. Катерина знала, що Папи завжди намагалися керувати тими, хто належав до латинської церкви, і не бажала допускати у свої володіння сторонню владу; вона й вирішила влаштувати для своїх підданих католиків окрему, незалежну від Папи, церкву, використовуючи для цього кмітливих, розум членів Ордену».

Єзуїти пережили у Росії найважчий період своєї історії. 1814 року Папа видав буллу, яка поновлювала Орден єзуїтів зі всіма їхніми правами. Завдяки новим історичним умовам повернення Ордену стало можливим практично для всіх країн Європи.

Тоді й виник конфлікт між імператором Олександром І, який повернувся із закордонного походу руської армії, та Товариством Ісуса. 1820 року, після смерті генерала Ордену Ф.Бжозовського, 22 березня було видано Указ «Про вигнання з Росії єзуїтів». Тим самим Олександр І прийняв рішення про вислання з Росії Ордену єзуїтів. Можливо, на вигнання Ордену єзуїтів вплинули відносини з Австрією — конкурентом Російської імперії за домінування у Європі.

Однак основною причиною, безумовно, була місіонерська діяльність Ордену в Росії. «Таким було справжнє становище Єзуїтського ордену: впливова держава під час переслідувань та скитань єзуїтів бере їх під захист своїх законів; вони виявилися невдячними й порушили ці, сприятливі для них, закони, вперто протиставивши їм власні і назвавшись місіонерами, всупереч Найвищому регламенту 1769 року, який забороняв Римсько-католицькому духовенству так називатися; вони діяли всередині держави як всередині країни, світлом Хрестовим не осяяної…» (З докладу міністра духовних справ та Народної освіти князя Голіцина).

Єзуїти втратили притулок у країні, яка підтримувала їх у важкий для Ордену період, а слово «єзуїт» у російській мові набрало негативного значення.

Досвід попередніх століть для єзуїтів не був марним. Ведучи свою основну діяльність за межами церкви, він вже не дозволяв собі політичних помилок. У другій половині ХХ століття Орден єзуїтів займає впливові позиції у Ватикані, в керівництві католицькою церквою, бере участь у складанні папських булл та послань. Безумовно, цей Орден є інтелектуальною елітою Ватикану. Його генерал (названий чорним папою) — найближчий сподвижник Папи Римського. Орден ділить всі країни на 89 провінцій, об’єднаних у 12 асистенцій — територіально політичних зон: північноамериканську, центральноамериканську, латиноамериканську, індійську, африканську, східноазійську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, англійську та слов’янську.

Діяльністю Ордену керують генерал, його асистенти та курія, до якої входить секретар, генеральний прокурор, генеральний економіст, генеральний постулатор та секретар у справах місій.

Орден об’єднує у собі масові організації — маріанські конгрегації та «Апостолат молитви». Конгрегації об’єднують віруючих за парафіями або професіями. Близько 70 тис. таких союзів на чолі з національними секретаріатами охоплюють більш як 7 млн осіб. «Апостолат молитви», або «Ліга пресвятого серця» видає більш як 1 100 журналів 60 мовами, які читають близько 40 млн осіб. Керівний друкований орган — «Чівільта католіка», редакція якого підпорядкована генералу та Папі Римському.

Єзуїти приділяють велику увагу засобам масової інформації та комунікаціям. Вони працюють на радіо Ватикану з моменту його заснування. Є у них власні телевізійні програми та сайти. Ордену належать 195 університетів, 500 коледжів та майже 9 тисяч шкіл. Тільки у США єзуїти відкрили близько ста університетів, інститутів та коледжів. Першим університетом, заснованим єзуїтами, став Джорджтаунський — єдина у США дипломатична школа. У Фордхемському університеті, що у Нью-Йорку, є «Інститут з вивчення сучасних російських проблем». Найстаріший, Григоріанський університет у Римі готує викладачів для католицьких навчальних закладів.

1983 року генералом Ордену став Пітер Ханс Кольвенбах. Його штаб-квартира — у Римі, на вулиці Борго Санто Спіріто, поряд з ватиканським палацом. Більшість документів про Орден єзуїтів зберігаються у «Секретному ватиканському архіві» (Archivio Segreto Vaticani).

Жодна установа католицизму не викликала проти себе більшої ненависті і водночас не вселяло такого почуття відданості до себе, як Орден єзуїтів. Для одних ім’я Лойоли та його учнів було синонімом скверни; інші бачили в ньому опору релігії. Орден, який піддавали жорстоким переслідуванням в антихристиянському столітті, який знищив сам глава християнства, поновився, коли католицизм протиставив свою реакцію революційним настроям. «Доля єзуїтів залежна від долі всієї католицької церкви. Вони служать їй зброєю проти спроб, які ворожі духу католицизму. З цієї точки зору історія може віддати їм належне» (Лоран).

За матеріалами щорічника «Єзуїти», Орден має свої представництва і в Україні.

Аналізуючи діяльність єзуїтів, необхідно наголосити, що нащадки Лойоли — далеко не безневинна організація. «U.S. News and World Report» зазначає, що єзуїти, безумовно, вмішуються у справи інших держави. Ось цитата зі статті: «Головну роль у революції сандиністів у Нікарагуа відіграли єзуїти. Деякі з них приєдналися до комуністів. Один зі священиків у Ель-Сальвадорі заявив, що його Орден працює для просування марксизму та революції, а не для Бога… Єзуїти приєдналися до лівих повстанських рухів у Центральній Америці та на Філіппінах та виправдовують втручання марксизму і римського католицизму у так звану теологію визволення. Коли США хотіли застосувати брудні методи демографічної політики Хейга-Кісінджера у Центральній Америці, саме єзуїти організовували людей та втягували їх у війну. Де з’являються єзуїти — там починається революція».

Це особливо актуально тепер для України. Відомо, що єзуїти по-різному намагаються посилити свій вплив на український народ, зокрема, через розподіл гуманітарної допомоги, організацію приватних закладів, догляд за хворими та старими людьми тощо. Але хто знайомий з минулим та сьогоденням Ордену, той знає: він керується далеко не альтруїстичними мотивами.

(Далі буде)