Кулуарні домовленості залишають питання, як щодо легальності, так і легітимності влади

Вони з’являються втрьох — Віктор Ющенко, Олександр Мороз і Віктор Янукович. Позаду кучкуються зацікавлені… Камера вихоплює главу Секретаріату, який нашвидкуруч і в спрощеній формі пояснює «що та до чого» своєму колишньому і нинішньому підлеглому, новоспеченому керівнику Управління державної охорони (УДО), гідному поборотися за титул першого провокатора часів новітньої історії України Валерію Гелетею…

Черговий «сюрприз» у довгій черзі «подарунків» до православних свят знайшов своє логічне, проте не завершення... Лідерка від сил об’єднаної опозиції Юлія Тимошенко вже кілька годин тому, як стверджують журналісти, полишила стіл переговорів. Тривалі перемовини закінчуються уже добре знайомим декларуванням вірності Конституції і законам, однак іншими словами і в площині особистого бачення кожним із зазначеної вище трійці.

«Політична криза в Україні завершилася», — переконує Віктор Ющенко швидше себе, аніж аудиторію. Безумовно, погодитися з Президентом можна, проте лише в тій частині, коли він говорить про політичну кризу, адже все ж таки вдалося кризу політичних еліт призвести до кризи політичної.

«Не кращий варіант для України, але це вихід із ситуації, яка об’єктивно складається», — підсумовує Олександр Мороз. Тут немає чого додати, окрім принципового — «один з варіантів».

«Пане Президенте, ми же домовлялися…» — перериває Ющенка Віктор Янукович. Отже, перемир’я — не мир. Знову, як і раніше, проте більш явно, адже кожен з учасників перемовин залишився при своїй думці й зовсім не втішений досягнутими, так би мовити, домовленостями.

Опозиція (чи як недавно проговорилася, від чого густо почервоніла, ведуча одного з провідних телеканалів, адже сказала незаплановану правду, назвавши об’єднану опозицію «пропрезидентськими силами”), якщо й не програла, однак і не виграла. Водночас не Президент приєднався до цих політиків, як стверджує дещо пізніше на мітингу під Парламентом Янукович, а Секретаріат Віктора Ющенка зробив їх своїм інструментом, засобом відволікання уваги від далекоглядних цілей, від майбутнього, де Юлії Тимошенко немає місця. Ефемерні домовленості — не що інше, як спосіб виходу Віктора Андрійовича з того глухого правового кута, в якому він опинився завдяки своєму «правовому неуцтву», помноженому на затятість ідеології радикального примітивізму, яку сповідує глава Секретаріату.

Протистояння поляризувало політичний бомонд. Перехоплення риторики у коаліціянтів щодо слідування Конституції, прихильності верховенству права давало короткий передих. Ситуація потребувала розвитку, проте як не роздмухувалася ситуація, громадянського протистояння годі було очікувати.. Отже, «чисті руки» і «брудні виконавці». Потрібен був не тільки і не стільки «олов’яний солдатик», а той, кому і втрачати вже нічого. Кращого, ніж посоромленого своєю «фаховістю» дослідника тероризму в Україні і спеціаліста з інсценування замаху на Юлію Тимошенко та інших опозиціонерів, такого собі простакуватого керівника Головної служби Секретаріату Президента з питань діяльності правоохоронних органів, й годі було шукати. Силовий сценарій, запропонований Секретаріатом в особі Гелетея (для втілення якого було призначено останнього на посаду керівника УДО), в стінах Генпрокуратури набрав неочікуваних обрисів через відповідні дії Василя Цушка — «Беркут» налякав Президента. Провокація від Гелетея (читай — Балоги) зіграла свою роль, проте розвиток ситуації призвів не зовсім до тих наслідків. Отже, перемовини, домовленості…

Здавалося б, Президент домігся свого — дострокові вибори; Партія регіонів і соціалісти свого — дострокові вибори якщо й відбудуться, то восени і в один, хоч і формальний, проте більш- менш законний спосіб; комуністи ж не висловлюють особливого задоволення, проте їх ніхто і не питає… Водночас питання залишаються і найближчим часом навряд чи їх буде вирішено, радше чекати загострення. До того ж рано чи пізно набуде актуальності пошук винних, і цілком можливо, що дістанеться не тільки і не стільки споконвічній опозиціонерці, як тому ж Балозі і Ко. Юлію Володимирівну «кинули», адже вибори, якщо відбудуться, то аж 30 вересня, тобто через чотири місяці. Що ж до Балоги, то він ще потрібен. Питання — доки? Сутність домовленостей «на трьох» свідчить: якщо й відбуватиметься утворення опозиції як інституції нового парламентського формату, то без участі Юлії Володимирівни. Водночас сьогодні як ніколи збігаються інтереси Балоги і Тимошенко (з власним бажанням кожного посісти президентське крісло) в посиленні інституту президентства, передусім через відновлення, здавалося б, остаточно втрачених позицій, тобто повернення, навіть формальне, до президентсько-парламентської республіки.

Нині рейтинг Президента здійснив значний стрибок. Якщо першим Указом Віктор Ющенко легітимізував у суспільній свідомості вимоги опозиції, прямим уособленням якої є Юлія Тимошенко, чим підвищив загальний рейтинг і БЮТ, і «Нашої України», і навіть Луценка із компанією, то домовленість у ніч на Трійцю підвищила його, Ющенка, особистий рейтинг, і суттєво похитнула рейтинг Прем’єр-міністра і Партії регіонів. Відсутність колективної стратегії у Партії регіонів і особистих партнерів у Віктора Януковича прямо вплинула на волевиявлення лідера коаліції. «Коаліція національної єдності» втратила не тільки радикально налаштований «антиоранж». За нинішніх умов вона зазнаватиме втрат і надалі, адже сили коаліції діють більш злагоджено й до того ж сповідують хай і не правову, проте агресивну політику, поле якої цілеспрямовано покинула коаліція, принаймні Партія регіонів і СПУ. Окрім того, сьогодні закладено підвалини, коли поміркована частина електорату, остаточно зневірившись у політиці і політиках, готова відмовитися від участі у державотворчих процесах. Спочатку Олександр Мороз, який свого часу з тактичних міркувань на шкоду стратегічному мисленню припустився помилки, чим укорінився в суспільній свідомості, не без допомоги «доброзичливців», як зрадник, тепер своїм політичним майбутнім ризикнув Віктор Янукович… Віктор Ющенко зруйнував правове поле, а кулуарні домовленості залишають питання і щодо легальності, і щодо легітимності влади, і, як бачимо, не знімають ні внутрішніх, ні зовнішніх суперечностей.

Попри будь-які звинувачення Секретаріату Президента як координаційного центру з узурпації влади, у правовій слабкості позицій слід визнати високий рівень технологічності і, передусім інформаційно-аналітичного й інформаційно-психологічного забезпечення спеціальних операцій. На відміну від коаліціянтів, які щоразу демонстрували свою розгубленість і вимушені були здебільшого лише реагувати на дії Секретаріату, останній демонстрував оперативність і мобільність, діяв нестандартно і вельми оригінально, хоча також страждав на брак кадрового резерву. Водночас дії кожної зі сторін відзначалися невгамовним авантюризмом і радикалізмом. Відтак навряд чи слід очікувати, що за умови нинішніх домовленостей протистояння дійде свого логічного завершення — межу перетнуто. Все лише починається…

Валентин Лисенко, політолог