Важкий шлях до порозуміння. Крим повинен стати зразком цивілізованості між націями, що живуть на українській землі

Сьогодні завдяки незалежності України дізнаємося, що українська мова старша за грецьку і латинську. 1975 року Джон Стойко розшифрував пам’ятку української мови VП — VІ ст. до Р.Х. Він назвав її «Листи до ока Божого», вчений В.Довгич — «Посланням оріян хазарам». У ній згадується, зокрема, про якусь віру: «У степу віра по вірі померла. У степу віра по вірі пада і суто пада нова пустаж...» Там багато українських слів, уживаних сьогодні: бажати, балакати, вештатися, вітати, гожий, гукати, дбати…

Не будемо говорити про українську прадержаву Траянь, про скіфську державу, а торкнемося ближчих до нас часів.

На стелі в Пантикапеї (Керч) виявлено письмову згадку про антів — предків українського народу. Так їх називали греки, римляни з II ст. н.е. (анти — ті, що навпроти мешкають). Вони займали терени від Карпат, Вісли, Криму до Дону й Кавказу. Римський історик Таціт писав, що цей народ один, що він має свій алфавіт для написання церковних книг. До речі, цей алфавіт 860 року болгарський просвітитель переробив на кирилицю. Тоді ще не існувало Москви і Росії.

Згодом аборигенів півострова стали називати таврами — від назви м. Перекоп (рів з валом), що грецькою мовою звучить як «Тавріка». Отже, таври — це праукраїнський народ, що жив на південь за ровом ще від палеоліту. За повідомленнями Геродота, Страбона та інших істориків, таври воювали з кіммерійцями, римлянами та іншими зайдами.

Прийняття таврами назви «русинів» починається з часів перших київських князів Аскольда і Діра. 945 року князь Ігор уклав з Візантією договір про захист Таврії від чорних болгар Приазов’я. 963 року таврійський управитель просить князя Святослава захистити таврів-русинів від хазарів. 965 року Свято­слав розгромив Хазарський каганат і, щоб краще захистити Таврію, було засновано Тмутараканське князівство зі столицею у місті Тмутаракані (нинішня станиця Тамань Краснодарського краю), де правили син Володимира князь Мстислав, за ним — сини чернігівського князя Святослава князі Гліб, Роман і Олег. За билинами, найстаріший богатир Святогор мешкає на «Святих горах Сиверних», на крейдяних Святих горах над Сіверським Дінцем, твердині проти кочівників. З південних міст Руси-України згадуються Сурож ( Судак) , Тмутарокань, Корсунь на Чорному морі. У книзі «Русские сказки, содержащие древнейшие повествования о славных богатырях» (Москва, 1780) В.Левшин наводить уривок з билини: «из далеча во чистом поле, как далее того на Украине, как едет, поедет добрий молодец сильний могуч богатырь Добрыня…»

Наявність грецьких поселень сприяла тому, що вже в IV ст. на півострові утвердилося християнство. Про єдність звичаїв, мови населення Таврії і континентальної Руси-України свідчить і те, що саме в Корсуні (руська назва Херсонеса, нині Севастополь) князь Володимир 987 року прийняв хрещення. Саме тут відбулося утвердження християнства як релігії Київської Русі, а 1051 року Ярослав Мудрий утвердив Київський патріархат, який підступно, через підкупи, було зруйновано Московським патріархатом. Коли б сьогодні зверхники Московського патріархату не переслідували політичні цілі, а дотримувалися Божих заповідей, будували братерські відносини між людьми, то вони б не протистояли відновленню Української помістної церкви, започаткованої Ярославом Мудрим, адже, згідно з православним каноном, кожна незалежна держава може мати свою Помістну церкву.

Те, що в усьому Криму корінним за мовою вважалося давньоукраїнське (руське) населення, засвідчують археологічні знахідки Криму, Причорномор’я та Приазов’я. Візантійські історики Кедрин і Зонара стверджують, що народ «русь» жив біля Північного Тавру і Таврських гір, біля Євпаторії, а письменник XII ст. Євстафій — що таври і народ «русь» є одним народом. «Житіє Георгія Амастридського» (842 рік) описує походи руських дружин, русичів-українців по Чорному морю, яке географи XI ст. називали Руським. Тут же зазначається, що язичники-русини за звичаями такі, як і таври — корінні жителі Таврії.

XIII ст. — початок монголо-татарського іга на Русі. Таврія набуває назви Крим, що тюркською мовою означає «рів». У результаті розпаду Золотої Орди на базі військових гарнізонів-поселень 1443 року утворюється Кримське ханство зі столицею в Бахчисараї, яке з 1475 року стало васалом Туреччини. У результаті війни 1783 року Крим приєднано до Росії.

Хто ж населяв півострів за часів Кримського ханства? Згідно зі свідченнями турецького історика Евлії Челебі за переписом 1666 року в Кримському ханстві проживало 1 127 тисяч людей: татар — близько 180 тисяч, з них 75 тисяч становило військо; українців — 920 тисяч; решта — греки, німці, караїми, євреї, вірмени та ін. Те, що Крим завжди був українським, свідчать і міцні економічні зв’язки населення Криму з материковою частиною України.

Відрив Криму від українського економічного простору призвів до занепаду краю. До 1954 року показники розвитку області виявилися значно нижчими, ніж 1940-го. Саме тому, за ініціативою РРФСР, постало питання про приєднання Криму до матінки-України. 19 лютого на засіданні Президії ВР СРСР Голова Президії Верховної Ради РРФСР М.Тарасов сказав: «Кримська область, як відомо, займає весь Кримський півострів і територіально прилягає до Української Республіки, будучи немовби природним продовженням південних степів України. Економіка Кримської області тісно пов’язана з економікою Української республіки. З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки є доцільною і відповідає загальним інтересам Радянської держави. Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю і Українською РСР, Президія Верховної Ради РРФСР вважає за доцільне передати Кримську область до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки». І закон про передачу Кримської області до складу УРСР було ухвалено 26 квітня 1954 року Верховною Радою СРСР.

Внаслідок війн кількість населення Криму за переписом 1897 року зменшилася порівняно з 1666 роком майже вдвічі, але й за цих умов українці становили 74,2%, татари — 13,0%, росіяни, греки, німці та інші народи — 12,8% загальної кількості. Згадаймо 1944 рік — виселення разом з 191 тисячею татар і 27 тисячами вірменів, німців, греків і кримчаків ще й понад 200 тисяч українців. На їхнє місце примусово переселили росіян з різних областей Росії. Відбулася прелюдія наказу Берії і Жукова №0078 від 22 червня 1944 року, за яким усі українці мали бути виселені з української землі «в отдаленные края Союза ССР». Це хижацьке варварство не здійснено тільки тому, що ще діяла Українська Повстанська Армія (УПА). Сталінський режим боявся загальноукраїнського повстання. Тому всі українці — і комуністи, і соціалісти — повинні вклонитися воякам УПА, що не загинули від холоду і голоду в телятниках по дорозі до Сибіру або в сибірських болотах. Але ворогам України, та і Росії, дуже вигідно, щоб панувала сатанинська міжнаціональна незгода і ненависть (тоді можна безпроблемно грабувати працю трударя незалежно від національності). Саме тому у ВР України донині блокується питання примирення всіх учасників Другої світової війни.

У результаті примусового переселення, кількість населення 1959 року досягла 1201,5 тисячі осіб, 1993-го збільшилася до 2638,8 тисячі за рахунок росіян-відставників силових структур СРСР — людей похилого віку. Це підтверджується тим, що за останні десять років (за відсутності притоку відставників) населення за законами природи в Криму скоротилося на понад 25% і, згідно з переписом 2001 року, становило 2031,3 тисячі осіб. Так Україна на 50 млн населення отримала у спадок 16 млн пенсіонерів, тоді як Росія на 140 млн населення має близько 30 млн пенсіонерів.

Дані про національний склад за переписом 2001 року не опубліковано, але якщо до аналізу залучити переписи 1979-го і 1989 року, то виходить, що сьогодні в Криму живуть 260 тисяч кримських татар, понад 100 тисяч євреїв, білорусів, інших національностей і приблизно порівну українців та росіян. А якщо врахувати нинішнє продовження геноциду, залякування і русифікацію українців на півострові, то можна стверджувати, що сьогодні українців на Кримському півострові більше, ніж росіян. Так у Криму за переписом 2001 року українську рідною мовою визнали тільки 40,4% українців. Хіба це не геноцид, не продовження експлуатації українця, коли для понад 800 тисяч українців, які створюють половину бюджету Криму, є одна українська школа і одна українська газета.

Для кого і для чого комуністи і закамуфльовані комуністи під інші партії у ВР України створили автономію Кримської області? Як свідчить практика і відкриття кримінальних справ, автономію створено для спрощення процесу прихватизації і пограбування природних багатств Криму зайдами під українськими і російськими прізвищами, а не на благо українців, кримських татар, росіян та інших чесних людей, для яких Крим — батьківська земля. Ці зайди сьогодні вимагають федералізації, надання російській мові статусу другої державної, звалюють відповідальність за стан справ у промисловості і сільському господарстві на уряд Ющенка — Тимошенко, хоч добре знають, що уряд все ще працює у межах законів, прийнятих депутатами від КПУ, СДПУ(О), СПУ, «Союз», «Регіони Ук­раїни», які, маючи у парламенті більшість, за 8 — 12 років сидіння у ВР і владних структурах сприяли розвалу економіки, розкраданню народного добра, розквіту корупції і хабарництва, нищенню освіти, інформаційного простору, моральних і духовних цінностей українського народу, перетворенню України в державу безробітних, злидарів і безкультур’я, адже тільки на майнових сертифікатах кожного громадянина пограбовано на 250 000 грн (така справжня вартість майнового сертифіката, виходячи з даних «Госкомстату СССР»). Недавно прочитав інтерв’ю О. Мороза під назвою «Вступ «залпом» у СОТ викличе важке похмілля». Як товарознавець (у товарах зосереджено знання людства від математики, економіки до психології людини), радив би ознайомитися з думкою фахівців у тижневику споживчої кооперації «Вісті», №26 від 23.06.2005 «Можливі наслідки для сільського господарства й агропродовольчих ринків від вступу України до СОТ», адже кооперація завжди була надійним компаньйоном сільського господарства. Пане Морозе, нам слід швидше вступити у СОТ, а не тягнути Україну в прірву. Через зволікання зі вступом до СОТ Україна вже втратила частину привабливих позицій. Пора вже вийти зі стану алкогольного оп’яніння, не лякатися похмілля. Невже 95% країн світу, зокрема Грузія і Молдова, що є членами СОТ, дурніші за українця? Франція, що однакова з Україною за розміром території, а сільгоспугіддя мають 60% потенціалу українських чорноземів, щорічно експортує сільськогосподарської продукції на понад 30 мільярдів доларів.

Сьогодні багато галасу з боку вказаних партій та їхніх керівників щодо зниження темпів зростання ВВП. При цьому замовчують, що всю увагу зосереджено на виплавці металу і продажу його за низькими цінами за кордон з метою отримання надприбутків олігархічними структурами. Розвиток інших галузей з меншими прибутками провладних депутатів і владні структури не цікавив. А коли зараз знизився попит на український метал на світовому ринку, то, щоб не знизилися прибутки, підвищили ціну металотоварів на внутрішньому ринку, завдали удару по розвитку інших галузей господарства України. Отже, представникам зазначених партій потрібні голоси виборця, а не добробут і злагода в державі.

Тому є нагальна потреба повернути в паспорти графу «національність», щоб наочно було видно, хто вимагає другої державної мови і федералізації України. З історії відомо, що українськими федералістами за принципом «розділяй і владарюй» були свого часу Адольф Гітлер і його улюбленець єврей Р.Гейдріх, що контролював роботу гестапо, політичної поліції, розвідки і контррозвідки. Вони поділили Україну на чотири частини з передачею Галичини до Польського генерал-губернаторства, Буковини і Одещини союзній Румунії. Центральна Україна увійшла у Рейхскомісаріат, а східні терени — в підпорядкування військовій адміністрації. Справжня мета вимагання другої державної мови з боку партії «Союз» та інших партій — сіяти міжнаціональну ворожнечу на мовному грунті, щоб українець почав вважати росіянина окупантом, щоб відволікти увагу простих громадян від подальшого грабування їхньої ж праці. Втовкмачують у голови факт існування двох державних мов у Канаді, замовчуючи, що кожний громадянин повинен знати ці мови досконало (без цієї умови він не може обіймати державні посади), не згадуючи про негативні економічні і соціальні наслідки державної двомовності.

А тепер про «город русской слави», про який багато говорять шовіністично налаштовані політики Росії, при цьому забуваючи, що в Севастополі є вулиця Волинська і кладовище, на якому поховано 3 600 волинян, які полягли у Кримську війну 1853 — 1854 років. То хто ж захищав Севастополь? Захищали його волиняни, татари, черкащани й українці з інших губерній під командуванням вихідців з німецьких і російських сімей. Таке лицемірство було і в роки Другої світової війни. Хто рахував, скільки українців загинуло хоча б на Сапун-горі? Загинув у цій війні кожен п’ятий українець!

Кому потрібна неправда? Вона потрібна тим, хто хоче на крові українців, росіян та інших націй заробити гроші і сумнівну славу. СРСР понад 50 разів воював проти свого та інших народів. І найсвіжіший приклад — Чечня. У чеченській війні вже загинуло 160 тисяч осіб, приблизно 100 тисяч з них — не чеченці. А скільки покалічених! Скільки лишилося без даху над головою з російської і чеченської сторін!

Ворогам незалежної України хочеться перетворити Крим на Чечню руками українця, росіянина і татарина. Для цієї ганебної справи створено, напевне, з Кримської області Кримську автономну республіку. Тому вивчаймо історію, думаймо тверезо. Не даймо себе ошукати! Можливо, чеченський і російський народи не зазнали б стільки біди, якби народ знав правдиву історію. Тому сьогодні ВР України, розглядаючи питання адміністративно-територіальної реформи, територію Криму повинна поставити в однакові умови з іншими територіями України, як це сьогодні зроблено в Красноярському краї Російської Федерації.

Зараз не середньовіччя. Загарбанням чужих земель добра не наживеш, тим більше, що Росія не безземельна, потрібно тільки землю свою доглянути й упорядкувати, то й росіянин заживе по-людськи. Не заздрю тим, хто хоче політичний та інший капітал отримати на шахрайстві, лицемірстві, брехні. Як не ховай шило в мішку — все одно вилізе з ганьбою для себе і нащадків. І кримську карту не слід розігрувати. Досить вже пролито людської крові за століття. Є Гельсінські угоди. Треба перетворювати Крим на зону здоров’я, куди б залюбки приїздили громадяни Росії та інших країн, а громадяни України їздили на курорти Краснодарського краю. І нехай по-європейськи конкурують у курортній сфері, працюють на здоров’я людей, на збільшення робочих місць.

Юрій ЖУК,
заслужений діяч науки і техніки,
професор кафедри товарознавства та експертизи товарів
Полтавського університету споживчої кооперації України