АМЕРИКАНСЬКИЙ СЛІД В «ОКСАМИТОВИХ» РЕВОЛЮЦІЯХ

Події листопада 2004 року більшість українців сприйняла як спробу змінити набридлий режим кучмізму. Але, як показав подальший розвиток історії, Помаранчева революція мала і свій темний бік, до цього часу невідомий учасникам тих буремних подій.

Приблизно два роки тому відомий російський політолог Сергій Кара-Мурза видав книгу «На пороге оранжевой революции». У ній здійснено спробу проаналізувати схеми оксамитових революцій, які протягом останніх шести років охопили колишній радянський простір.

«Задовго до цього (до Помаранчевої революції. — Прим. ред.) її готували як велику спецоперацію США і загалом Заходу. Цієї підготовки не приховували, про неї було досить багато повідомлень у західній пресі. Це треба вивчати вже як урок історії», — зазначає у своєї книзі Кара-Мурза.

На підтвердження сказаного цитується стаття з газети «Wall Street Journal» за 11 лютого 2004 року (майже за дев’ять місяців до початку Помаранчевої революції), що побачила світ після Революції троянд у Грузії: «Можна сподіватися, що тепер настане черга «каштанового» варіанта в Києві. Україна має прекрасний шанс повторити грузинський успіх народної демократії, але за умови, що Захід та демократична українська опозиція правильно розіграють свої карти. Найвірогідніший сценарій полягає в тому, що табір Кучми намагатиметься залякати противників та сфальсифікувати результати голосування. Українська опозиція, США та ЄС повинні здійснити на нього необхідний тиск. Своєю чергою, опозиція може продемонструвати йому, що здатна вивести народ на вулиці. У цьому разі Ющенко міг би домовитися з Кучмою. Вашингтон витратив більш як 2 млрд дол., щоб підтримати вільну та незалежну Україну. США могли б з більшою користю виділити значну частину цих коштів для підтримки демократичних суперників Кучми, які роблять те саме, що робила опозиція Сербії та Грузії. У найближчі місяці диктатори Білорусі, Кавказу та Центральної Азії уважно слідкуватимуть за подіями у Києві».

Можна сказати, що опис схеми майбутньої Помаранчевої революції у Києві у впливовій американській газеті «Wall Street Journal» — це дещо більше, аніж фантазія журналіста. Це відкритий заклик до дії з чіткою вказівкою послідовності. 28 березня в інтернеті з’являється сайт молодіжної організації «Пора», яка була фактично клоном сербського «Отпору» та грузинської «Кхмари». Що було далі — знає весь світ. Гроші на Помаранчеву революцію надала американська неурядова організація Freedom House.

Через два роки після виходу книги Кара-Мурзи французькі журналісти зняли фільм «Революция.com.США. Завоевание Востока». У ньому підтверджено висновки, наведені у книзі Кара-Мурзи. Крім того, журналісти назвали конкретні прізвища організаторів та фінансистів «оксамитових» революцій. Було вказано і суму, яку витратили США на «кольорові» революції в Україні та Киргизії — 110 млн доларів. Першою країною, де американський уряд через неурядові організації (НО) випробував ненасильницький метод зміни діючої влади була Сербія. На території цієї та інших країн, де відбулися «оксамитові» революції, американські НО діяли через активістів, завербованих спецслужбами Америки ще у 50 — 70 роках. Про це каже керівник українського відділу Freedom House пан Городницький: «Україні виділили невеликий гранд — 30 тис. доларів, щоб зібрати необхідну кількість активістів, навчити їх вдаватися до таких кроків, які призвели б до виборів. Такими активістами у 50-ті, 60-ті, 70-ті роки таємно керувало ЦРУ. Таким чином ці люди ставали інструментом спецслужб США. Якщо раніше така практика мала таємний характер, то нині Білий дім вирішив діяти прозоро, публічно і, безсумнівно, через неурядові організації».

Теоретичну основу майбутніх «оксамитових» революцій викладено у книзі Джина Шарпа «Від диктатури до демократії». В одному з її розділів розповідається про те, як революціонерам за короткий час вдалося налагодити контакти з поліцією. Автор книги, не соромлячись, стверджує, що події у Сербії, Киргизії, Грузії та Україні розгорталися за методикою, викладеною у ній.

Після подій у Сербії «оксамитова» революція набула характеру інфекції й почала поширюватися в інших країнах пострадянського простору. Серби навчали грузинів, ті ділилися досвідом з українцями. Ось як описують французькі журналісти підготовку до майбутніх виборів та революції в Україні: «Україна, півроку до виборів. Напередодні революції відбуваються таємні зібрання, на яких навчають молодь. Їхня мета — обрати молодіжного лідера. Учні — це українці. Учителі — серби. Через десять днів після семінару най­активніші з руху переходять до практичних дій. Серби дають свої останні настанови невеликій, проте вже армії, одним із завдань якої є мобілізація майбутніх виборців в Україні. До голосування залишається 45 днів».

Рухом є партія «Пора», яка фінансується організацією Freedom House — тією самою, яка фінансувала опозиційне видавництво у Киргизстані.

У фільмі фігурують прізвища лідерів молодіжних рухів України, Грузії, Сербії, Киргизстану.

Фільм французьких жур­налістів можна вважати провокацією або чимось замовленням. Але якщо ті факти неправдиві і Помаранчева революція у Києві є відповіддю на дії режиму Кучми, то чому його трансляцію перервано концертом Белли Ахмадуліної?