ХАСИДИ

Пропонуємо читачеві продовження дискусійного матеріалу російського аналітичного центру «НАМАКОН» про так зване «єврейське питання». Висновки читач нехай робить сам.

Окрім тієї частини єврейства, яка була об’єднана спільними релігійними ритуалами та традиціями, а також відносно нечисленного «покоління Хаскали», існувала ще одна частина «народу Ізраїлевого», яка дотримувалася інших ритуалів, інших традицій, не поділяючи поглядів прибічників «єврейського просвітництва». Представники цієї частини єврейства називали себе хасидами.

У рамках юдейського віровчення хасидизм як «таємне знання» виник на початку нашої ери. У Мідрашах — правових та релігійних положеннях юдаїзму — і Талмуді — зведенні законів, які регулюють життя євреїв, трапляється назва хасідим ришонім (ранні хасиди).

Але власне хасидський рух як секта, що виокремилася з ортодоксального юдаїзму та протиставила себе йому, з’явився у Німеччині в XII-XIII ст.

За багато років дослідники так і не дійшли єдиної думки про те, що ж являє собою хасидизм і як до нього слід ставитися. Втім, більшість дослідників у різні часи сходилися на одному: хасиди — це секта, що об’єднує найортодоксальніших і найрадикальніших (якщо не сказати — найбільш екстремістських) євреїв.

Є два шляхи в єврействі — сефардський та ашкеназький. Це географічний поділ на східний і європейський. Але яка між ними різниця? Ніякої. Віра одна.

Різниця в якихось там традиціях, одязі, але розбіжностей як таких немає і бути не може. Хтось більше дотримується традицій, хтось — менше. Були люди дуже релігійні, які дотримувалися всіх законів та традицій, а були такі, які їх не дотримувалися. Перші ставилися на других як до неєвреїв. Вони говорили: ці люди не дотримуються традицій, а отже, вони неєвреї, вони нам не потрібні. У цей час з’явився рабин Ізраїль Баал-Шем-Тов, який вчив, що істинна релігійність полягає не у формальному виконуванні всіх обрядів, а в щирій молитві, яка йде від серця. Молитва недосвідченого в питанні віри єврея, яка розкриває його душу, може бути ближчою Богу, аніж молитва рабина, який знає Закон напам’ять.

«Не можна казати, що єврей — не єврей. Якщо він навіть грішник, то все одно залишається євреєм. Людина може бути неграмотною, але це не заважає їй бути щирою у молитві. Євреїв неможна поділити на хасидів та нехасидів. Всі ми — одна велика сім’я» (з інтерв’ю Берл Лазаря «Комсомольській правді”).

Тут Берл-Лазар грішить і проти істини, і проти всієї історії єврейства. Ділять євреїв «на хасидів і нехасидів» не корінні нації тих країн, на території яких влаштувалася єврейська діаспора, а самі євреї. І саме євреї стверджують, що членів секти Хабад-Любавич (любавичівських хасидів) «і в Ізраїлі не дуже шанують, оскільки хасиди... не визнають Ізраїль як державу, а отже, платять податків, їхні діти не служать в армії» (М.Дейч, «МК», «Президент без вуалі»).

І якщо, як каже головний рабин Росії, «віра у всіх євреїв одна», то куди зарахувати послідовників Хаскали, які не приймають ні Тори, ні Талмуду? Або караїмів, які не сприймають фарисейського Талмуду і стали послідовниками писаного Закону Мойсеєвого? За Берлом Лазарем, караїми — не є юдеями? Звісно, що євреї. Але саме про них головному рабину, хотілося б забути, бо ставлення до караїмів і в Західній Європі, і в Росії зовсім не таке, як до його рідної секти. «Ненависть їх до євреїв-талмудистів, які жорстоко їх переслідували, добре всім відома. Вони дружелюбно ставилися до християн і у своєму приватному житті нікого не чіпали» (В.Бо­льшакова. «За законом історичної ка­ри». — М., 1998 р.).

Давайте умовно погодимося, що караїми — все ж не основна лінія в історичному розвитку єврейства, і повернемося до того, що рабин Лазар визначив як «сефардський та ашкеназький шляхи» в єврействі. Хіба тут все зрозуміло? Хіба ці шляхи ведуть до одного й того ж храму?

Тут є великі сумніви. Принаймні з ним не згодний голова Конгресу єврейських релігійних організацій та об’єднань у Росії (КЄРООР) рабин Зіновій Коган:

«1995 року з КЄРООР вийшло кілька організацій, рабинами яких були «посланці» любавичівського рабе Менахема-Мендла Шнеєрсона. Вони представляють рух Хабад-Любавич, центр якого в Америці (Бруклін). 1998 року кілька організацій цього руху... створили ФЄГР. У газетах цього руху, які надходять до Росії з Америки, на наш погляд, можна побачити небезпечні тенденції. Там рабина Шнеєрсона названо Месією. «Так, живе наш Ребе — Бог, наш Вчитель, Король Мошиах вічно!» Ми не знаємо, якою мірою ФЄГР пов’язана з американськими організаціями Хабад-Любавич, якою мірою поділяє їхню ідеологію. Для нас тут багато запитань.

Ми не можемо вважати юдеями тих, хто талановиту, праведну, але все ж таки людину називає богом».

Кажуть, хасидів у Росії близько 10 000. Однак саме їхній представник став головним рабином Росії.

Життя євреїв в нинішній Росії регламентується трьома центральними єврейськими релігійними організаціями — Конгресом єврейських релігійних організацій та об’єднань (КЄРООР), Федерацією єврейських громад Росії (ФЄГР) та «ВААД» (що перекладається з івриту як «Рада». «ВААД» — це єврейська організація не лише Росії, а й СНД). КЄРООР існує вже більш як 10 років, а ФЄГР отримала офіційний юридичний статус лише торік у листопаді (перший з’їзд ФЕОР відбувся 15—16 листопада 1999 р.), хоча фактично була створена ще 1998 року.

Аналітики вважають що за створенням ФЄГР маячить постать Б.Бере­зовського, який хотів його очолити, але чомусь не зумів. А на прикладі В.Гу­синського Борис Абрамович наочно впевнився, що «бути єврейським політичним діячем у Росії досить вигідно з фінансової та політичної точки зору» (Борис Вінер, «Кому довіряють прості євреї», «Независимая газета», 19.01.2000).

Гусинському ж у цій справі по праву належить слава першопрохідця. Він першим зрозумів, що «двері впливових банкірів та бізнесменів на Заході відкриватимуться перед ним частіше, якщо він контролюватиме діяльність єврейських організацій Росії». Очолити КЄРООР і ВААД, які вже було створено, він не міг — там були свої керівники. Отже, потрібно було створити нову організацію.

Гроші та політична активність Гусинського зробили свою справу, і 10-11 січня 1996 року у конференц-залі готелю «Редісон-Слов’янський» відбувся об’єднавчий з’їзд Російського єврейського конгресу (РЄК).

Основним завданням з’їзду стало створення єдиної громадської (зверніть увагу — не релігійної, а громадської) організації російського єврейства. Ми спеціально наголошуємо той факт, що РЄК — громадська організація, яка створювалася не для заміни нинішніх релігійних єврейських об’єднань, а щоб автономно і паралельно діяти з ними.

Отже, члени єврейських релігійних організацій могли одночасно працювати і в РЄК, займаючись там питаннями розвитку культури і національних традицій єврейського народу, захисту громадянських і політичних прав російських євреїв, вирішаючи інші проблеми, зараховані, на думку з’їзду, до розряду пріоритетних.

Але для Гусинського вся ця робота була на другому плані. Створюючи РЄК, він мав на увазі головне — те, що тепер саме через РЄК багаті євреї забезпечуватимуть фінансову підтримку російського єврейства. До створення РЄК фінансування російської єврейської громади повністю здійснювалося закордонними єврейськими організаціями. Об’єднавчий з’їзд постановив, що віднині в ньому братимуть активну участь російські фінансисти та підприємці єврейської національності.

Об’єднавчому з’їзду передувала ретельно спланована PR-кампанія, в результаті якої світ дізнавався про загрозу антисемітизму, навислу над російськими євреями, про тяжке матеріальне становище єврейських громад, про брак грошей на культурно-освітянські програми, про брак кошерних продуктів.

Результат наочно. В.Гусинського обрали президентом РЄК, а в число засновників, окрім нього, увійшли В. Малкін (банк «Російський кредит”), М.Фрідман (Альфа-банк), головний рабин Росії (тоді — єдиний), А.Шаєвич та головний рабин Ізраїлю (зверніть увагу, сефардський, а не ашкеназький, тобто не хасидський) Еліах Бакши-Дорон.

…РЄК забезпечив реальні можливості втілення в життя багатьох гуманітарних програм, завдяки йому єврейські громади Росії вже не залежать від Міжнародних єврейських організацій. На Поклінній горі побудовано нову… синагогу.

Разом з КЄРООР РЄК створив потужну лобістську групу в Державній Думі, завдяки якій у новому законі РФ «Про свободу сумління і про релігійні об’єднання», ухваленому 1997 року, з’явилася фраза, яка вразила і прибічників, і критиків закону, про те, що юдаїзм є традиційною релігією нашої країни. Це тоді як, за офіційними даними російських демографів, єврейська діаспора Росії нараховує не більш як 400 тисяч осіб!

З усіх єврейських релігійних організацій, які брали участь у створенні РЄК, останній допомагав практично одному КЄРООР. Ставши багатшим за інших і опинившись у центрі уваги такого могутнього спонсора, як Гусинський, КЄРООР почав претендувати на роль головної єврейської організації країни, що досить негативно сприйняв «заклятий друг» В.Гусинського Б.Березовський. 1999 року становище ускладнилося, оскільки в Росії почалася виборча кампанія, і між Гусинським та Березовським пробігла чорна кішка. ЗМІ, які контролюють і той, і той, почали «кровопролитну інформаційну війну», яскравий опис якої у виконанні В.Черномирдіна пам’ятають телеглядачі: «Двоє євреїв на екрані б’ються, а щодня на це дивимося» (за точність цитати не ручаємося, але зміст був саме таким. — Прим. авт.).

Олії у вогонь підлив і головний рабин Росії Адольф Шаєвич, який дозволив собі неповажно висловитися про Бориса Березовського: «Можна по-різному ставитися до підприємців, які стали «сірими кардиналами» нашої політики. Але важливо розуміти, що ці люди представляють самих себе, а не єврейський народ, і їхні вчинки — не привід вішати на євреїв собак».

Такого «головний» (тоді ще) олігарх Росії пробачити не міг. Б.Березовський не просто так був виконавчим секретарем СНД. Його здібність встановлювати потрібні зв’язки у будь-якому місці, куди його закидає доля, загальновідома. І хоча віруючі євреї (зокрема хасиди) не повинні контактувати з людьми, які зрадили віру предків (а Березовський саме таким є, оскільки він — хрещений єврей), голова Об’єднання рабинів СНД Берл Лазар у випадку з Б.Березовським цей принцип зігнорував. У листопаді 1999 року Берл Лазар за явної фінансової підтримки Березовського і неявної (яку не особливо й приховують) моральної (й адміністративної) підтримки Адміністрації президента РФ зміг скликати І з’їзд Федерації єврейських громад Росії (ФЄГР), який узаконив створення масової релігійної організації любавичівських хасидів Росії.

Президентом нової організації став народний артист Росії Михайло Глуз. А всього через півроку Федерація обрала Берл Лазаря головним рабином Росії.

РЄК, природно, не визнав Берл Лазара в такій ролі й заявив, що головним рабином і досі залишається Адольф Шаєвич. Керівництво РЄК мотивує свою позицію тим, що на з’їзді ФЄГР були присутніми всього четверо представників КЄРООР, а РЄК взагалі не було на нього запрошено. «Ми з великою повагою ставимося до ФЄГР і любавичівських хасидів як до однієї з серйозних субконфесій, до якої належить приблизно 4-7% юдеїв, — заявив виконавчий віце-президент Російського єврейського конгресу Олександр Осовцов. — Ми підтримували і будемо підтримувати їх, зокрема матеріально. Однак жодна з субконфесій не може обирати головного рабина Росії, не узгодивши це питання з представниками інших субконфесій».

Берла Лазаря визнала російська влада, що наочно продемонстрував президент РФ В.Путін, з’явившись 18 вересня 2000 року на церемонії відкриття єврейського центру «Бейс Менахем» (побудованого, до речі, під патронажем керівників хасидської громади) у супроводі нового головного рабина Росії Берла Лазаря і президента Федерації єврейських громад СНД Льва Леваєва.

У попередньому абзаці ми спеціально виділили слово «визнала», бо в цьому слові є певна частка лукавства. Фактично влада не тільки визнала, а й посадила Берла Лазаря на місце головного рабина, навіть не потурбувавшись про те, щоб спершу зробити це місце вакантним. У результаті є двоє головних рабинів — «одного, — як пише «Газета.Ru», — за версією РЕК, іншого — за версією ФЄГР. І у православній країні настав великий єврейський плюралізм».

Щоб уникнути пересудів, Лазарю буквально за кілька днів до обрання головним рабином люб’язно надали російське громадянство, хоча до цього Лазар Пінхос Берл вже десять років жив у Мар’їній Рощі як громадянин США, і питання зміни громадянства його не хвилювало.

Можна було б уже й закінчити розмову про Берла Лазаря, але хотілося б ще буквально кілька слів сказати про деякі нові проблеми, що виникли через його появу на російській політичній сцені і створення ним Федерації єврейських громад Росії (ФЄГР). У російському єврействі з’явилися нові серйозні причини для подальшого розколу.

Одразу ж після об’єднавчого з’їзду Федерації між нею і Конгресом єврейських релігійних об’єднань і організацій у Росії (КЄРООР) виник конфлікт з питання передачі у російські синагоги з «Россархиву» сувоїв Тори, конфіскованих ЧК у роки революції і громадянської війни. Переговори про це КЄРООР вів з «Россархивом» вже досить довго і успішно. Передача 61 сувою повинна була відбутися на IV з’їзді Конгресу 15 грудня 1999 року. Але буквально за місяць до цього виникла ФЄГР і пред’явила власні претензії на сувої Тори. У результаті передача не відбулася.

Дві організації, які представляють віруючих однієї конфесії, незалежно одна від одної захотіли отримати сувої, без яких неможлива повноцінна служба у синагозі. Сувоїв вистачило б на всіх: тільки в архівах і музеях Москви та Санкт-Петербурга їх нараховується кілька сотень, а, за словами голови КЄРООР рабина Зіновія Когана, якщо враховувати ті, що зберігаються у бібліотеках і архівах академічних інститутів, то їх набереться кілька тисяч. Однак замість домовитися між собою і пропорціонально поділити документи, передані з Російського державного архіву стародавніх актів (РДАСА), КЄРООР і ФЄГР влаштували дику потасовку, спробувавши втягнути в неї представників російської влади.

До речі, передачу сувоїв IV з’їзду КЄРООР було скасовано за вказівкою екс-віце-прем’єра Н.Аксе­ненка. Він отримав лист від ФЄГР про те, що ці сувої мають бути використані тільки в їхній організації, а не в будь-якій інший.

Тоді Адольф Шаєвич пише свого листа… голові уряду В.Путіну. Шаєвич пише, що ФЄГР «не виражає інтересів російського єврейства і займається вилученням з руських архівів релігійної літератури для передачі її за кордон (у США). Сувої, — наполягає головний рабин Росії, — не можна передавати ФЄГР, оскільки їх вмить вивезуть за кордон».

Справді, якусь частину сувоїв можуть справді вивезти за кордон (вартість деяких сягає 100 000 дол.). І моральне виправдання у хасидів для цього є — адже найбільша хасидська громада у США, і тамтешнім хасидам теж хочеться забезпечити повноцінну службу в своїх синагогах. Але в американських синагогах таких сувоїв немає, як немає їх і в музеях Америки, оскільки хасидизм виник у XII-XIII ст. у Європі (на території Німеччині), поступово згас, а в XVIII ст. відродився вже як містичний і націоналістичний рух в Подолії (територія України). В Америку центр хасидського руху перемістився, коли всі сувої Тори вже опинилися в музеях і бібліотеках Західної Європи і Росії.

Другий скандал, який тлів уже досить довго, пов’язаний з фондами Шнеєрсона, які зберігаються у Російській державній бібліотеці.

Обрання лідера хасидів Берл Лазаря головним рабином Росії дає новий поштовх розвитку цього скандалу. Якщо раніше цей процес мав стихійний характер, то тепер у хід можуть піти сильні політичні аргументи. Головний рабин має право діяти від імені всього російського єврейства. Берл Лазар колись висловлював такий свій намір в інтерв’ю кореспонденту газети «Труд» Дмитру Славіну (21.07.2000): «Я ще не можу вам чітко відповісти, як ми діятимемо. Мені не доводилося мати справу з цією проблемою. Але тепер, звісно, доведеться.

У фондах Шнеєрсона зберігалося більш як 10000 священних книг. Були серед них і унікальні старовинні видання. Потрібно усвідомлювати, що ці унікальні книги хасиди збирали 200 років. Для євреїв це велика втрата. Що ж до рішення суду, то потім перший президент Росії Борис Єльцин видав своє розпорядження про повернення цих цінностей.

Я розумію позицію нинішньої влади. Йдеться про культурні цінності. Якщо створити один прецедент і повернути те, що було відібрано під час радянської влади, попереднім власникам, то в суд посипляться тисячі позовів. Повернути все і всім неможливо. Тоді державні музеї можуть опустіти. Цей процес неможливо буде зупинити. Це позиція влади, я її чудово розумію, але прийняти не можу. Для всіх євреїв фонди Шнеєрсона — це передусім культурні й духовні цінності...»

Потрібно пам’ятати, що ініціатива боротьби за повернення бібліотеки Шнеєрсона належить не російській хасидській громаді, а саме бруклінському центру. Крім того, вимогу про повернення фонду було підтримано американською владою в особі віце-президента А.Гора. Отож шанси на те, що безцінні документи після їх передачі російським хасидам залишаться на території Росії, малі.

Що ж до підтримки хасидських вимог А.Гором, то на це є свої досить вагомі причини. Ми не можемо сказати, чи належить до хасидів сам А.Гор, але знаємо, що хасидизм сьогодні став досить масштабним і впливовим рухом у США. У більшості євреїв, які не входять в жодну з таємних або явних громад хасидів Америки, практично немає можливості зробити серйозну кар’єру. Могутній закулісний вплив хасидів здійснюється у фінансовій і зовнішньополітичній сферах, у мистецтві, літературі, засобах масової інформації, кінематографі, телебаченні.